Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

35 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 25 травня 2010 р.

Орисин кожух

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Василя Івановича Сахна з Решетилівки на Полтавщині вже давно всі забули – ніби й не було його ніколи на світі.
– Та й чого пам’ятати? – скаже хтось. – Подумаєш вчитель,офіцер…
Якби Василь Сахно не залишив по собі коротенький спомин, то і я б нічого про нього не знав.
Написав він його на початку 1920-х років в Подєбрадах – як студент Української господарської академії.
На основі цього спомину я і написав новелу “Орисин кожух”. Послухайте її.
Трагічний листопад 1919 року. Решки української армії зійшлися в Любарі на Волині. Навколо лише вороги: більшовики, денікінці, поляки, волохівці. Тиф косить залишки мужнього війська. Страшна катастрофа надій та доль...
Свою особисту та національну трагедію тисячі людей сприймали стоїчно.
Не було чути розпачливих криків, галасливих обвинувачень на адресу тих, хто завів своє військо у безвихідь.
“Дисципліна в частинах була зразкова”. Люди вмирали мовчки, інші мовчки чекали своєї черги.
“Не чулось ні сміху, ні жартів; (було) тихо й сумно”.
Ті, що могли ходити, мріяли про похід у запілля ворога – “і лише в ньому бачили єдиний порятунок – як власний, так і загальної справи”.
На переході між Любарем і Улановим на самому початку Зимового походу старшину Василя Сахна, хворого на тиф, залишили у старої вдови. Занесли прямо з воза і поклали на сіно, розстелене на підлозі. А самі поспішили далі.
“Господиня не була здивована, а ні рада, а ні не рада...”
– Ось і доходився, доблудився, – сказала вона. – Положили й лежи. А мати дома хай чека. Та й мені буде робота. Не дай, Боже, вмреш, треба робити труну, а з чого я її зроблю? Дошки, що на лавах, тримаю для себе.
– Мамо, що Ви кажете, може, й не вмре, – втрутилась 16-ти чи 17-літня дочка її Орися.
– Тобі, яке діло, що я кажу? – розсердилась жінка, – твоє діло мале.
А потім погодилась:
– А може, й не вмре... Ти ліпше накрий його, бачиш, як труситься.
І Орися накрила козака кожухом, який зняла із себе.
Очуняв він за кілька днів. Лежав на лаві, з якої господиня збиралася робити труну, на чистій постелі.
Господиня сиділа поруч.
– Може, дати поїсти? – лагідно запитала вона.
Видно було, що вона рада, що козак прийшов до тями.
За декілька днів Василь уже ходив – сили прибували щодня.
І він почав збиратися в дорогу.
Господиня намагалась відрадити його.
– Замерзнеш у своїй одязі. Та й куди підеш? Ваших не чути, вони десь далеко. Оставайся до весни, проживеш і нам допоможеш!
“Та й Орися до весни підросте...– може, й така невиказана думка на мить з’явилась у господині. – А там, дивись, хто зна, може, й пара буде...”
Та він наполіг: обов’язок перед товаришами кликав.
Тоді жінка звеліла Орисі показати дорогу, по якій пішла його частина.
Дівчина вивела за село козака, з яким їй не судилося бути разом, і показала мовчки на той шлях.
– Щасти Вам, Боже! – сказала на прощання і за кілька хвилин навіки зникла за хатами.
Що творилось в її серці, хто знає...
Був уже січень 1920-го. Він давив морозом. Але козакові було байдуже, бо під шинелею грів його Орисин кожух.
Старшину-гарматника Армії УНР Василя Сахна доля вберегла. Чи наздогнав він своїх товаришів я не знаю, але на початку 1920-х років він уже навчався у Подєбрадах в Українській господарській академії.
За свідченням професора Луки Бича, умів Сахно “без зайвих подробиць, ясно й живо освітлити питання”. Лука Бич вважав, що дипломну працю В. Сахна на тему “Шкільна справа в Чехах та місцеве самоврядування” треба визначити видатною... Ця праця свідчить про здатність п. Сахна до наукової роботи. Крім того, п. Сахно без сумніву має видатний педагогічний хист і всі данні бути хорошим лектором”. Оце і все, що мені вдалося взнати про старшину Армії УНР, про якого всі забули, але тепер знають навіть на океаном.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Бажаю вам добрих новин з України.


Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ