Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

33 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 11 травня 2010 р.

“Чорні запорожці” Петра Дяченка

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Нині завершую підготовку до друку спогадів командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка. Основний масив спогадів – це детальний опис боїв на Лівобережжі та Правобережжі проти більшовиків, махновців і денікінців – у 1918 – 20-му роках.
Хоч Петро Дяченко залишив по собі чималу мемуарну спадщину, але досі не вийшла жодна книга його споминів.
А по смерті минуло вже 45 літ.
Однією з причин такої нашої недбалості, на мій погляд, є критичне ставлення командира полку Чорних запорожців до Симона Петлюри. У спогадах Дяченко не приховав від нащадків того, про що намагалися не згадувати українські історики.
Правда командира чорношличників розходилась із лінією уенерівської еміграції, яка, проводячи академії на честь Головного отамана Армії УНР, не була зацікавлена в публікаціях, де висвітлювалася його роль, наприклад, в арешті та розстрілі полковника Петра Болбочана.
Ставить Петро Дяченко і незручні питання про причини хронічних відступів української армії, коли ворога і близько не було.
“Чого ми відходимо, від кого тікаємо?” – запитували козаки у старшин, а ті в Петра Дяченка.
Справді, перед ким відступаємо? Адже козацтво рветься до бою, шукає ворога, але наказ вищої команди спрямовує військо, повне вояцької снаги, на захід, до кордону…
“У ті часи, – писав Дяченко, – ми були вдесятеро сильніші від денікінських крилоослонних відділів, а чомусь без бою відходили.
Якщо б ми вміли шанувати нашу власну кров, на всі ці питання мусів би перед судом дати відповідь наш тодішній уряд з Головним отаманом Петлюрою на чолі”.
Ці гіркі слова промовив Петро Дяченко, командир полку, який командарм Михайло Омелянович-Павленко назвав одним із кращих полків української армії, стверджуючи, що жодна наша частина не мала стільки перемог як Чорні запорожці.
Командир чорношличників звертає увагу й на жахливу бідність української армії, відсутність амуніції, набоїв, взуття, сідел, рушниць, гармат, санітарно-медичної служби та медикаментів. Такий розпучливий стан існував, незважаючи на те, що “ми маємо все Правобережжя” з усіма величезними складами.
Чому ми, продовжував Дяченко, “опинилися взимку без теплого одягу і без чобіт”?
Полк Чорних запорожців мав у своїх обозах тільки те, що відібрав у боях у ворога. Гола і боса армія, без зв’язку, лазаретів і зброї, не мала шансів на перемогу, незважаючи на звитягу чорних запорожців та козацтва інших полків.
А Головний отаман, який мав би відповісти за катастрофічний стан свого війська, ще й дорікав командирам полків і козакам, що вони в польських маєтках брали для коней сіно й овес. Дорікав у присутності польських генералів.
Один із козаків Чорного полку сміливо запитав у Петлюри, а чим же годувати коней, бо “ми можемо бути голодні, але кінь повинен отримати свій овес і сіно”.
Звідки це брати?
Головний отаман не мав що відповісти, зате повторив вимогу припинити, як він сказав, “грабунки”.
Оцінюючи цей епізод, Петро Дяченко зазначає (цитую): “Козаки і старшини Чорного полку останній раз одержали утримання ще в Зимовому поході в м. Голованівську, і то із продажу спирту і цукру, а не зі скарбниці. Отже, як хочеш воювати, то мусиш і сам з’їсти, і коня прогодувати, а звідки все це брати? Чому Головний отаман не приборкає своїх грабіжників, які в нього під руками – інтендантів та кооператорів? Чому з козака, що взяв в’язку сіна від поміщика Поляка, зробив грабіжника і до того ще привіз двох польських генералів, аби були свідками нашої ганьби” (кінець цитати)).
Хто відповість на ці питання?
Чому інтендантська служба справно працювала у поляків та в Галицькій армії?
Чому її не було в армії, головним отаманом якої був Симон Петлюра?
Хто винний у цьому?
Ось ще уривок зі споминів: “У влади в той час був соціалістичний кабінет Мартоса, який до свого війська ставився просто вороже. Чорні говорили, що шкода було понад 50 забитих і ранених Чорних запорожців, які пролили кров в обороні такого уряду”.
І все ж Чорні запорожці продовжували боротьбу.
Епіграфом для книги я взяв слова Петра Дяченка: “Волинь, Київщина, Поділля, Галичина, Полтавщина, Харківщина і Херсонщина бачили цих вершників із чорними шликами, що йшли вдень і вночі, в заметіль і дощ – усюди шукаючи ворога і знищуючи його немилосердно”.
Книга “Чорні запорожці” нагадає нам про зухвалу силу наших дідів та прадідів і викличе в нас захоплення ними та бажання їх не осоромити. Вона додасть нам сил та завзяття, а ворогам нагадає про велич української зброї.
Готуючи до видання книгу, на якомусь етапі я збагнув, що це скорочений варіант спогадів Петра Дяченка, а повний варіант зберігається десь в Америці – або в родині його сина, Петра Петровича Дяченка, американського льотчика, учасника війни у В’єтнамі, або в одному з національних музеїв-архівів української еміграції у США.
Але хто може сказати, де ці скарби нині зберігаються?!
Звертаюся до вас, шановні українці Чикаго, допомогти мені знайти мемуарну спадщину великого сина України Петра Дяченка.
Поки ж опублікуємо те, що маємо., тобто спогади, оприлюднені в часописі “Америка” 1959 року.
Хотів би сказати, що видання фінансують українці з Перемишля, які створили Товариство Чорні запорожці. Але наклад планується не більше тисячі примірників.
Отож, хто має змогу та бажання допомогти, допоможіть.
На завершення передачі скажу, що минулого року разом з Чорними запорожцями з Перемишля встановили ми на Дяченковому дворищі у Березовій Луці меморіальну плиту на його честь. Встановили урочисто, разом із земляками, козацтвом, кобзарями. Радісна подія сталася 28 червня 2009 р. в День Конституції Української держави, яку він виборював для нас. Особливо багато було дітей.
І цю книгу готую насамперед для них, дітей Березової Луки, дітей Полтавщини.
Впевнений, що прочитавши її, малі земляки Петра Дяченка, гратимуться не в красних героїв і німців, а в чорношличників. Вони стрілятимуть з уявних револьверів і рушниць у пикатих москалів, рубатимуть палицями – ніби шаблями – будяки і бачитимуть у них перелякані московські очі.
Знаю: у Березовій Луці виросте нове покоління борців за волю, бо слово Петра Дяченка дійде до земляків, а свист його шаблі покличе юнацтво до бою за Україну.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Бажаю вам добрих новин з України.


Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Сергієві ТЕЛЯТНИКУ (Первомайськ) - 500 грн.
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) - 400 грн.
Остапові ЯЦКЕВИЧУ (Львів) - 150 грн.
Юрієві ОСАДЧУКУ (Первомайськ) - 50 грн.

ЩИРО ДЯКУЮ ЗА ПОЖЕРТВИ НА ІСТОРИЧНИЙ КЛУБ "ХОЛОДНИЙ ЯР"
Юрієві МІРОШНИЧЕНКУ і добродію КОКОТІ - по 200 грн




03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ