Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

31 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 21 квітня 2010 р.

Вшанування в Холодному Яру

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Знаю, що з України до Вас надходить не так багато добрих новин. Все вони якісь невеселі. Але сьогодні посилаю Вам з Батьківщини оптимістичні новини.
У минулу суботу і неділю на Черкащині та Кіровоградщині відбулися вшанування учасників боротьби за Українську державу в 1917 – 1920-х роках. Привід більш, ніж вагомий, – 90 літ тому загинув Головний отаман Холодного Яру Василь Чучупак.
Урочистості почалися 17 квітня на околиці села Розумівка, що в Олександрівському районі Кіровоградської області. Тут, в урочищі Чорний Ворон, представники Історичного клубу “Холодний Яр”, Історичного товариства “Чорні запорожці”, партії “Батьківщина”, Всеукраїнського об’єднання “Свобода”, “Щирого братства” та козацьких формувань вшанували отамана Чорного Ворона (Миколу Скляра) і триста його козаків, які полягли в бою з будьонівцями 1920 року.
Урочистості відкрив кобзар Василь Литвин піснею “Ой умер козак”.

Ой умер, умер та й козаченько,
Та не вмерла честь і слава.

Василь Литвин сказав: “Приємно бачити тут знайомі обличчя, але ще радісніше бачити обличчя незнайомі. Якщо нас все більше тут сходиться, значить ці жертви не були даремні”.
За кобзарем виступив патріарх боротьби за Українську державу, герой України Левко Лук’яненко. “Московські окупанти хотіли стерти пам’ять про боротьбу на Східній Україні, – почав він. – Червона галайстра хотіла забрати в нас пам’ять про цих хлопців, але ми тут, отже їм не вдалося відібрати в нашого народу історичну пам’ять. Ми вертаємо собі велику історію, а значить і велике майбутнє. Нація, яка готова жертвувати за свою свободу, здобуде її”.
Організатор урочистостей Роман Коваль сказав: “Для цих хлопців бій за Україну був способом буття. Відстоюючи рідну землю в бою, вони могли показати кращі свої прикмети – хоробрість, силу, витривалість, кмітливість, хитрість, часом і гумор. Люди, які десятки разів були в пеклі боїв, боїв за Самостійну Україну, для мене є святими, тому і смислом мого життя стало вшанування їх як праведників нашого народу”.
Присутніх привітав голова Олександрівської ради н. д. Станіслав Степанов, який уже багато років сприяє вшануванню борців за волю України. З його ініціативи в урочищі Чорний Ворон встановлено новий дубовий хрест із мистецьки оформленою табличкою, вирито і освячено колодязь, поставлено дубові столи та лави. А ще він пообіцяв побудувати тут капличку.
Промовляв і представник Історичного товариства “Чорні запорожці” Олександр Стець із княжого міста Перемишль. Висловивши впевненість, що польська нація після національної катастрофи під Катинню вийде сильнішою, він поставив гостре питання: “А чи ми стали міцнішими після втрати наших провідників Петлюри і Бандери, чи стали ми згуртованішими після втрат у двох світових війнах, після голодоморів? Чи підемо ми з цього місця міцнішими, чи стане міцнішою Україна?”
На це питання відповів письменник Василь Шкляр, який своїм романом “Чорний Ворон” на кілька легіонів збільшив ряди борців за волю України. “Нас тут триста як скло товариства лягло, – почав Василь Шкляр словами Тараса Шевченка. – Цей вислів Кобзаря стали магічно-пророчим символом української боротьби за свободу. Число 300 стоїть перед очима, коли згадуєш Берестечко, з цим числом пов’язана боротьба під Крутами. Витає ця цифра і тут, над цією могилою в лісі Раєвського. Хлопці, які тут лежать, були колись у війську Махна, але вийшли з нього і стали під синьо-жовті прапори, бо понад усе любили Україну. Як живого бачу я Чорного Ворона – повільного велета, який став для мене уособленням спокійної сили, певної себе, сили, яку вже ніщо не похитне у виборі. Саме такі вважали найвищою доблестю смерть у бою. Саме на їхніх могилах проростає правда. Тут, у могилі, біля якої стоїмо, спочиває один з найзапекліших вояків України – Чорний Ворон. Ми прийшли сюди не лише вшанувати його пам’ять та його побратимів, але й набратися їхньої сили та мужності, зачерпнути у свої серця холодноярського вогню й зухвалого молодецтва, яким дихає оцей ліс, що жене зело із їхньої козацької крові. І в тому, що нас тут рік у рік більшає, я бачу благословенний знак. Ще розростеться наша щопта в легіони нових борців за українську волю і долю!”
Верховний отаман “Великого козацького кола” Володимир Присяжнюк, який привіз делегацію ліцеїстів з Луцька, закликав берегти пам’ять про українських героїв. “Тоді вони постійно будуть з нами”, – мовив отаман.
Поетеса Антоніна Литвин з болем говорила про те, що українських лицарів волі криваві переможці нарекли бандитами, але висловила впевненість, що “встане гетьман, зблисне булава”. Антоніна Литвин закликала “в серцях нести пам’ять про хлопців Чорного Ворона, щоб у наших серцях розквітла слава”.
Поет Павло Вольвач скептично оцінив політиків з патріотичного табору, котрі свою бездіяльність і яловість котрий рік ховають за зручною формулою: “Вся надія на нові, прийдешні покоління”. Павло Вольвач висловив переконання, що на тривожні виклики доби, на крижані вітри початку ХХІ століття мусимо реагувати саме ми, нині сущі, не перекладаючи відповідальність на заобрійні покоління. Павло Вольвач прочитав вірш, написаний ним після першого відвідування Холодного Яру 10 років тому.

Росте трава крізь очі смілі
В блакить нових тисячоліть.
Лежать отамани зотлілі
І не дають комусь зотліть...

І не дають себе позбутись,
Летіть за хмарами вдогонь.
І – підступає незабутість
До обезшаблених долонь.

Над могилою героїв пролунала сальва, після чого сільський голова Розумівки Микола Христенко запросив присутніх до поминального обіду.
Люди ще довго не розходилися, бо для них і козаків Чорного Ворона співали повстанські пісні кобзар Тарас Силенко, лідер гурту “Тінь сонця” Сергій Василюк та бард Володимир Гонський.

Вшанування у Соснівці, Цвітній та Цибулевому

Надвечір суботнього дня членство Історичного клубу “Холодний Яр”, партії “Батьківщина” та Всеукраїнського об’єднання “Свобода” вшанували жертв більшовицької розправи під селом Соснівка, що в Олександрівському районі, при трасі Київ – Дніпропетровськ. Тут на полі під Соснівкою у вересні 1920 р. червоний ескадрон курсантів Єлисаведградської кавалерійської школи порубав близько 70 хліборобів Соснівки, Девятки, Скаржинки і Тирнавки, які виступили із протестом проти свавілля червоних продзагонів.
“У людей були порубані обличчя, шиї, руки, плечі, спини, – розповідав свідок тих жахливих подій. – Люди кричали від болю, засохлі рани розривались, кровоточили. Рядна – хоч викручуй від крові… Очі відкриті, в них застиг жах… Голови покладені на праве плече, на одній шкурочці держаться…” Червоні довгий час не давали поховати цих людей, обстрілюючи похоронну процесію з гармат, а тоді, “щоб покарати Соснівку, червоний бронепоїзд із гармат, прямою наводкою, розстрілював селянські хати, – розповідала Марія Кирилівна Павловська, 1913 р. нар., із с. Соснівки. – А двох наших сільських хлопців укинули в топку паровоза…”
До майже розораного кургану, де колись зібралися на нараду люди, які виступили проти диктатури чужинців, було покладено квіти, запалали свічки. Молодь, взявшись за руки, слухала кобзаря Тараса Силенка, який співав полеглим старовинну пісню, яку, напевно, і вони колись співали…

Ой у полі могила з вітром говорила:
“Повій, вітре буйнесенький, щоб я не чорніла.
Щоб я не чорніла, щоб не марніла,
Щоб по мені трава росла та ще й зеленіла”.

Після того було вшановано чорноліського отамана Пилипа Хмару – в селі Цвітна квіти лягли до монументу, встановленого на подвір’ї, з якого він пішов у світ широкий воювати за Україну. Гості поспілкувалися з нащадком отамана – Юрком Хмарою та старим козаком Карбалою – Олександром Ромащенком, батько якого був козаком Чорноліського полку. Ці світлі і тверді козаки, духовні нащадки отамана Хмари запали нам у серце на все життя.
А велика делегація на чолі з Олесею Коваль у цей час у Цибулевому та Чорнолісці вшановували отамана Миколою Кібця-Бондаренка та його родину, закатовану червоними москалями.
Коли стемніло, на берегах Гайдамацького ставу, що біля Мотриного монастиря, чорношличники при світлі смолоскипів провели обряд прийняття до своїх лав. Свідком містичного дійства став і Левко Лук’яненко.

 

До столиці Холодного Яру

У неділю 18 квітня від самого ранку скликав козацтво до Мельників, столиці Холодноярської республіки, величезний тулумбас. “Бандура чи не вперше поступилася правом відкривати наші заходи, – розпочав вшанування Роман Коваль, який разом з журналісткою Лідією Титаренко вів меморіальний мітинг. – Поступилася ввічливо. Адже тулумбас – її давній друг-товариш. Ще ж часів козацьких походів.
Тулумбас, яким нас скликали Чорні запорожці, власними руками сотворив Роман Боровик, козак із княжого міста Перемишль”.
До Мельників приїхали козаки і козачки також з Києва і Київщини, Галичини і Волині, Харкова і Херсона, Одеси і Житомира, Кіровограда і Кіровоградщини, Черкас і Черкащини, Закарпаття, Запоріжжя, Рівного, Нікополя та багатьох інших міст та сіл.
“Окупанти століттями нищили українську провідну верству, – продовжував Роман Коваль, – мужів довір’я, отаманів, українську шляхту – нашу аристократію. Окупанти розуміли, що військо без отамана – зграя, що народ, позбавлений еліти, – отара.
Тому й перед нами стоїть надзавдання – створити нову українську еліту, когорту мужніх, що послідовно і наполегливо відстоюватиме національні інтереси, національну честь, плекатиме національний дух. Створити і привести цих людей до влади.
Саме тут, у Холодному Яру, і в минулих століттях, і тепер панує національний дух, до могил наших збираються українці, які мають національну честь і готові в боротьбі відстояти її”.
Промовляли на меморіальному мітингу і Левко Лук’яненко, Василь Литвин, Олександр Стець, письменники Володимир Яворівський, Іван Драч та Василь Шкляр, який, зокрема, сказав: “Більшовицька Росія вже перемогла Антанту, перемогла поляків, Денікіна, Врангеля, Махна та нічого не могла вдіяти з Холодним Яром. Холодний Яр чекісти називали “чєм-то вродє Пєтлюровськой Сєчі”. Це справді була Січ, Січ українського духу, Січ української звитяги. А для ворога це був киплячий казан на жовто-блакитному вогні. І в цьому вогні повстань, у цьому киплячому казані згорали тисячі московських окупантів та їхніх прислужників”.
Поет Павло Вольвач зазначив, що в Україні останніми роками відбулося щось незвичайне, глибинне, на рівні тектонічних зсувів і розламів. “Попри неувагу високочолих політологів і переважно куцочолих політиків, на поверхню сучасного українського буття, наче затонула Атлантида, виринає Центральна Україна, – сказав він. – І це невипадково. Адже саме тут, у цій старожитній, гетьманській, козацькій Україні, а ще вужче беручи, – на Черкащині, коріниться наше Слово (Тарас Шевченко) і наша Шабля (від Богдана Хмельницького до Юрка Тютюнника та братів Блажевських). У цьому ж ряду – і герої-холодноярці. Про це свідчать не лише цей пам’ятник і ці вшанування. Про це свідчить оце небо, в якому іскрить героїчна енергетика і витають козацькі тіні. Вони й зараз спадають вниз, до нині сущих, стають плече до плеча й розширюють коло до безмежжя. З ними українці є непереможними, а всілякі потуги українофобів – марними”.
І знову співали прекрасні пісні Сергій Василюк та Володимир Гонський, який чимало зробив для організації цьогорічних вшанувань у Холодному Яру. Він, зокрема, сказав: “Ми перебуваємо в центрі ще до кінця не пізнаної галактики української величі, героїки, доблесті й честі. За своєю силою Національно-визвольна боротьба в Наддніпрянській Україні в 1917 – 1920-х рр. має небагато аналогів у світовій історії – це була організована, суцільна війна українства зі всіма окупантами – від Збруча до Кавказу, від Одеси до Чернігівщини. Тепер я розумію, що УПА зродилась не на Волині і не в Карпатах. УПА зродилась тут, у Холодному Яру. А через 20 літ нове покоління борців – вже під проводом Романа Шухевича – продовжило кривавий змаг за право нашого народу на буття. Пам’ять про Холодний Яр покликала нові легіони для боротьби за волю України”.
Наприкінці урочистостей своє слово сказали нащадки Чучупаківського роду – правнуки братів-повстанців – Владислав Чучупак, Артем та Даринка Горбаченки. П’ятилітній Владик і мікрофон сказав лише чотири слова: “Чучупаківському роду нема переводу!”
Виступила на меморіальному мітингу і Леся Янг, дочка Юрія Горліса-Горського, автора знаменитого роману “Холодний Яр”. Влітку 1943 року тут, у Мельниках, він організував велелюдні вшанування Василя Чучупака. І ось тепер, через майже 70 літ, приїхала з Великобританії вшанувати головного отамана його дочка Леся. “Я вражена силою духу українських патріотів, – сказала вона. – Я зачарована величчю України. Я залишаюсь тут жити назавжди!” – сказала дочка великого українця.
За півгодини на мельничанському кладовищі на могилах Василя Чучупака та братській могилі холодноярців відбулися панахиди, які провів панотець Олександр із Галаганівки. Свою молитву заспівали Головному отаманові Холодного Яру кобзар Василь Литвин, а козакам-холодноярцям – бандурист Тарас Силенко. Виступали Іван Драч, поетеса Антоніна Литвин та голова Кіровоградської обласної організації “Свобода” Олександр Ромащенко.
На високий мистецький рівень підняв урочисті заходи хор зі Сміли “Заграва”. Він співав гімн України, “Червону калину”, “Заповіт” Тараса Шевченка, “Галайду” з “Гайдамаків” Тараса Шевченка та інші пісні, які лунали і на могилах, і на місці останнього бою Василя Чучупака, і на мітингу.
Завершальним акордом вшанувань стало освячення зброї на берегах Гайдамацького ставу. Обряд здійснив священик Української православної церкви Київського патріархату Олександр.
Ініціатором урочистостей у Холодному Яру як і в минулі роки виступив Історичний клуб “Холодний Яр”.
Режисером дійства став відомий український режисер Сергій Архипчук.
Відповідаючи на питання поручника чорношличників Олександра Стеця з Перемишля, чи підемо ми з цих святих місць міцнішими, відповідаємо однозначно: “Так!”
Бачили б ви як горіли очі людей, коли вони від’їжджали у рідні місця, які просвітлені обличчя були у них, яке бажання працювати, яка впевненість, що ми таки виборемо національну свободу на рідній, та поки не своїй землі.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Бажаю вам добрих новин з України.


Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)
Щиро подяка за пожертву  на пам'ятник Петрові Болбочану
  Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш), 100 грн.



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ