Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
29 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 6 квітня 2010 р.
Борис Монкевич. Військовий та історик
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
“Майже 200 літ Україна не творила своєї військової історії… Нам не світило сонце Австерліцу, не краяла серця чорна розпука Ватерлоо і не палали лиця ганьбою Седану. Од Мазепи українська нація наче спала, не переживаючи тих зворушень і катастроф, які навідують кожну самостійну державу і дають їй як би новий імпульс, нову енергію…” – так починає свою книгу “Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим” сотник Армії УНР Борис Монкевич.
І ось 1917 року сталося. Одразу після Лютневої революції почало стихійно формуватись Вільне козацтво. Виявилось, що “войовничість уславленого Війська Запорозького жила в нащадках”. Століття неволі не знищили в народі військового духу. І це засвідчило здібність українців до самостійного державного життя.
Книга Монкевича “Слідами новітніх запорожців...” – про славу української зброї, а якщо конкретніше – про звитяжний шлях Війська Запорозького нової доби від Сарн на Волині до Харкова та Криму і звільнення їх від більшовиків.
Борис Монкевич пройшов цей шлях зі зброєю в руках, а отже, його спогади особливо вагомі.
Тож, хто він, цей вояк-історик? Народився 25 березня 1896 р. в с. Ваговиці Кам’янецького повіту Подільської губернії. Закінчив реальну школу та Одеську школу прапорщиків. Воював на фронтах Першої світової.
Після Лютневої революції 1917 року перейшов на службу до українського війська і взяв діяльну участь в його організації. Був старшиною першого полку відновленої української армії – ім. гетьмана Богдана Хмельницького.
Борис Монкевич – учасник оборони Києва в січні 1918 року, зокрема і бою під Крутами. Подальша його доля пов’язана з 4-м Запорозьким ім. Богдана Хмельницького полком. У його складі пройшов великий бойовий шлях, весь час перебуваючи на передовій. За бойові заслуги Монкевича було підвищено до рангу сотника., а за участь у Першому зимовому поході Армії УНР нагороджено Залізним хрестом…
Звільнившись 1921 року з польського табору, навчався на математичному факультеті Варшавського університету, потім на архітектурному факультеті Варшавської політехніки. Хотів перевестися до Української господарської академії в Подєбрадах, але йому відмовили…
Вже на початку 1920-х років Борис Монкевич пише низку спогадів – про бій під Крутами, про співпрацю панцирних авт під час оборони Києва в січні 1918 р., про Окрему запорозьку дивізію, про похід Петра Болбочана на Крим та багато інших.
Із позиції військового фахівця Монкевич детально описує десятки переможних боїв, в яких брали участь запорожці Петра Болбочана. Цінними є й фотографії та історичні документи, опубліковані в додатках, зокрема “Список лицарів Залізного хреста” та “Короткий список старшин-запорожців”.
У передмові видавництва до другого видання споминів “Слідами новітніх запорожців. Похід Болбочана на Крим” (Нью-Йорк, 1956) зазначено: “Шалений гін тогочасної молоді до козацької Традиції самочинно створив у 1917 році Військо і намітив покозачення цілої України з територіальними полками. Ця Ідея охопила загал і так горіла, що лякала ворогів. Але Провід був сліпий і глухий…
Провід боявся проявів козацького духу, жахався українських “Наполеонів”, Гетьманів і не перебирав засобами, щоб тільки захистити себе перед уявною загрозою. Тому свідомо й несвідомо плентався у хвості за гаслами однодумців-більшовиків. У таких обставинах обезголовлений народ мусив загубити національну дорогу й піти манівцями…
Це була трагедія народу, пробуджені національно-козацькі почування якого було загнано в річище інтернаціональної ріки...”
Але вини у тому Бориса Монкевича немає, він усе зробив, щоб історична пам’ять нашого народу не переривалася.
Пам’ятаймо його – і за кров пролиту в обороні нашої Вітчизни, і за те, що доніс до нас пам’ять про полковника Петра Болбочана, командира полку Чорних запорожців Петра Дяченка та їхніх славних запорожців. Слава їм і вічна пам’ять!
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Хай вам щастить.
|
