Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
27 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 23 березня 2010 р.
Тереза Алмазова, дружина генерала
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Українські історики Визвольних змагань рідко коли звертають увагу на тихих героїнь – жінок, які в неймовірно тяжких умовах фронту намагались як розвідниці, сестри-жалібниці, а часом і як вояки допомогти козацтву в його боротьбі проти ворога лютого.
Сьогодні – розповідь про одну з таких тихих героїнь – Терезу Алмазову, дружину генерала-хорунжого Армії УНР Олекси Алмазова.
Народилася вона 25 серпня 1896 р. в м. Харкові в німецькій сім’ї Йосипа та Ядвіги Кохель. Родина сповідувала євангельське лютеранство.
1914 року Тереза закінчила німецьку жіночу гімназію в Ризі.
Як почалася Світова війна, її, як німецьку піддану, одразу обмежили у правах і вислали до Орла. Щоб уникнути репресій, вона мусила одержати російське підданство.
Від початку Лютневої революції Тереза Кохель, за власним визнанням, співчувала українському рухові, спрямованому “проти окупантів-большевиків, та, взагалі, проти росіян”. У квітні 1920 року, довідавшись, що Чорноморський полк, складений з українців, мусить повстати у Тирасполі “проти влади большевицької”, Тереза вступила до нього сестрою-жалібницею. І, дійсно, полк виступив проти червоних. Після низки боїв з’єднався з Армією УНР, яка завершувала Зимовий похід.
Тереза вступила до Окремого кінно-гірського гарматного дивізіону полковника Олекси Алмазова. Тут і зав’язалася взаємна симпатія, яка переросла у любов.
Тереза пройшла крізь фронтові випробування. Останній бій у лавах Армії УНР дивізіон Алмазова провів під Ожигівцями, що біля Волочиська, 21 листопада 1920 року.
Гарматники сказали своє останнє слово на рідній землі – розбомбили московську кінноту, яка мала намір перешкодити Армії УНР у порядку перейти Збруч.
Дивізіон Алмазова одним з останніх залишав рідну землю.
– Прощай, Україно! – чулись голоси.
Полетіли на купу рушниці, наповнюючи повітря металевим дзвоном. Плакало залізо. Нервово хропіли коні; з гуркотом переїхали по містку алмазівські гармати.
Попереду була українська земля, загарбана поляками.
Козаки затягнули пісню. Тільки ті, що вже сиділи в польських таборах, мовчали. Перед їхніми очима тягнулись безконечні дроти, сумні бараки, чулось традиційне “пся крев” і мерехтіли в очах таборові цвинтарі…
Інтернування війська у польських таборах спричинилося до занепаду дисципліни. Але тільки не в Окремому кінно-гарматному дивізіоні Алмазова. Завдяки командиру та старшинам дивізіон вдалося зберегти до 1923 року.
12 квітня 1923 р. в місті Кракові в церкві Окремого кінно-гірського дивізіону Святого Спаса Тереза взяла шлюб з Олексою Дмитровичем Алмазовим, на той час вже генералом-хорунжим Армії УНР.
1 листопада 1926 р. Тереза написала заяву до Сенату Української господарської академії в Подєбрадах, де вже рік навчався її чоловік, із проханням прийняти її на економічно-кооперативний факультет. У заяві Тереза Алмазова зазначала, що не вважає себе українським діячем. Водночас вона висловлювала радість, що “чим могла, допомагала українському народові в його визвольній боротьбі”.
Вічна пам’ять жінкам, оборонцям української землі!
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. |
