Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
26 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 16 березня 2010 р.
Трагедія в Білій Криниці
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Сьогодні розповів Вам про трагедію, що сталася у волинському селі Біла Криниця 1919 року. Зберіг пам’ять про неї Василь Зоголь, діловод 3-го Чорноморського полку Армії УНР та урядовець з особливих доручень при Міністерстві внутрішніх справ Української Народної Республіки.
Село Біла Криниця, що вмостилося коло шляху Дубно – Кременець, спокійно зустрічало вечір. Фронт був ще далеко за Рівним і про небезпеку ніхто не хотів думати.
Сутеніло. Господарі поверталися з поля, розпрягали худобу та вели її на водопій. Жінки готували вечерю. Раптом на краю села, що з боку Шумських лісів, зчинився галас. Зойки і крики полетіли через все село – вулицею летіла кіннота, на ходу стріляючи в повітря.
Їх було близько сотні. Одягнені, хто як. З диким галасом носилися вершники по селу. Допитувались гайдамаків і “буржуїв”. Зупинившись біля багатших хат, почали обшук.
Це був грабунок. Питаючи, де “враґі рєвалюціі”, червоні чомусь “шукали” їх у скринях. Гроші, цінні речі та одяг незвані гості забирали, не питаючи.
Настав час вечері. Не одна господиня почула в той вечір:
– Тьотка, жрать давай!
Рудий, високий на зріст, широкий плечима, з типово московськими рисами обличчя командир теж всівся “жрать” в одній із господ. Суворий погляд його очей не віщував нічого доброго. Трохи випивши, він, як і кожен москаль, почав чванитися. Показуючи пістолет, хвалився, що вже “30 враґов комунізма” відправив “до штабу Духоніна”. Тобто вбив.
Раптом розкрилися двері й до хати заштовхали двох напівроздягнутих козаків. У Білій Криниці якраз перебувало на лікуванні з два десятки поранених старшин і козаків Армії УНР. Більшість із них встигла втекти городами. А цим двом не поталанило.
– А-а, пєтлюровци! – похмуро всміхнувся командир. – Аткуда будєтє?
– З Катеринославщини, – відповів перший.
– А ти?
– З Чернігівщини.
– Зємлячкі, виходіт, – і несподівано гаркнув. – Анука раздєньтє етіх малодчіков!
В одну мить із них постягали все до нитки.
– Круґом! – заревів рудий і несподівано двічі випалив у ноги одному з козаків.
Той із криком повалився на землю. Другого збили на долівку прикладом. Після чого почався кривавий шабаш. Із дикою лайкою та погрозами підскакували до козаків переможці й били – в голову, груди, живіт, били, де попало.
Козаки тільки важко стогнали...
Незабаром привели ще одного наддніпрянця та двох галичан. Напевно серця в них захололи, коли побачили своїх закривавлених товаришів. “Новачків” також роздягли і, глузуючи, почали бити ногами та шомполами. Стріляли в ноги. Все більше шаліючи від запаху крові, червоні шпигали багнетами, рубали шаблями, товкли кольбами рушниць...
За весь час нелюдського катування ні один козак не промовив й слова про помилування, хіба хтось просив швидше забити.
У хаті голосили з жаху діти, а дочка господаря, років чотирнадцять, зі слізьми на очах намагалася боронити козаків, а коли почула погрозу дістати те саме, вискочила з хати. Вона розшукала матір і та забрала до сусідів переляканих малюків.
Непомітно зник і господар.
Залишившись без глядачів, більшовики ще якийсь час по інерції продовжували збиткуватися, а потім, потомлені, розійшлися.
Та впродовж ночі до хати, яка перетворилася на пекло, заходили п’яні “сєвєрниє братья” і продовжували вгамовувати ординську спрагу: відрізували вуха та носи, виштрикували очі, а то, намотавши оселедця на шомпол, виривали його разом зі шкірою. З хати чулися постріли.
Невідомо як довго продовжувалось би це катування, та під ранок червоних сполохала чутка, що з Дубна до Білої Криниці виступили гайдамаки.
“Лицарі” червоного терору в одну мить провалились крізь землю. Були – і не стало. Навіть награбоване не встигли прихопити, так спішили.
І дійсно, до Білої Криниці невдовзі в’їхав невеликий відділ – 30 кінних гайдамаків. Їх вислали розчистити шлях для відступаючих піших частин Армії Української Народної Республіки...
Чи збереглася пам’ять у Білій Криниці про героїчну смерть вояків УНР, які, не скорившись лютому московському ворогові, гідно прийняли смерть? Вічна Їм пам’ять!
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Хай вам щастить. |
