Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
25 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 9 березня 2010 р.
50 років Кіндрата Бардіжа
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
У Шевченкові дні всі свідомі українці згадують нашого великого Кобзаря, а я лину думкою до тих, хто, начитавшись поем Тараса Шевченка, взяв до рук зброю і пішов захищати Україну, Україну від Сяну по Кавказ.
Одним з таких був кубанський козак Кіндрат Бардіж, депутат всіх чотирьох Дум Російської імперії.
Прийшов у світ він на день народження Тараса Шевченка – 9 березня 1868 року.
На день народження Тараса – через півстоліття – він і загинув.
Лютнева революція 1917 року змінила долю десятків мільйонів людей. Змінила вона й життя Кіндрата Бардіжа.
Одразу після падіння самодержавства він, як комісар Тимчасового уряду, наказав зняти в усіх громадських місцях портрети членів колишньої царської династії та емблеми російської імперії, а у станиці розіслав телеграми із закликом позбавити звань почесних “стариків” – представників царської династії – як таких, що “жодної користі війську не принесли”.
Станичники відгукнулися на цю пропозицію десятками присудів про виключення зі своїх громад великих князів і княгинь, російських міністрів та їм подібних.
У березні 1917 р. у Катеринодарі Бардіж організував козацьку маніфестацію під жовто-блакитними прапорами. В квітні його було обрано почесним головою Кубанської військової ради. В цьому статусі осавул Бардіж виїхав на Велику Україну, на з’їзд Українського вільного козацтва.
Цей з’їзд, що відбувся на Покрову в Чигирині, перетворився на потужну маніфестацію українських національних почуттів, на демонстрацію української сили. Згідно з дослідженням Ярослава Пеленського, делегати представляли 60 тисяч організованих козаків Київщини, Чернігівщини, Полтавщини, Катеринославщини, Херсонщини та Кубані. А ініціатор з’їзду Іван Полтавець-Остряниця додавав, що делегати яскраво виявили своє національне почуття, а в їхніх постановах ми знаходимо основи державності й стремління до послуху та офір”.
Невдовзі Кіндрат Бардіж та його сини – Віанор і Микола, виконуючи рішення Першого з’їзду Вільного козацтва, почали формувати на Кубані відділи Вільного козацтва для боротьби з більшовиками, яких Бардіж вважав ворогом, “гіршим, ніж турки і німці, бо цей ворог проникає в саму душу, розкладає її морально”.
Творити козацькі загони на Кубані неважко, до того ж Кіндрат Бардіж мав повноваження міністра внутрішніх справ кубанського уряду. Разом із синами Кіндрат сформував Гайдамацький і Чорноморський коші Вільного козацтва, які мали стати підмурівком збройних сил Кубані. Невдовзі вільні козаки провели грандіозну операцію з очищення Чорноморсько-Кубанської залізниці від більшовиків. Ворог був позбавлений можливості маневрувати.
У січні 1918-го запеклі бої між загонами червоного верховіття та відділами Кубанської Ради продовжилися. На жаль, внутрішня незгода розколола Кубанську армію на три частини. Кіндрат Бардіж на чолі свого загону намагався разом із синами та старим батьком прорватися через гори до дружньої Грузії. Більша частина його відділу загинула по дорозі у боях. У районі Архипо-Осипівки рештки частини потрапили в полон до більшовиків.
9 березня, на Шевченкове свято, на баржі коло Південного молу порту Туапсе Бардіжів “судив” революційний трибунал.
Кіндрат, якому в цей день виповнилося 50 років, усю провину взяв на себе і прохав покарати його одного, але червоні постановили розстріляти всіх полонених, більше того, кати вирішили перед тим, як скарати на смерть Кіндрата, розстріляти на його очах батька Луку та синів – Віанора і Миколу.
І здійснили це. Потім вбили інших полонених.
Більшовики переконливо довели, що Бардіж не помилявся, коли називав їх ворогом, гіршим за турків і німців…
У грудні 1918 р. тіла Бардіжів було перепоховано в Катеринодарі на історичній Кріпосній площі, навколо якої стояли колись курені запорожців.
Голова Військової ради Данило Скобцов зазначав, що “в обличчі Кіндрата Лукича Бардіжа відійшла у вічність прецікава і колоритна фігура, яка перекидала місток до минулого запорозького степового лицарства”.
Пам’ятаймо, шановні друзі, і про цей епізод кубанської трагедії українського народу. Адже хто забуває минуле, той не має права на вічність.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Хай вам щастить.
|
