Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
24 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 2 березня 2010 р.
“Видиш, брате мій”
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Сьогодні пропоную вашій увазі новелу із книги “Багряні жнива Української революції”. В основі розповіді – спогад січового стрільця Семена Мацькевича із с. Будинин Сокальського повіту. Називається вона “Видиш, брате мій”.
Вже три місяці без зв’язку з рідними тинявся в Карпатах 3-й курінь Українських січових стрільців. Коли сонце вже хилилося на захід, від командира бригади надійшов наказ здобути нову позицію...
Сотник давав останні настанови перед боєм.
– Головне: бути рішучим та холоднокровним, – напучував він.
Сотні вже підтягуватися до гори, з якої треба було вибити москалів. Іти ставало все важче й важче: кущі терну та ліщини затримували людей, що дряпались назустріч смерті; утруднювали рух повалені дерева та каміння. Ворог час од часу озивався, і тоді над головами галичан співали поодинокі кулі. Чим вище посувалися січові стрільці, тим частіше на їхні голови падали стріли. Вже з’явились і перші поранені.
– Долів! – лунає в осінньому лісі команда.
І стрілецтво падає на пожовкле листя. Ворожі кріси одразу стихають. У цю хвилину, мабуть, не один стрілець полинув думками до своєї родини. Смертельна небезпека загострює почуття любові до рідних. Із задуми стрільців виривав хіба легенький вітерець, що шелестів листям. Раптом з гори, яку ось-ось мали штурмувати, донеслася “відома кожному українцеві пісня” “Ви жертвою в бою завзятім лягли з любові до свого народу”.
– Хто це співає?! – здивовано перезирнулися січові стрільці. – І де?
Спочатку ніхто не міг повірити, що пісня линула з гори, саме звідти, куди була спрямована їхня ненависть. Врешті зрозуміли, що йдуть до бою проти рідних братів...
Жах пройняв кожного. В багатьох з’явилися на очах сльози. “Кожний звук молитво-пісні” бентежив серця, “бо слова її не тільки нагадували батьків, а й прадідів...”
Та ось загукали гармати і слова пісні потонули в гуркоті. Праворуч 3-го куреня вже кипів бій. На правому крилі лави “впали слова тихої команди” сотника:
– Багнет на кріс!
У лісі задзвеніло від брязкоту металу.
Потім все змовкло.
Напружено чекали сигналу сурми.
Пауза ставала нестерпною. Багатьох мучило питання: “Скільки залишилося жити? І чи смерть буде з муками?..”
Сигналу дожидалися з нетерпінням, адже кожен хотів, щоб це моторошне очікування швидше закінчилося. Нараз курінний сурмач прорізав тишу і задума відлетіла.
Мелодія сурми була чудова: “Ой вернися, Сагайдачний”. Напевно, її почули і ті, що окопалися на горі. Напевно, і їхні серця збентежилися...
Ще не змовк сурмач, як пролунала команда: “Вперед!”
Здавалося, стрільці не чули граду пострілів, що сипався з гори. Закривши очі, через кущі терну, стрілецтво несамовито дерлося вперед. Падали вбиті. Але стрільці продовжували оскаженіло дряпатися на верхівку.
Врешті дійшло до рукопашного бою. Зойки та крики розпачу полетіли над осінніми горами.
Хоч і запеклий був бій, та за 10 хвилин ворога з позиції збили. В траншеях і поза ними лежали трупи, ворушились поранені, з-під лоба дивились полонені.
Під коренем ліщини лежав російський вояк, проколотий двома багнетами. Щоб встановити особу, санітари обшукали його кишені. Знайшли світлини дружини та малої донечки. І лист з Одеси на адресу Гриця Возняка. Перебігши його очима, санітар розгублено сказав:
– Та це ж зовсім українське ім’я!
“Всі затихли, бо, здається, соромилися вже дальше шукати правди”.
Санітар вголос почав читати листа дружини вбитого: “Вже Наталочка велика, щодня молиться Богу, щоби Ти, дорогенький, здоров вертався”.
Всі пригнічено мовчали.
Нарешті один стрілець, ніби намагаючись виправдати цю безглузду смерть, мовив:
– Він вмер за нашу і свою волю на рідній, не чужій землі... А та береза, – продовжував він, – гнучись за вітром, зимою та літом плакати буде за вбитого братньою рукою. А сиротяточко, молячись Богу, згадає батька, що пропав десь у чужині.
Після тихих слів панахиди заспівали пісню “Журавлі”. Слова “Видиш, брате мій, товаришу мій” вимовляли стрільці з особливим почуттям.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”.
|
