Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

22 передача Романа Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 16 лютого 2010 р.

Сотник Михайло Шило

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Сьогодні пропоную вашій увазі новелу із книги “За волю і честь” про дивовижний бій під селом Котюжани, що на Вінниччині. В основі розповіді – спогад начальника штабу 2-ї бригади Окремої кінної дивізії Армії УНР Адріана Марущенка-Богданівського.

11 листопада 1920 р. сотник Михайло Шило на чолі авангарду 3-ї сотні 1-го Лубенського полку під’їхав до крайніх хат села Котюжани і став у бінокль розглядати ворожий батальйон силою до 300 багнетів. Було добре видно, як командир на поганенькому коникові гарцював перед червоноармійцями і щось вигукував.
У цю хвилину під’їхав підполковник Август Кучера, який тимчасово виконував обов’язки командира 1-го Лубенського полку.
– Що робити з цим хвертиком? – Шило показав на червоного комбата.
Що міг відповісти уродженець Відня Август Кучера?
– Мало сил, щоб атакувати...
Здоровий глузд підказував, що правда на боці старшини австрійської служби, адже сотник Шило мав біля себе лише десять козаків і двох хорунжих.
13 шабель проти трьох сотень.
Але ж хлопці були неабиякі, самі шибайголови, а таких аргументи здорового глузду не переконують. Та й їхня бойова вартість була на шаблю вища, ніж у москалів.
Сотник знав, що більшовики вже отримали наказ напасти на 1-шу бригаду Окремої кінної дивізії, яка перебувала на відпочинку.
І він наважився на атаку. Сотник знав, що “найкращий привілей, який дає війна, це несподіванка: вона дощенту нищить ворога”.
А підполковник Кучера, пообіцявши допомогу, вже поспішав назад – до 3-ї сотні, яка підходила до Котюжан.
Залишивши під командою хорунжого Володимира Панаретова частину хлопців за хатами, Михайло Шило з іншою жменькою перескочив кілька загород й опинився на південь від цвинтаря. Умова була атакувати одночасно – одразу як сотник двічі вистрілить у червоних.
Несподівані постріли і дикий крик “Слава-а-а-а-а-а!” налякали червоних. Їх охопила паніка. Про це свідчила метушня та безладна стрілянина в небо. Багато хто намагався втечею врятувати життя, інші кидали зброю і підносили догори руки.
А розлючені вершники вже врізались у саму московську гущу і безжалісно рубали.
– Таваріщі! – отямився комбат. – К аружію! Іх мало!..
Але заклики ці не допомогли. Червоноармійці ніби й не чули їх – вони бачили лише, як на них із двох боків несеться смерть, блискаючи шаблями.
Відділи під командою Панаретова і Шила розрізали деморалізовану отару і шаблями торували шлях назустріч один одному.
Тут вже показав потилицю і комбат. Шило одразу рвонув за ним, але його випередив чотовий Михайло Рудневський. Випірнувши ніби з-під землі, він списом, на якому радісно тріпотів сотенний прапорець, проколов комбата...
У цьому бою козаки захопили в полон двісті сімдесят двох червоноармійців, здобули триста рушниць, багато набоїв і “пару фір бойового обозу”...
Переможну операцію здійснило 10 козаків і троє старшин.
Що думав після бою прихильник здорового глузду Август Кучера?
Які висновки зробив?..
А підполковник Адріан Марущенко-Богданівський написав у спогаді, що сотник Михайло Шило предосконало підтвердив військовий афоризм – “Найкращий привілей, який дає війна, це несподіванка: вона дощенту нищить ворога”.
Командир Окремої кінної дивізії Іван Омелянович-Павленко подякував 1-му Лубенському полку, “а надто командирові 3-ї сотні за блискуче виконання наказу” і перевів їх у резерв відпочити. А навздогін ворогові послав 2-гу кінну бригаду під командою сотника Любимця...
Один із героїв бою під Котюжанами ройовий Микола Андрієвський загинув уже через 10 днів під Яхнівцями біля Збруча в останньому бою Лубенського полку.
Сталося це 21 листопада 1920 р., коли Армія УНР під натиском червоних змушена була перейти на правий берег Збруча. Його тіло залишилося на полі бою.
Інший учасник бою, Андрій Головченко, помер 1924 року в Каліші.
Хорунжого Володимира Панаретова 24 вересня 1926 р. здолали сухоти.
Доля інших героїв невідома. Але ось їхні прізвища: хорунжий Йосип Зелінський, підхорунжі Ларіон Данилюк та Іван Недашківській, козаки Андрій Головченко, Степан Марчук, Андрій Волощук, Петро Крушельницький, Лавро Медер і Василь Мельник.
Напевно, опинились вони в польських таборах для інтернованих. І довгими-предовгими вечорами згадували свої бої. І отой, під Котюжанами.
Згадували жах у розширених до нестями очах окупантів, і думали, чому ж ми, українці, програли? Як так сталося?!
І все ж ота мить предивної перемоги гріла в холодні ночі нескінченної польської зими. Всі чекали весни, весни української, щоб, плигнувши через Збруч, знову відчути радість переможної атаки і побачити переляк в очах ворога. І вкарбувати шаблею свої автографи на головах московських окупантів.

Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Присвячена вона була пам’яті козаків і старшин 3-ї сотні 1-го Лубенського полку ім. Максима Залізняка. Вічна слава оборонцям нашої Батьківщини!




Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)
Щиро подяка за пожертву  на пам'ятник Петрові Болбочану
  Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш), 100 грн.



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ