Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
20 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 2 лютого 2010 р.
“Мовчати було неможливо”
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Близько десяти років я відтворював історію нашої Батьківщини через реставрацію біографій учасників Визвольної боротьби. В епіграф однієї зі своїх книг я виніс вислів Томаса Карлейля: “Історія – то лише біографії великих людей”.
Але з часом зрозумів, що інколи досить лише відтворити епізод, щоб читач збагнув яка була епоха і які прекрасні люди в ній жили. Один із таких епізодів – з книги “Багряні жнива Української революції”– пропоную вашій увазі.
“Мовчати було неможливо” – так називається ця історична новела.
В один зі спекотних днів липня 1920 року українська частина перейшла на правий берег Дністра, де їй наказано окопатися.
Про ворога вже два дні не було нічого чути.
Нараз козаків, що ніжилися на сонечку, розбудили далекі стріли. Гримало за селом, що розкинулося на лівому березі Дністра – якраз навпроти їхньої позиції. За півгодини все стихло. Коли раптом стрілянина зчинилася в самому селі.
Козаки схопилися за рушниці. Пильно вдивляючись, вони намагалися збагнути, що ж там відбувається, хто з ким б’ється... Ось із села в напрямі Дністра вибігло кілька людей. За ними, виблискуючи шаблями, мчала кіннота. Наздогнавши втікачів, вершники почали рубати.
Мовчати було неможливо – козацький кодекс честі підказував стати на бік слабших. Отож, не розібравшись ще як слід, командир застави промовив:
– Приціл 10, по кінноті... вогонь!
Кулемет і рушниці швидко відігнали кіннотників. Сховавшись за першими хатами, вони спішилися і почали гатити в бік застави.
Тим часом двоє врятованих від шабель вибігли на берег. Тепер вже можна було розгледіти, що це жінка і чоловік у польській військовій уніформі. Жовнір похапцем роздягнувся і кинувся у дністрові хвилі. Жінка ж бігала по березі та голосила. А у воду зайти не наважувалася.
– Пане сотнику! – звернувся раптом до командира молодий вродливий козак із Полтавщини, якого всі любили за веселу вдачу. – Дозвольте врятувати жінку.
– Помагай Біг! – відповів старшина.
Демид одразу схопився і побіг за горбок, де стояв віз, відпряг коня, роздягнувся і кинувся з ним у річку. За дві-три хвилини він вже був на тому боці. Посадовивши жінку верхи, завів коня у воду і поплив поруч.
Щоб врятувати товариша і його супутницю, козаки посилили вогонь по ворогові, який ховався за сільськими хатами та клунями.
Отак під градом куль з обох боків втікачі перепливли річку. Ще якась мить – і Демид із жінкою вже скочили в шанці.
Якийсь час панночка приходила до тями. Потім польською мовою розповіла про розбиття їхнього відділу більшовиками. Дівчина виявилася сестрою-жалібницею Війська Польського. Раптом, спам’ятавшись, вона з почуттям мовила:
– А де ж мій спаситель?!
Їй мовчки показали на Демида, який уже сидів за кулеметом і посилав “таваріщам” сталеві “гостинці”.
Панночка кинулася до нього. Вона хотіла вхопити руки, щоб вдячно поцілувати.
Демид обернувся і спокійно, наче нічого не трапилося, сказав:
– Богу дякуйте, а не мені, сестро! Те, що я зробив, – це обов’язок кожного козака, якої б армії він не був...
А потім, чогось соромлячись, додав:
– Вибачте, але, правду кажучи, ваш жовнір за українку не ризикнув би своїм життям...
Цю історію я не раз розповідав дітям у школах.
По завершенні питаю у дівчат, чи є у них у класі отакі козаки як Демид.
– Ні! – чогось весело відповідають дівчата і кидають блискавиці на хлопців.
– А хотіли б, щоб такі були?
– Так! – голосно відповідають вони.
Тоді звертаюся до хлопців:
– А чи могли б Ви отак вчинити як козак Демид – ризикнути своїм життям, щоб захистити невідому людину, на тій лише підставі, що вона жінка?
Мовчать хлопці…
Тоді кажу:
– Я щойно розповів те, що знаю, а зараз скажу те, що думаю. Переконаний, що ота полька все своє життя згадувала той драматичний епізод на березі Дністра. І розповідала своїм рідним, друзям, випадковим знайомим. І в очах тих людей український народ поставав народом лицарським, шляхетним. Отож і від вас, діти, від того, як ви проживете своє життя, залежить, як ставитимуться до нас чужинці.
Якщо будете дурними, лінивими, необов’язковими, неохайними, то й казатимуть про нас у світах, що ми бидло. А якщо проживете життя гідно і будете здатні на шляхетні вчинки, тоді і до нашого народу чужинці ставитимуться з повагою.
Не забувайте і Ви, дорогі українці Чикаго, що по тому як там, у далеких для нас світах, ви поводитеся, оцінюватимуть чужинці український народ.
Бажаю, що ви зміцнювали авторитет нашого народу.
Перемог вам!
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля з радіоциклу “За Україну, за її волю”. Хай вам щастить.
|
