Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
18 передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 12 січня 2010 р.
Кубанський бандурист Михайло Теліга
Вітаю вас, шановні українці Чикаго! Продовжую розповідь про кубанського бандуриста, старшину Армії УНР Михайла Телігу.
Найщасливішим періодом в його житті стало навчання в подєбрадській академії. У Подєбрадах він не тільки здобув вищу освіту, але й знайшов дружину – Олену.
Хоч і на чужині опинився Михайло, та серед своїх людей – рідних за духом. Серед студентів переважали козаки і старшини Армії УНР. Було тут і багато земляків-кубанців.
У подєбрадській академії навчалися та викладали видатні особистості – Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Микола Сціборський, Василь Авраменко, Платонида Росіневич-Щуровська та багато-багато інших.
На одній з українських вечірок Михайло познайомився і з юною Лєною Шовгенів, дочкою ректора Господарської академії.
Лєна Шовгенів народилася під Москвою, виросла в російськомовному середовищі, своєї долі з Україною не пов’язувала, навіть не уявляла, що це таке – Україна. України вона не знала, її смак відчула лише на еміграції. За її власним визнанням, вона потрапила не лише до Європи, але й до абстрактного царства Петлюри, де всі були за “самостійну”...
“Опинившись у Подєбрадах, – розповідала Олена, – я була приголомшена, що мій батько, відомий і заслужений, справжній російський професор Іван Шовгенов, якого чомусь перезвали на Шовгенів, є ректором академії, де викладають “на мові” і де на стінах висять портрети Петлюри”.
Під вплив цього українського “царства” потрапила й Олена. Вона зацікавились українцями, їхньою культурою, історією Визвольної боротьби... А потім і закохалася в український народ... Та окремих його представників.
Познайомилися Михайло і Олена на концерті у Студентському домі у Празі у грудні 1924 року. Концерт організував освітянин Євген Вировий із Катеринослава, а Олена була чи не найактивнішою помічницею Вирового в організації концерту.
Михайло на тому вечорі грав на бандурі. Подруга Олени Зоя Плітас, перша дружина Євгена Маланюка, казала, що “найбільшою нагородою для Лєночки за її віддану працю було знайомство з Михайлом Телігою...”
Та Олена продовжувала говорити російською, чим неприємно дивувала студентів. І Михайло разом із Василем Куриленком, Леонідом Мосендзом та іншими заповзялися вивчити Лєну на українку. “Найзаповзятіше взявся за це кубанець, бандурист Михайло Теліга”, – свідчила Наталя Лівицька-Холодна.
Та все ж найбільше допомогли в перевтілені Лєни Шовгенів російські шовіністи.
Ось як вона розповідала про цей визначальний випадок у своєму житті письменнику Уласові Самчукові:
“Це було на великому балі на Виноградах, який улаштував комітет російських монархістів. Я була тоді у товаристві блискучих кавалерів. Ми сиділи при столику і пили вино. Невідомо хто і невідомо з якого приводу, почав говорити про нашу мову як про “собачій язик”. Всі реготали. А я враз почула в собі гострий протест. У мене дуже швидко наростало обурення. Я сама не знала чому. І я не витримала цього напруження, миттю встала, вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: “Ви хами! Та собача мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері! І я вас більше не хочу знати!” Я круто повернулася, і, не оглядаючись, вийшла.
І більше до них не вернулася.
З того часу я почала говорити лише українською.
На велике здивування увсіх моїх знайомих і всієї Господарської академії”.
Напевно, зіграла тут роль і любов до кубанського козака-бандуриста.
Не встояв перед чарами прекрасної дитини-жінки і Михайло, порушивши свою обітницю, – що його особисте життя мусило початися лише після здобуття Української держави.
“Михайлику єдиний, зустріч моя найсвітліша! Яке ж щастя, що я зустрілася з Вами, – так писала 30 квітня 1925 р. Олена Шовгенів своєму коханому. – Тепер, що зі мною не буде, я завжди знатиму, що є на світі люди такі, як Ви. Не пошлі, не порожні – а милі, милі...”.
Але в тому ж таки листі Олена попереджає свого майбутнього чоловіка: “Любов свобідна”, Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого... Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, танцюйте, “фліртуйте”. І мені Ви ніколи не зробите неприємності. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не “каторга єгипетська”, не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов неможлива без повного довір’я. А я Вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас – ЄДИНА”.
Михайло не встояв перед поетичною і темпераментною натурою Олени, її глибоким альтовим голосом, виразними вустами і живими очима, “що вміли кидати блискавиці” .
І погодився на такі умови.
І 1 серпня 1926 р. вони одружилися.
Вінчання відбулося у євангельській церкві за православним обрядом.
На весіллі молода з молодим танцювали козачок...
“Оцей спільний “Козачок” молодої, стрункої пари був видовищем, що його так легко не можна забути!” – писала Зоя Плітас, дружина Євгена Маланюка.
Як чоловікові чарівної дружини, в яку закохувалися майже всі чоловіки, Михайлові було нелегко.
Тим більше, що Олена багатьом “роздавала без міри жіночу ніжність”: “комусь там дотик, комусь гарячий сміх”.
Та не тільки в Олену закохувались, вона теж закохувалась захоплювалась. Так, попри любов до Михайла, Олена відчувала “сильне і глибоке почуття” до Дмитра Донцова...
У Чехо-Словаччині знову зійшлася стежка Михайла Теліги з Василем Ємцем. Кубанець став солістом Другої капели бандуристів. Як кобзар брав участь у різних українських імпрезах – у Празі, Подєбрадах, Варшаві, виступав перед студентами Волині, Галичини, Закарпаття, Лемківщини.
Василь Ємець зазначав, що Теліга як людина мав “веселу, симпатичну вдачу”, тому й був загальним улюбленцем. А дружина Дмитра Донцова Марія Бачинська називала Михайла “джентельменом старої школи... який сам себе відсував на другий план”, завжди будучи готовий “послужити своїй дамі”.
1929 року Михайло закінчив Українську господарську академію, здобувши фах інженера-лісівника. Восени того ж року подружжя Теліг виїхало до Варшави.
“Польща зустріла Теліг непривітно, – писала Надія Миронець. – Роботу знайти було важко. Почалось емігрантське життя “бездомних волоцюг” із щоденним пошуком роботи... За горло стискав “тяжких турбот ржавіючий ланцюг” (це вислів Олени Теліги).
Тримала лише взаємна любов, готовність перебороти будь-які труднощі...”
Заробляючи на хліб насущний, Олена не раз танцювала під бандуру чоловіка, розважаючи польську публіку. Доводилось працювати в магазині одягу моделлю, часом по декілька годин стояти перед кравчинями в одній комбінації. Та найгірше було не мати жодної роботиі. Таке траплялося часто.
У Польщі Теліг, окрім нестатків, гнітило й гоноровите міщанське середовище. За визнанням Олени, в селі, де вони поселилися, не було жодної близької “чи хоч зичливої людини”, навпаки, атмосфера створилася “непривітна, ворожа і понижуюча”. Про людей, які контактували з Телігами, Олена написала: “Як на зло, всі ці люди надзвичайно нецікаві: нічого не читали, нічого не бачили і ніколи не думали!”
Польські пани і підпанки дивилися на Теліг згори, як на нижчих істот, “бо чим же ми можемо їм заімпонувати? – запитувала Олена. – Що з того, що Міша – інженер, який блискуче вчився, якщо він дістає таку мізерну платню?..
Це ж польки, які не оцінять моїх добрих душевних чи розумових якостей, але побачать, що я маю лише дві, та й то не модних, сукні, а Міша ходить у латаних черевиках, і ми не маємо шикарного сервізу”...
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля із радіоциклу “За Україну, за її волю”.
Завершення передачі про Михайла та Олену Теліг слухайте у наступній радіопередачі за тиждень о цій же порі.
Хай вам щастить.
|
