Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2017 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділені пошти: наш передплатний індекс (33545) ви знайдете в Каталозі українських видань 2010 р.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго

Дванадцята передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 17 листопада 2009 р.

Вітаю вас, шановні українці Чикаго!

Продовжую розповідь про свою книжку “Тернистий шлях кубанця Проходи”.

Навесні 1922 р. Василь Прохода з польських таборів для інтернованих звернувся з листом до ректора Української господарської академії, що почала функціонувати в чеському місті Подєбради. Прохав зарахувати студентом. “Прийняття мене до Академії, – писав сірожупанник, – було б найбільшою для мене нагородою за всю мою визвольну боротьбу”.
Рекомендацію Василеві дав хорунжий Сірої дивізії Павло Дубрівний. Він стверджував: “Василь Прохода міцно тримав зброю в руках аж до інтернування. В 1920 р. кров’ю своєю напоїв рідну землю (був поранений). Зараз сидить у таборі і не має змоги з шаблею в руках будувати Українську Самостійну Державу, тож прагне допомогти Рідному краєві культурно. Він із суто національного шляху ніколи не зверне”.

В академії викладали колишні прем’єри УНР Борис Мартос та Ісак Мазепа, товариш міністра торгівлі та промисловості Української держави Сергій Бородаєвський; фундатор організації “Січові стрільці” Володимир Старосольський, письменниця Валерія О’Коннор-Вілінська; міністр закордонних справ Директорії Кость Мацієвич, письменник Василь Королів-Старий, славетна Софія Русова. Професорами господарської академії стали міністр праці УНР Валентин Садовський та визначний український соціолог Ольгерд Бочковський; відомий меценат української культури Євген Чикаленко та багато інших відомих українських діячів. Господарська академія стала “нібито новою Могилянською академією закордонної України”.
З 220 студентів
На першому році навчання було 220 студентів, серед них – півсотні кубанців, зокрема й керівники Кубанської Народної Республіки: прем’єри Василь Іванис та Лука Бич, міністр юстиції Павло Сулятицький, член Законодавчої ради Степан Манжула, міністр внутрішніх справ Кубані Кузьма Безкровний, міністр фінансів Кубанської Народної Республіки Іван Івасюк.
Викладав в академії і Федір Щербина – член-кореспондент Петербурзької академії наук, історик, голова Верховного суду Кубанського козацького війська в 1917 році.
Кубанське земляцтво поповнив і підполковник Армії УНР Василь Прохода.
Ректором господарської академії став професор Іван Шовгенів, батько тоді ще маловідомої Лєночки (пізніше української поетеси Олени Теліги).
Як бачимо, у стінах подєбрадської академії зійшлося багато видатних особистостей.
Слухачами першого набору переважно стали козаки і старшини Армії УНР та повстанці, в тому числі й отамани. Були серед студентів і генерали, наприклад Іван Омелянович-Павленко, командир 1-ї Кінної дивізії Армії УНР.
Хіба дивуватися, що в господарській академії поруч зі зверненням “пане колего” можна було почути “пане хорунжий”, “пане сотнику”, “пане полковнику”. А коли студенти заходили до кабінету професора Сергія Тимошенка, асистентом якого був колишній командир уславленого кінно-гарматного дивізіону Олекса Алмазов, то чулося – “пане генерале”.
Ніяк не могли забути студенти те, що так міцно ввійшло у кров і плоть на фронтах Визвольної війни. Важко звикати до аудиторій, лекцій та лабораторних робіт людині, “яка прямо з коня скочила за парту і за звичкою   ще довго рукою торкалася того місця, де колись була шабля”.

У Подєбрадах Василь Прохода виявив себе і як громадський діяч. Наприкінці 1927 року він очолив Товариство колишніх вояків Армії УНР. Головним завданням товариства була “всебічна підтримка традиції УНР і повна бойова готовність на випадок збройного виступу проти Совєтської влади”. У статті “Вождь та військо”, написаній по смерті Симона Петлюри, Прохода сказав прямо­: вояки Армії УНР чекають того часу, коли розпочнеться новий етап збройної боротьби за українську національну державу.
1 серпня 1926 р. сталася важлива подія в особистому житті Василя Проходи – він одружився. Того дня в Подєбрадах справлялося ще одне весілля – Лєночка Шовгенів виходила заміж за кобзаря Михайла Телігу. Обидві пари вінчалися в євангельській церкві   за православним обрядом. Співав академічний хор під керуванням Платониди Россіневич-Щуровської.
Весільну вечерю влаштували у студентській їдальні. Вітати подружжя Проход прийшли колеги, Платонида Россіневич, колишній командант Українських січових стрільців Михайло Галущинський та легендарний командарм Першого зимового походу Армії УНР Михайло Омелянович-Павленко. Це була велика честь!

Здобувши 1927 року фах інженера-лісівника, Прохода залишився працювати в академії – асистентом та лектором. У Подєбрадах Прохода захопився ще й сокільською ідеєю. Він швидко зрозумів її значення для національного виховання українців. У Галичині 10 років тому “Соколи” дали прегарних вояків для Українських січових стрільців та Галицької армії.
Ще в перший рік навчання Василь Прохода вступив до чехословацького “Сокола”. А за три роки відбулись установчі збори “Українського Сокола” в Подєбрадах.
Ріст українських спортивних рядів викликав тривогу з боку росіян та поляків. Вони виступали проти участі українців у всесокільських здвигах, мовляв, ті є недержавною нацією. Та це тільки додавало завзяття українцям.
На початку 1930 р. старостою “Українського сокола” в Подєбрадах обрали Василя Проходу. Вихованці Проходи не раз брали участь у здвигах чехословацького сокільства і гордо несли над собою український сокільський прапор, викликаючи інтерес і повагу до нашого народу. Особливо емоційно вітали своїх “соколів” у Пардубицях колишні вояки Української галицької армії.
Про діяльність українського сокільства кубанець написав статтю, яку опублікував львівський часопис “Діло”, а пізніше – “Канадійський Фармер”. Редагував він також часопис “Український сокіл” і видання Українського аграрного товариства “Село”.
3 жовтня 1929 р. у Василя Проходи народився син, якого назвали на честь онука Софії Русової – Романом. Живе він нині у Сполучених Штатах Америки у місті Брайтоні…

На початку грудня 1932 року, отримавши останню заробітну платню в Українській господарській академії, Василь розпрощався зі своєю альма-матер і виїхав з Подєбрад, де, за власним визнанням, провів десять найкращих років свого життя (якщо не вважати дитинства на Кубані).
Прохода був переконаний, що господарська академія буде у майбутньому згадана незлим тихим словом”. Поділяв цю думку й інший випускник господарської академії – поет Євген Маланюк. Він назвав подєбрадську академію “Національною Політехнікою”.
“Не можна недооцінювати того факту, – говорив Маланюк, – що складні високошкільні дисципліни вперше викладалися і вчилися рідною мовою. В той спосіб незмірно збагачувалася і бездержавна мова, і бездержавна національна психіка…
Подєбрадська академія була перш за все лабораторією, де культивувався тип новітнього українця.
Це було чудове видовище – спостерігати, як з людського матеріалу, часом ще досить сирого… щомісяця, щодня, щогодини… вирізьблювалася, виформовувалася й вишліфовувалась особистість, особистість повновартісна і національно конструктивна” (кінець цитати).
Ці слова цілком можна віднести і до Василя Проходи, адже саме в Подєбрадах остаточно сформувалася його “повновартісна і національно конструктивна” особистість.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля із радіоциклу “За Україну, за її волю”. До зустрічі за тиждень о цій же порі.



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Щиро дякую за допомогу
Ігореві СМЕТАНСЬКОМУ (Калуш) і Світлані МИРОНЧАК (Вовковинці)



03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ