Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!» для Українського радіо Чикаго
Дев’ята передача Роман Коваля
для Українського радіо Чикаго
Запис 27 жовтня 2009 р.
Вітаю вас, шановні українці Чикаго!
Однією з тем мого зацікавлення є Кубань. 7 років тому я впорядкував книгу Рената Польового “Кубанська Україна”, вже за два роки видав власне дослідження – “Нариси з історії Кубані”, а позаторік вийшла моя книга “Тернистий шлях кубанця Проходи”. Про неї я й хочу сьогодні розповісти.
У 1917-му та подальших роках Українську державу творили українці різних земель, не лише наддніпрянці й галичани. Активну участь у державному будівництві та формуванні оружної сили українського народу взяли й кубанці.
Одним із тих, хто до кінця пройшов непростий шлях служіння Вітчизні, був підполковник Армії УНР уродженець Кубані Василь Прохода.
“Батьківщиною української непокірливості треба вважати Запорозьку Січ...” – так починає свої автобіографічні “Записки Непокірливого…” Василь Прохода. Саме національну українську непокірливість вважав він головною рисою свого характеру. Вона, ця українська непокірливість, і визначила його життєвий шлях. Цей шлях, що проліг через дві світові війни, тяжкі фронти Українських визвольних змагань, австрійський, польський та російський полони, тюрму, каторгу й еміграцію, він пройшов гідно і чесно.
Стежка його життя закінчилася у США, на цвинтарі у Бавнд-Бруці.
Хоч матір’ю Василя Проходи була росіянка, та він росіянином себе ніколи не вважав, до них не пнувся, а завжди відчував свій природній зв’язок з українцями.
Обожнюючи правду і вірячи в її кінцеву перемогу, Василь Прохода, все своє тернисте життя був відданний принципам честі й чесності – навіть у стосунках з ворогом. Він був відвертий з тими, хто мав на меті знищити його, зокрема зі слідчими Смершу.
Василь Прохода скромно називає себе звичайним українцем. Мабуть, це єдина неправда, що пролунала з його уст... Якби він був звичайним українцем, іншими словами, якби таких непокірливих і твердих українців, як Василь Прохода, були мільйони, то наш народ ніхто б не поневолив...
Василь Прохода народився на Кубані на хуторі Сосика, що біля станиці Павлівської, в ніч на Різдво – 25 грудня 1890 року.
Його батько Хома тяжкою працею створив велике господарство, але напередодні смерті втратив майже все, що заробив впродовж 30 років. Такий фінал остаточно підкосив його.
На смертному одрі, давши останні розпорядження й переказавши волю старшим синам, він покликав своїх менших хлопців – благословити до подальшого життя.
Про Василя сказав дружині:
– Дай можливість йому вчитися. Він вийде у великі люди. Як би тобі не було важко, сама будь голодна, а Василь хай учиться.
А далі звернувся до Василька:
– Пам’ятай, як високо чи низько ти не будеш, будь завжди правдивим. У нашому роду ніхто з правдою не розминався... Відчуваю, що доведеться тобі великий шлях. Хай же Господь тебе оберігає. Благословляю тебе у велику дорогу.
Велика – і тяжка – дорога Василя Проходи почалася в російській армії.
Тут, в учбовій команді 51-го полку він мав щасливу зустріч – з українцем з-під Миргорода Федором Королем, випускником середньої садівничої школи.
Король часто розповідав Василеві про минуле України, її поневолення та пробудження, що виявилося у творчості українських письменників, насамперед Тараса Шевченка. Король із романтичним захопленням запевняв, що, попри всі утиски і заборони, вільна Україна постане. Василь же називав товариша великим мрійником, який не хоче бачити сумних реалій.
– Хто поверне Україну? Кубанські козаки, вірні слуги царського уряду? Чи оті хохли, що живуть на колишніх запорозьких землях? Хто їх пробудить?! З українців я знаю поки-що лише тебе.
А Король на доказ своє правоти декламував Тараса Шевченка:
...Бо в день радості над вами
Розпадеться кара.
І повіє огонь новий
З Холодного Яру.
Уперта віра Короля в український народ впливала на Василя, пробуджувала національне “я” і національну віру...
Визначну роль у долі Василя Проходи, та й усього українського народу відіграла Перша світова війна, яка почалася 30 липня 1914 р., коли Росія проголосила війну Австро-Угорщині.
Москві вдалося викликати величезний патріотичний запал. запанувала якась стихія запаморочення. Що казати, навіть Симон Петлюра і той закликав українців захищати царську Росію, тюрму народів.
Василь Прохода мав можливість уникнути фронту, але й він піддався масовому психозу. 20 листопада на чолі двох маршових рот він виїхав на Південно-Західний фронт.
Російські армії рухалися на захід “не тільки з боєм, але й з грабунком”, – свідчив санітарний інспектор 3-ї російської армії Мортир Галин. Той грабунок “не оминав ні старого, ні малого... ні заможного, ні вбогого, ні халупи, ні церкви Божої”, – писав він. Жахливі події в українських містах Золочеві, Жовкві, Яворові, Ярославі й, взагалі, скрізь у Галичині показали, що мова йшла не так про її прилучення, як “про винищення української Галичини та її церкви”. Доказом були “не тільки численні арешти, а й табуни московської поліції і чорнорясного попівства, що обсіли Галичину після захоплення Львова”.
Репресувалися лише свідомі українці, москвофілів і поляків росіяни не зачіпали. Солдатня зривала замки на греко-католицьких храмах і починала “порядкувати”. Кращі церкви загарбники перетворювали на православні, в них вселялися московські попи, які прийшли разом із військом.
Росіяни громили українські школи, палили українські бібліотеки, нівечили портрети українських діячів. “Оскільки боротьба з українством продовжується, – міркував Василь Прохода, – значить воно існує”. Перед кубанцем постало питання, з ким він...
На щастя, за Росію Проході не довелося довго воювати – вже в січні 1915 р. його полонили угорці. У полоні – під впливом провідних діячів Союзу визволення України, які працювали в таборах з дозволу австрійського уряду, – він і сформувався як свідомий українець.
Але про це в наступній радіопередачі.
В ній ви почуєте продовження історії національного усвідомлення кубанця Василя Проходи та його багатолітню боротьбу за національну свободу і національну гідність.
Користуючись нагодою, хочу подякувати українцям зі Сполучених Штатів Америки Романові Проході та Софії Скоп, коштом яких вийшла книжка “Тернистий шлях кубанця Проходи”, сторінками якої помандруємо вже за тиждень.
Шановні українці Чикаго, ви слухали передачу Романа Коваля із радіоциклу “За Україну, за її волю”. До зустрічі за тиждень о цій же порі.
|
