29 квітня 2017 р.

10.00. УРОЧИЩЕ ЧОРНИЙ ВОРОН, с. РОЗУМІВКА Олександрівського району Кіровоградської області. Відкриття пам’ятника Юрієві Горлісу-Горському. Кобзар Тарас СИЛЕНКО, пісня “За байраком байрак”.
11.00. м. ЗОЛОТОНОША Черкаської області. Відкриття пам’ятного знаку Чорним запорожцям.
13.00. с. МЕДВЕДІВКА Чигиринського району Черкаської області. Пам’ятник Максимові Залізняку. ВІДКРИТТЯ УРОЧИСТОСТЕЙ У ХОЛОДНОМУ ЯРУ. Кобзар Михайло КОВАЛЬ, пісня “Максим, козак Залізняк”.
13.00. Село ІВКІВЦІ Чигиринського району – батьківщина Максима Залізняка. Відкриття Дитячого спортивного табору ім. Миколи Міхновського. Покладання квітів до пам’ятника Максимові Залізняку. Кобзар Тарас СИЛЕНКО, пісня “Та виїхав Ґонта, гей, та й з Умані”.
14.15. Околиця с. ІВКІВЦІВ у бік гори Семидубової (Zernoland). Реконструкція сучасного бою з використанням військової техніки, експозиція озброєння й екіпірування сучасного воїна та військово-практичні навчання (ВГО “Сокіл”).
15.00. Околиця с. ІВКІВЦІВ біля гори Семидубової (Zernoland). Козацький турнір зі стрільби зі страйкбольних автоматів ім. Василя Чучупака (ЦСТП “Білий вовк”). Участь візьмуть дитячі та юнацькі команди з Одещини, Черкащини, Київщини, Кіровоградщини, Полтавщини, Донеччини та Херсона. Нагородження переможців.
15.00. Околиця с. ІВКІВЦІВ біля гори Семидубової (Zernoland). Дитячий турнір зі стрільби з лука (ГО “Нація”).
15.00. МЕДВЕДІВКА. Експозиція озброєння та екіпірування, які використовує полк “Азов”.
15.00. МЕДВЕДІВКА. Книжковий ярмарок “Холодний Яр-2017”, ярмарок народних майстрів.
16.00. МЕДВЕДІВКА. Відкриття пам’ятного знаку “Слава Україні!”.
16.00. ІВКІВЦІ. Екскурсія до Музею народних старожитностей Zernoland та майстер-клас ковальського мистецтва (Назар ЛАВРІНЕНКО).
16.30. ІВКІВЦІ. Федерація козацького фехтування: майстер-клас Твердислава ФІЛАТОВА із козацького фехтування і “Козацькі забави” (бої на мішках, перетягування палиці, лава на лаву, ходіння по розпеченому вугіллю та ін.). Нагородження переможців.
16.30. МЕДВЕДІВКА. Музичний фестиваль вояцької пісні “Холодний Яр-2017”: Сергій ВАСИЛЮК, Тарас СИЛЕНКО, Михайло КОВАЛЬ, Макс ТРУБНІКОВ, Валерій МАРТИШКО, Олексій БИК, гурти  “ОРЕЛІ”, “ДЕЛЬ ТОРА”, “ДРУЖЕ МУЗИКО” та ін. Виступи співорганізаторів.
17.00. ІВКІВЦІ. Козак із с. Мельників ВОГНЕДАР. Лекція про козацького коня. Майстер-клас для дітей із сідлання коня та верхової їзди. Переможці дістануть право покататися на коні.
18.00. ІВКІВЦІ. Сходження на гору Семидубову (змагання дитячих та юнацьких команд). Військово-спортивна гра “Джура”. Нагородження переможців.
18.00. МЕДВЕДІВКА. Фестиваль документального кіно про Визвольну боротьбу.
18.30. МЕДВЕДІВКА. Сцена фестивалю. Роман КОВАЛЬ та Олег КУЦИН презентують книжки “Чорні перемагають. Спогади про прадідів 72-ї бригади” та “Український календар Визвольної боротьби” (головна сцена).
19.00. ІВКІВЦІ. Вечірня ватра. Розповідь к. і. н. Назара ЛАВРІНЕНКА про с. Івківці, гору Семидубову, Максима Залізняка, про козаків та гайдамаків. Розповіді вояків АТО про війну на Донбасі. Вручення призів переможцям змагань.
20.00. ІВКІВЦІ. Вечірня ватра. Пісні кобзаря Тараса СИЛЕНКА.
21.00. ІВКІВЦІ. Театр вогню Олександра Воробйова (козацьке фаєр-шоу).
23.00. МЕДВЕДІВКА. Завершення 1-го дня Музичного фестивалю “Холодний Яр-2017”. Театр вогню Олександра Воробйова (козацьке фаєр-шоу).

30 квітня 2017 р.

10.00. МЕЛЬНИКИ, центр. Меморіальний мітинг. Ведучий Роман КОВАЛЬ. Участь візьмуть делегації 72-ї Чорної бригади, 93-ї ОМБр, 128-ї Окремої гірсько-піхотної бригади, 80-ї і 81-ї аеромобільних бригад, батальйону “Донбас-Україна”, батальйону НГУ ім. генерала Кульчицького, Навчального центру “Десна”, 122-го батальйону, інших частин ЗСУ і Національної гвардії, Ліцею ім. Івана Богуна, а також організаторів – полку “Азов”, Легіону Свободи, ДУК “Правий сектор”, “Карпатська Січ”. Пісні Сергія ВАСИЛЮКА та Олексія БИКА.
10.45. МЕЛЬНИКИ, цвинтар. Віддання почестей отаманові Василеві Чучупаці та його козакам. Кобзар Тарас СИЛЕНКО, пісня “В Мельниках, на цвинтарі, козацька могила”. Кобзар Михайло КОВАЛЬ, поминальна козацька пісня.
12.00. БУДА. Персональна виставка картин члена Історичного клубу “Холодний Яр” Дмитра БУР’ЯНА (картини отаманів Холодного Яру та вояків АТО, які народилися на Черкащині).
12.10. БУДА. Поетично-музична сцена: Василь КОВТУН, Валерій МАРТИШКО, Олексій БИК, Олесь ХАРЧЕНКО, Сергій ШМАТОК, Роман ГНАТЮК та інші.
12.10. КРЕСЕЛЬЦІ, лісництво. Покладання квітів на місце останнього бою Василя Чучупака.
12.30. ЛІС МІЖ КРЕСЕЛЬЦЯМИ І ГАЙДАМАЦЬКИМ СТАВОМ. Вшанування могили гайдамацького ватажка XXVII ст. Гната Голого. Пісні кобзарів Михайла КОВАЛЯ і Тараса СИЛЕНКА.
13.30. ГАЙДАМАЦЬКИЙ СТАВ. Освячення зброї. Участь візьмуть вояки полку “Азов”, ДУК “Правого сектора”, ОДЧ “Карпатська Січ”, Легіону Свободи, козацьких організацій та інших вояцьких формацій. Кобзар Тарас СИЛЕНКО, “Та виїхав Ґонта, гей, та й з Умані”. Сергій ВАСИЛЮК, “За світ встали козаченьки”.
14.30. МОТРИН МОНАСТИР. Вшанування могили сотника Івана Компанійця. Кобзар Михайло КОВАЛЬ, пісня “Зібралися всі бурлаки до одної хати”. Сергій ВАСИЛЮК, “Зродились ми великої години”.
14.30. ХУТІР БУДА. Музичний фестиваль вояцької пісні “Холодний Яр-2017”: Тарас КОМПАНІЧЕНКО, Сергій ВАСИЛЮК, Макс ТРУБНІКОВ, Валерій МАРТИШКО, Тарас СИЛЕНКО, Михайло КОВАЛЬ, “ВЕРТЕП”, “ПОЛІКАРП”, “ДРУЖЕ МУЗИКО” та ін.
14.30. ХУТІР БУДА. Експозиція озброєння та екіпірування, які використовує полк “Азов”.
14.30. ХУТІР БУДА. Експозиція озброєння й екіпірування сучасного воїна, військово-практичні навчання (ВГО “Сокіл”).
14.30. ХУТІР БУДА. Книжковий ярмарок “Холодний Яр-2017”, ярмарок народних майстрів.
15.00. ХУТІР БУДА. Дитячий турнір із шабельного бою (Федерація козацького фехтування).
16.00. ХУТІР БУДА. Прогулянка до дуба Максима Залізняка, показові виступи шкіл бойових мистецтв.
19.00. Завершення урочистостей.

ОРГАНІЗАТОРАМИ ВШАНУВАННЯ ГЕРОЇВ ХОЛОДНОГО ЯРУ
стали Історичний клуб “Холодний Яр”,
ВО “Свобода”, “Національний корпус”, “Правий сектор”, Легіон Свободи, народні депутати України Юрій Бублик та Юрій Левченко, ВО “Батьківщина”, Етнографічний комплекс “Дикий хутір”, ГО “Рух захисту української мови”, Музбат, Національний заповідник “Чигирин”, ВГО “Сокіл”, Центр спеціальної тактичної підготовки “Білий вовк”, Координаційна рада політичних партій і громадських організацій демократичного спрямування м. Калуша, Історичне товариство “Чорні запорожці” та Федерація козацького фехтування.

З бандуристом Миколою Литвином ми потоваришували раніше – ще в 1990-х він виступав на вечорах Історичного клубу “Холодний Яр”. А з його старшим братом Василем запізналися в лютому 2003 р. – в Київському міському будинку вчителя, на похороні підполковника Анатолія Єрмака. Тоді вразила мене пісня “Ой умер козак”, яку співав кобзар біля труни з тілом товариша.

По завершенні громадської панахиди я побачив, як краєчком тротуару в бік бульвару Тараса Шевченка з похиленою головою йшов Василь Литвин. Я наважився і, пришвидшивши крок, наздогнав його. Коротко представився і сказав, що хочу з ним познайомитися. Яке ж було моє здивування, коли він широко відкрив до мене серце:
– Та я сам із вами давно хотів познайомитися!
Ми пішли з ним у Ботанічний сад, стали неподалік входу і непомітно проговорили три години. Звичайно, про Україну.
Ми були щасливі віднайти один одного!
Відтоді й почалася наша дружба, яка тривала, на жаль, лише 14 років…

Василь Степанович Литвин народився 4 червня 1941 р. в с. Федорівці Піщанобрідського району, тепер с. Весняне Добровеличківського району Кіровоградської області. Його мати, Марія Ониськівна, 1910 р. н., пустила у світ 11 синів і одну дочку, але більшість дітей тільки стали на поріг життя. Переступили його лише Ольга, Іван, Василь і Микола.
Василь більшості братів не знав, навіть імен їхніх не запам’ятав. Знав, правда, що в мами було три Миколи. Вижив третій. Пам’ятав і меншого братика Андрія. Не стільки його, як похорон. Відспівували Андрія навесні 1947 року.
– А ми голодні, як вовченята, – розповідав Василь Степанович, – сидимо на голих дошках, сидимо, а картопля з печі так пахне, так пахне! Що нам той Андрій! Швидше б уже поховали та дали їсти!..
Ось ще одна недитяча історія, яку Василь Литвин розповів мені 24 квітня 2008 р. дорогою до м. Ямполя Вінницької області, де мали презентувати книжку “Так творилося Українське військо”.
– У 1946 – 1947 рр. пияцтво на селі стало звичним явищем. Батько ще й курити почав. До нього часто приходили куми. Випивши по чарці-дві, кликали нас із Миколою з печі, садовили на стіл, наливали кожному по 10 грамів самогонки і змушували пити. Як зараз бачу: дядьки сидять на лавах, спершись на лікті, а ми перед ними на столі – і співаємо фронтових пісень:

Сталинград мы не сдадим,
Весь Берлин разрушим,
Всех мы немцев перебьем,
Гитлера задушим.

Куми сиділи і плакали. Це були професійні вбивці. І їм треба було ставати людьми. А вони настільки звикли до війни…

Перші уроки гри на бандурі брати Литвини одержали від Михайла Білошапки, керівника художньої самодіяльності ткацької фабрики в м. Кролевці.
Коли вони вперше до нього прийшли і запитали, чи не візьме їх учити на бандурі, Михайло Іванович не вимовив і слова. Сидів за старим фортепіано і мовчав.
– То чи берете нас, чи ні?! – нетерпляче запитав Василь.
– Беру! Я думав, що ви мене розігруєте. Мені вже 47 років, але досі до мене ще жоден хлопець не приходив, самі дівчата.
Білошапка братів довго не вчив, показав, як виконувати “Пісню про Морозенка” і “Туман яром котиться”, а тоді мовив:
– Оце як вивчите, то можете їхати до Києва вступати в музичне училище. А я за вас там слово замовлю…
А от Степан Литвин, батько Василя і Миколи, був невдоволений, що його сини “на дровеняках грають”.
– Хто тебе слухати буде?! – казав він Василеві. – Люди он на акордеонах грають, а вони на дровеняках...
Але коли односельці 1962 року вперше почули виступ братів Литвинів по радіо, то Степанові не давали вже проходу, все питали:
– Коли Василь і Микола приїдуть?
– Де ви взялися на мою голову зі своїми бандурами! – жалівся батько. – Кого не зустрінеш, всі тільки й питають про вас.
Якось батько сказав синам: “Якщо у вас розум є, то люди вивчать”.
І люди вивчили.
Благословив на кобзарювання Василя сліпий кобзар Євген Адамцевич. У Спілці письменників, прослухавши його виступ, Адамцевич сказав: “Ти її (бандуру) не кидай. В тебе є оте!” Це було благословення.
І Василь став володарем чарівних звуків бандури, які підкорювали українські серця.
У репертуарі Василя Литвина завжди переважали давні українські народні пісні, серед них: “Полети, галко”, “Ой не пугай, пугаченьку“, “Про Супруна”, “Про Морозенка”, “Гей, браття опришки”, “Кров людськая не водиця”, лемківська пісня “Будь здорова, землице” та ін.
Багато співав він і власних пісень, зокрема “Вітер віє – поле мріє”, “Вийшов місяць і зоря”, “Дума про матір”, “Народе мій”, “Чародійна кобзо”, “Посланіє”, “Рятуйте, люди, пісню”, “Стогін Русі”, “Ось тут, з Трипілля, наш пречистий виток”. На похоронах полеглих за Україну та на могилах героїв щемливо співав “Ой умер козак”.
Особливо вразило пронизливе виконання цієї пісні на братській могилі Чорного Ворона і його козацтва під с. Розумівкою, які полягли на Покрову 1920 року.
Тоді сталася дивовижна подія… По завершенні вшанування люди потягнулися до автомобілів. Лише Литвини залишилися і щось почали ворожити метрів за 15 від хреста. Побачивши це, я сказав людям іти далі, а сам залишився на віддалі.
Невдовзі Литвини гукнули мене. Показавши на кетяг калини, який Антоніна поклала на пагорб, кобзар мовив:
– Вони не там поховані, а тут.
Про цю розмову знали лише ми троє.
Наступного року приїхавши в урочище Чорний Ворон, я зі здивуванням побачив нового хреста, який поставили лісничі, поставили саме на тому місці, де Литвини поклали кетяг калини. А старий хрест зник…
Василь Литвин мав своє уявлення про світобудову. Його називали рідновіром. Називали і волхвом. Звичайно, він заперечував це.
Василь Степанович із дружиною Антоніною (у дівоцтві Гармаш) увійшли в історію і як співзасновники Стрітівської вищої педагогічної школи кобзарського мистецтва – єдиної в Україні, а відтак і у світі. Був керівником цієї школи. Обирався й головою Всеукраїнської спілки кобзарів. Він – учитель багатьох бандуристів: Віталія Мороза, Романа Мороза, Віктора Пашника, Сергія Захарця, Сергія Кривого, Ярослава Джуся, Ігоря Рідоша, Андрія Пишного…
 А ще Антоніна і Василь Литвини заснували проект “Школа майбутніх Батьків-Матерів”, спрямований на виховання молоді як майбутніх батьків-патріотів.
На жаль, держава не використала унікальний духовний скарб – Василя Литвина. Бо такі люди їй не потрібні… Їй до вподоби гройсмани, авакови, ложкіни…
Кобзар, композитор, філософ, краєзнавець Василь Литвин помер у Києві в клініці Амосова 7 квітня 2017 року. Його готували до операції, але до операції не дійшло… Не встигли.

Торік Василь Степанович категорично відмовився від святкування свого 75-ліття. Він уже не міг грати на бандурі. У нього тремтіли руки, і він не хотів, щоб це бачили люди. І все ж ми з Антоніною Литвин “виманили” його на люди. Зустріч у краєзнавчому музеї “Берегиня” с. Стайок подали як зустріч зі мною, а його запросили як друга-товариша. І він не відмовив. Прийшов. А ми увагу переключили на нього. І на отамана Зеленого. Василь Степанович співав без бандури, розмірковував про роль пісні в бутті українського народу, про отамана Зеленого, про долю нашої стражденної України.
Розпочався вечір з пісні “Мені однаково” у виконанні кобзаревої дочки Купави Козинської. “Пісня була загадкою для мене і лишається загадкою. Коли людина співає, вона спілкується з Богом”, – признався Василь Литвин і виконав пісню “Я єсть народ”.
“Отаман Зелений – це наша рідня, – продовжив кобзар, – це скарб, це Божа людина. Це образ нашої честі, нашої слави, оборонець волі української землі. Це золота людина, чиста перед Богом”.
Антоніна Литвин розповіла про повстанця-зеленівця Василя Купрієнка з Гребенів, а Наталя Музиря прочитала свій вірш про отамана Зеленого. Промовляли також директор музею Інна Лавріненко, редактор газети “Обухівські вісті” Олена Артюшенко, вояк “Карпатської Січі”, захисник Донецького аеропорту Микола Тихонов, краєзнавці Анатолій Висота і Дмитро Свідін, двоюрідний онук поета Андрія Малишка Сергій Сак, нащадки обухівських господарів Дмитра й Остапа Чирикал (“розкуркулених”, а потім розстріляних більшовиками) Надія і Наталя Науменко, правнук Петра Середи Олександр Кокота. Участь у святі національного духу взяли також учителі стайківської школи.
“Я відчуваю душевний розквіт”, – підсумувала враження від вечора Ліда Захарова, онучка Петра Середи, творця та оборонця української культури.
Оцей душевний розквіт Василь Литвин дарував людям усе своє життя.
Пишаюся, що Василь Литвин був моїм другом, радію, що такий духовний велет був учасником багатьох заходів Історичного клубу “Холодний Яр” та членом нашого клубу.
Немає вже Батька, але залишилися його пісні. Коли слухаєш їх, чуєш брязкіт козацьких шабель, постріли, посилені козацьким гумором.
– Коли співає Василь Литвин, оживає козацтво, – так сказав я в день його 70-ліття. – Оживає в наших серцях. І ми опиняємося серед шляхетних людей з оселедцями, в яких “шабля як пісня дзвонить”.
Дякую, дорогий Батьку отамане, за воскресіння козацької минувшини, яка кличе нас до бою за Українську Україну!
Поховали кобзаря 9 квітня в с. Гребенях Кагарлицького району за рідновірським обрядом. Обряд здійснив Велимир із Вінниці.
Приїхали проститися з Василем Литвином зо дві сотні українських патріотів.
Промовляли дружина Антоніна Литвин, директор Стрітівської школи кобзарського мистецтва Світлана Колосовська, кобзарі Віталій Мороз і Тарас Силенко, наказний Верховний отаман Українського козацтва Віталій Опанащук, бандуристка Тамара Антонович, директор Стайківського музею “Берегиня” Інна Лавріненко, отаман Звичаєвого полку Святослава Хороброго майор Олександр Борозинець, головний спеціаліст відділу культури Ржищівської міської ради Людмила Леляк, голова кагарлицької “Просвіти” Надія Предченко, писар Ради старійшин Українського козацтва Олексій Трачук, мати Олеся Чередниченка Леся Кулик, учителька Наталія Кручинська, голова громади Української духовності “Червона Русь” Доброслав Гірак, представниця Письменницького дому “Дивосвіт” Лідія Ларікова з м. Павлограда, а козак із Гребенів Михайло Полковниченко прочитав вірша, присвяченого Василеві Литвину.
Під час прощання – і в клубі Гребенів, і на сільському цвинтарі – співав кобзар Тарас Силенко, пісні якого проникали до глибини серця.
Особлива честь випала нам з Віталієм Опанащуком – керувати процедурою прощання з дорогою нам людиною.

Поет Василь Симоненко, який товаришував з Антоніною Литвин, бажав їй багато “гармашенят”. Василь Литвин допоміг, щоб побажання поета справдилося. Й Антоніна пустила у світ шестеро “гармашенят литвинського роду-племені”.
Сподіваємось, що й вони уславлять нашу Батьківщину, як і їхні батьки.

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ

На світлині – Василь ЛИТВИН під час останнього свого публічного виступу. 

Село Стайки Кагарлицького району Київської області, 23 липня 2016 р.
Світлина Миколи Тихонова

Помер наш друг Юрій Домотенко – скульптор, художник, краєзнавець, автор багатьох книжок про рідний край. Його батько воював проти повстанців, був двічі поранений у боях, а син возвеличив їх, створив в Обухівському краєзнавчому музеї (у двох залах!) прекрасну експозицію, присвячену отаманові Зеленому та його хлопцям. Десятки фотографій і документів, портрет отамана роботи Кия Данилейка, мої книжки про Зеленого…

Цей музей, на переконання етнопсихолога Володимира Куєвди, – найкращий в Україні районний історичний музей. А Куєвда – великий знавець культури, знав, що говорить! В Обухівському музеї багато картин гетьманів і отаманів, намальованих пензлем Юрія Домотенка, шість чудових історичних діорам, ним створених. Усі вони прекрасні, але “Обухівський ярмарок” – це феноменальна робота, шедевр! Раджу всім відвідати цей сонячний – справді український! – музей. А в книзі відгуків залишити свій відгук про п. Юрія.
Книжки Юрія Домотенка стали чистою джерельною базою і для моєї книжки про отамана Зеленого, так само і пан Юрій використовував мої дослідження. А ще він був добрий і приязний. Завжди усміхався, ніколи нікому ні на що не скаржився, навіть якщо проблеми стискали його серце. Завжди казав: “Все добре”.
Ось віхи його біографії: закінчив філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (1963), вчителював у Трипільській школі-інтернаті (1963 – 1967), у 1958 – 1997 рр. очолював Літературну студію ім. Андрія Малишка, з 1994 р. – директор Обухівського районного краєзнавчого музею. Автор книжок “Містечко Германівка” (1995), “Обухівщина-96” (1996), “Малишків край” (1997), “Тисячолітній Витачів” (1998), “Преславне містечко Трипілля на Київщині” (1999, 2006), “Обухів” (2001), “Отут я походив (Малишко і Обухівщина)” (2007), “Син із Дівич-гори” (2004), “Город-порт: нариси з історії села Витачева на Обухівщині” (2007), “За Стугною, за рікою” (2007), “Обухів” (2007), “Халеп – город над Дніпром” (2007), “Земля Обухівщини” (2008), “Все знайоме до болю” (2013, 2015) та багатьох інших.
Юрій Домотенко – член Національної спілки журналістів України (1988), лауреат районної літературної премії ім. Григорія Косинки (1996), районної літературно-мистецької премії Марії та Івана Гнипів (1999), районної премії “Триджерелля” (2009).
Почесний громадянин м. Обухова (2007). Заслужений працівник культури України (2009). Член Національної спілки письменників України (2015).
Юрій Корнійович нікому ніколи не завдавав болю чи прикрощів. До товаришів звертався по-особливому тепло: “Ромцю… Тарасичку… Любасику… Лінусько…”
На жаль, останні місяці його життя були отруєні інтригами людців, котрі намагалися вижити п. Юрія з музею, який він створив своїми руками. У прощальному слові письменник Василь Трубай сказав: “Юрій Домотенко залишиться в українській історії світочем, а ці люди – сміттям!”
Юрій Корнійович казав своїй землячці журналістці Тамарі Сулимі: “Тамарцю, ми люди з Тальнівщини, ми люди сонячні!”
Сонячний Юрій Домотенко похований в Обухові на міському цвинтарі “Польок” біля могил вояків АТО. Вічна слава тим, хто словом і зброєю боронив рідну землю!

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ

Усі шість презентацій книжки “Чорні перемагають”, яку впорядкував Роман Коваль, на Черкащині та в Києві пройшли з величезним успіхом. Кожна зустріч із читачами була особлива, наповнена історичною правдою. Напівзабуті козаки, які склали свої світлі голови в боротьбі з одвічним ворогом України – Московією, виринали із забуття на баских конях, і це відчували глядачі в залі, настільки щиро вони сприймали спілкування з козаками минулого, співи на їхню честь у виконанні новітніх лицарів пісні й бою! В уяві поставали образи непереможних отаманів Зеленого, Семена Гризла, Никодима Смоктія, Грицька Іванченка! 
Потужною стихією, виром стали виступи Валерія Мартишка! Це приклад життя людини, яка не скиглить, не жаліється на долю, тяжке життя, а змінює його щоденним своїм чином задля України.
“Чорніла земля – йшла у наступ на ворога Чорна бригада”, – це слова з пісні Валерія Мартишка “Авдіївський вальс” – про Визвольні змагання початку XXI століття.
Неможливо без сліз душі слухати виступи кобзаря Василя Лютого!
Мрію організувати презентацію цієї книжки в Обухові, щоб наші люди відчули радість пізнання української історії.

Любов КРИВОРОТ
Черкащина – Київ

О 6-й ранку 12 квітня я вирушив на Авдіївку. У Переяславі забрав із собою “Алтая”, колишнього розвідника 72-ї бригади. Окрім маскувальної сітки, свинини, печених ковбас та кров’янок, віз я книгу “Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72-ї бригади”. Віз я на фронт зброю – зброю ідеологічну, яка, переконаний, мотивуватиме бійців і дасть змогу опертись в окопі на своє коріння. Віз я 500 книг.
Мене тепло зустріли артилеристи. Коли вони брали книжку в руки, я бачив на їхніх обличчях щиру гордість за своїх предків.
Далі – шахта “Бутівка”, позиція “Зеніт”. Великі підвали-бомбосховища. Бійці привітні, посміхаються. Командир батальйону Олександр Охріменко – справжній чорний запорожець! Гордий, що б’є окупанта, як били його наші прадіди.
Короткі розмови, обійми – і їдемо далі. Через годину, як ми виїхали з Бутівки, прилетіла ворожа міна. Загинув хлопець… До всього можна звикнути, але як можна звикнути до смерті наших козаків! Вічна їм пам’ять і вічна слава!
На раді з керівниками всіх підрозділів 72-ї бригади я розповів про чорних запорожців, сказав, що книга “Чорні перемагають” – це зброя, якої у кацапів не має. Кожний командир знає, що один мотивований боєць сильніший, ніж десять невмотивованих. І ця книжка  про славу прадідів вмотивує багатьох, ще більше згуртує вояків 72-ї бригади.
Після наради командири отримали книжки для своїх підрозділів. Шанобливо брали їх до рук. “Чорні запорожці пішли воювати”, – сказав я на прощання.
Далі знову – передова. Маршрут – сірою зоною. Це мертва територія, таке враження, що дерева там ніколи не розпустяться.
Старе, але добре авто, впевнено долає яри. За кермом – “Скат”, командир розвідувальної роти. Повен кузов розвідників. Хлопці, що на позиціях, спостерігають за ворогом і з допомогою рації “ведуть” наше авто. Ось і край території, яку контролюємо. Далі – ворог. Бійці усміхнені, впевнені, що ми переможемо. Книгу зустрічають радо. Хлопці знають, що вони чорні запорожці, а книжка – про їхніх прадідів.
“Скат” розповідав… Раптом сєпари обстріляли нас із СПГ. Ми сховались у бліндаж. Затихло. “Скат” дає команду повертатися.
Хлопці знову ведуть нас із допомогою рації. Через стару Авдіївку заїхали в нову. Будинки понівечені обстрілами. Але це не бентежить. Тут нас не підтримують. Майже 90% жителів Авдіївки чекають, коли українці підуть геть. Отак! А ми піклуємося про них, надсилаємо гуманітарну допомогу!
Я гордий за наше військо! Хлопці тримаються з честю. Спи спокійно, Києве, є ще вояки 72-ї, які своєю кров’ю боронять тебе. Щоб ти ще більше ресторанів побудував, відкрив ще більше автосалонів іномарок, а прибутки перевів в офшори!
Я ж, підгодувавши хлопців свининою, яку ми із братом Сергієм вирощуємо, та зарядивши дух хлопців книгою Романа Коваля “Чорні перемагають”, їду додому з вірою в рідне військо, свій народ, з вірою у вільне майбутнє України.
Незабаром я знову зустрінусь із чорними, адже комбриг Андрій Соколов запевнив мене, що делегація 72-ї Чорної бригади візьме участь у вшануванні героїв Холодного Яру. Хлопці хочуть набратися сили на святих місцях, вклонитися могилам великих предків, побувати в Мотриному монастирі, де молилися учасники Першого зимового походу Армії УНР, серед них – і козацтво полку Чорних запорожців на чолі з легендарним Петром Дяченком.
Мій товариш “Алтай”, побачивши, що назустріч їде військова техніка, каже: “Наші їдуть”. І я починаю співати пісню, що народжується:

Їдуть хлопці на Донбас,
Їдуть воювати,
Як зустрінуть москалів,
Будуть їх стріляти.

Ой грай, кобза, грай,
Нехай пісня лине,
Їдуть хлопці на Донбас,
Битись за Вкраїну.

Слава чорним запорожцям – і прадідам, і правнукам!

Валерій МАРТИШКО
Бориспіль, 15 квітня 2017 р.

Дмитро Бур’ян народився 12 лютого 1990 р. в м. Черкасах. Він – випускник Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (відділення скульптури) і член Історичного клубу “Холодний Яр”. Відтворити образи отаманів Холодного Яру мріяв з юнацьких років.
“Це була моя давня мрія, ще з 2010 року, – розповів він. – Ідея виникла після прочитання спогадів Юрія Горліса-Горського “Холодний Яр”. Книга справила на мене неймовірне враження, перевернула свідомість, підштовхнула до усвідомлення, на якій землі ти мешкаєш і хто твої предки. Гордість пройняла мою душу за силу і міць у боротьбі з окупантом.
Змінилося і ставлення до росіян. Прийшло усвідомлення, хто є хто. Зараз з’явилося натхнення. Знайшов вдалу мову виконання, підібрав матеріали (вугілля, сепія та сангіна), якими малюєш портрет на одному диханні. На подальшу працю наснажує вдало відтворений образ”.
Протоієрей УПЦ КП Василь Циріль дав згоду на проведення виставки в храмі Святого Петра Багатостраждального Калнишевського, що на хуторі Буда. Відкриття – о 12.00 30 квітня. Отець Василь Циріль освятить виставку та прочитає молитву за героїв України.
Дмитро Бур’ян представить портрети Миколи Міхновського, Юрія Горліса-Горського, братів Чучупаків (Василя, Семена і Петра), отаманів Костя Блакитного, Семена Гризла, Ларіона Загороднього, Федора Уварова та вояків АТО, які народилися на Черкащині, зокрема вояків Чорної бригади – капітана Андрія Кизила і козака Віталія Шамрая із с. Летичівки Монастирищенського району.
У храмі паралельно працюватиме Літературна сцена (координатор Василь Ковтун). Вірші про Визвольну боротьбу прочитають Валерій Мартишко, Владлен Ковтун, Роман Гнатюк та Василь Ковтун. Для охочих узяти участь у мистецькому заході подаємо номер телефону координатора Літературної сцени Василя Ковтуна (067-245-71-03).

Роман КОВАЛЬ

Коли почала читати книжки про нищення української нації, української культури та мистецтва, зрозуміла, скільки жахіття принесла нам радянська влада. З Андрієм Широковим-“Сім’янином” (чоловіком моєї сестри Ганни) ми не раз говорили про це.
Родина нашого з Ганною батька, Григорія Івановича Безчасного, родом із Чигиринщини, зі Стецівки. З дитинства ми чули про те, як бабуся Мотря з дідусем Іваном переїхали жити до Криму, в м. Саки, де і народився наш тато. Іноді пошепки розказували нам про те, що “в той час паспорти в селах не віддавали, але наш родич був головою сільради, тому нам і дали”.
Навесні 2015 року ми дізналися, що заплановано свято героїв у Холодному Яру. Бажання відвідати цей захід з’явилось одразу. І тільки тоді наш батько признався, що зі Стецівки в 1930-х родина втекла не в Крим, а на Далекий Схід, на озеро Ханка, – через необережність наш дідусь забив колгоспне поросятко, і постав вибір: або до в’язниці, або вербуватися на будівництво.
Дідусь був дуже працьовитий, гарний тесля. На чужині швидко став бригадиром. Приїхавши весною, вже до осені збудував хату. Але родина дуже хотіла повернутися додому. Друзі не радили цього робити. Врешті вирішили перебратися до Криму. Тут 9 травня 1941 р. народився наш тато.
Коли Крим окупували німці, наші рідні дістали дозвіл повернутися в с. Стецівку. Та довго в рідному селі не змогли жити: 7 травня 1951 р., щоб уникнути переслідувань, родина переїхала до м. Дніпропетровська, де на заводах не вистачало робочих рук.
Ми багато читали про Холодний Яр, про те, що люди на цій землі чинили запеклий опір більшовицьким загарбникам. Щоб зламати волю народу, Москва запровадила Голодомор, виселяла тисячі родин у сибіри, ув’язнювала, розстрілювала…
Андрій якраз приїхав із фронту у відпустку. Зібралися швидко.
У Холодному Яру ми всі були щасливі! Відчуття єднання та братерства надихало. Повітря було насичене величчю духу українського народу, свободи і патріотизму.
Побачивши в Андрія на плечі шеврон 1-ї штурмової роти 5-го батальйону ДУК “Правий сектор”, до нього підходили незнайомі люди, дякували “за Донецький аеропорт”. Ми зустріли й побратимів Андрія, познайомилися з цікавими людьми. Настрій був піднесений! Вирішили кожного року їздити з дітьми на вшанування героїв Холодного Яру. Планували наше життя після перемоги над російськими загарбниками. Але… все змінилося із загибеллю Андрія.
Подорож у Холодний Яр запам’ятається на все життя.
Життя нашої родини змінили книги, статті та фільми про справжню історію багатостраждальної України.

Христина ГОЛОВАЧОВА,
своячка Андрія Широкова-“Сім’янина”

На світлині – Андрій Широков-“Сім’янин” із дружиною Ганною. Мельники, 2015 р.

Андрій пішов захищати Україну у 18 років.
Служив у 54-й ОМБР (в/ч 2970 м. Бахмут).
Вічна слава!

Торік, 9 серпня, Богданові виповнилося 19 років. Уже тоді він знав, що піде захищати рідну українську землю від  московських окупантів, як і його брати.
20 жовтня 2016 р. Богдан підписав контракт.
Служив у 24-й  ОМБР Збройних сил України.
Загинув унаслідок кульового поранення в голову.
Залишив у смутку матір, чотири сестри та двох братів.
Вічна шана тобі, синку!
Люди, загляньте в ці очі!

Ігор ЗІНКЕВИЧ

1 травня 1653 р. Тиміш ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ здобув перемогу під Яссами.
1 травня 1915 р. загинув Іван ЛАВРУК, стрілець 2-го куреня УСС.
1 травня 1922 р. створено Подільську повстанську групу на чолі з Яковом ГАЛЬЧЕВСЬКИМ-“ОРЛОМ”.
2 травня 1125 р. помер Великий князь Київський Володимир МОНОМАХ.
2 травня 1512 р. князь Костянтин ОСТРОЗЬКИЙ розбив татар під м. Вишнівцем.
2 травня 1877 р. народився Олександр ПИЛЬКЕВИЧ, член Центральної Ради, командир Окремого корпусу кордонної охорони УНР, генерал-хорунжий Армії УНР.
2 травня 1886 р. народився Гнат СТЕФАНІВ, командувач УГА, учасник Першого зимового походу Армії УНР.
2 травня 1896 р. народився Юрко ВЛАДИКІН, сотник Армії УНР.
2 травня 1896 р. народився Борис ГЕЛИНИЧ, поручник Армії УНР, учитель, музикант.
2 травня 1922 р. загинув Юрій ОТМАРШТЕЙН, начштабу Осадного корпусу СС, полковник Армії УНР, начштабу УПА Другого зимового походу, шеф штабу Начальної команди УВО.
2 травня 1959 р. помер Микола ТЕРЛЕЦЬКИЙ, учасник Визвольної боротьби в 1918 – 1920-х рр., вояк 1-ї УД УНА.
3 травня 1873 р. народився Павло СКОРОПАДСЬКИЙ, Гетьман України.
3 травня 1897 р. народився Іван БЛУДИМКО, сотник Запорозької дивізії Армії УНР, інженер-лісівник.
3 травня 1905 р. помер Іван РОТАР, керівник Чорноморської громади РУП, голова катеринодарської “Просвіти”.
3 травня 1924 р. загинув Микола МІХНОВСЬКИЙ, ідеолог українського націоналізму.
3 травня 1969 р. помер Микола ДУСЬКО, козак 2-го Запорозького полку Петра Болбочана та полку Чорних запорожців, підхорунжий Армії УНР, учасник Першого зимового походу.
3 травня 1990 р. народився Юрій ГНАТЮК-“ГУЦУЛ”, боєць ДУК “Правий сектор”. Загинув у бою.
4 травня 1733 р. помер запорозький кошовий отаман Кость ГОРДІЄНКО.
4 травня 1973 р. помер Василь ГАВРИЛЕЦЬ, сотник 3-ї Залізної дивізії Армії УНР, інженер-лісівник.
5 травня 1877 р. народився Михайло ВОЛОШИН, командант куреня УСС, диригент, адвокат.
5 травня 1891 р. народився Еміль (Омелько) ГЕМПЕЛЬ, підполковник Армії УНР, художник.
5 травня 1898 р. народився Георгій ТКАЧЕНКО, старосвітський кобзар.
5 травня 1900 р. народився Юрій ЛИПА, письменник, лікар УПА.
5 травня 1900 р. Кирило ТРИЛЬОВСЬКИЙ заснував товариство “Січ” у с. Заваллі на Снятинщині.
5 травня 1917 р. в Києві розпочав роботу 1-й Всеукраїнський військовий з’їзд.
5 травня 1917 р. створено Український генеральний військовий комітет.
5 травня 1982 р. помер Ілько ЖУРЖА, вільний козак, повстанець, старшина куреня Низових запорожців, сотник Армії УНР, інженер.
5 травня 1984 р. в російському концтаборі загинув борець за волю України Олекса ТИХИЙ.
5 травня 2005 р. помер Іван ГНАТЮК, поет, політв’язень, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка.
5 травня 2015 р. загинув Василь МИХАНЮК, боєць 95-ї Окремої аеромобільної бригади. Лицар ордена “За мужність” III ст. (посмертно).
6 травня 1898 р. народився Микола КИРИЧОК (КІРІЧОК), поручник Армії УНР, інженер-гідротехнік.
6 травня 1920 р. переможно завершився Перший зимовий похід Армії УНР.
6 травня 1970 р. помер Євген ПИНДУС, січовий стрілець, старшина УГА, кооператор, педагог, 1-й заступник шефа канцелярії дивізії “Галичина”.
7 травня 1919 р. в м. Єлисаветграді отаман Матвій ГРИГОР’ЄВ проголосив універсал “До українського народу”, згідно з яким українцям мало належати 80% місць у радах – згідно з пропорційним складом населення.
7 травня 1987 р. народився Антон ГРИЦАЙ-“СІФ”, доброволець полку “Азов”, учасник учасник Національної революції 2013 – 2014 рр. Лицар ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно).
8 травня 1894 р. народився Іван ПЕКАРЧУК, підполковник Армії УНР, учасник Першого зимового походу Армії УНР, член штабу УВВ (1943).
8 травня 1895 р. народився Петро ВАСКУЛ, чотар УСС, сотник УГА, член Проводу ОУН, командант Городенківської старшинської школи.
9 травня 1890 р. народився Кирило ОСЬМАК, президент УГВР.
9 травня 1921 р. загинув Кость ПЕСТУШКО (СТЕПОВИЙ-БЛАКИТНИЙ), отаман Степової дивізії.
9 травня 1933 р. москалі розстріляли українських підпільників Сергія КЛЕПАЧА, Андрія ЧЕРЕП’ЯНОГО, Феодосія ЧЕРЕП’ЯНОГО та Павла ВЕЛИКОГО.
9 травня 1959 р. помер Григорій ТРУХ, командир сотні УСС, редактор часописів “Наш Приятель” і “Світло”.
9 травня 1984 р. помер козак Армії УНР, письменник Борис АНТОНЕНКО-ДАВИДОВИЧ.
10 травня 1894 р. народився Кирило ГОНЧАРЕНКО, старшина УНР, учитель, учасник Зимового походу Армії УНР.
10 травня 1928 р. помер Петро ДАХНЕВСЬКИЙ, сотник 6-ї Січової дивізії Армії УНР.
 10 травня 1940 р. москалі розстріляли Якова ВОДЯНОГО, черкаського полковника Вільного козацтва, розвідника, драматурга.
10 травня 1961 р. помер Андрій ПАЛІЙ, командир сотні УГА, референт допомоги родинам добровольців дивізії “Галичина”, кооператор.
10 травня 1987 р. народився Віктор СТЕФАНОВИЧ-“ВІК”, боєць ДУК “Правий сектор”. Загинув у бою.
11 травня 1875 р. народився Гнат ЗАВАДСЬКИЙ, начштабу 9-ї Залізничної дивізії Армії УНР.
12 травня 1883 р. народився Жигмунд ОЛЕКСИН, чотар УСС, сотник УГА, учитель, уповноважений дивізії “Галичина” на Рава-Руський повіт.
12 травня 1898 р. народився Микола ГАЙДАК, повстанець, хорунжий 2-ї Волинської дивізії Армії УНР, інженер, доктор біології, академік УВАН, професор ентомологічного відділу Міннесотського університету.
12 травня 1900 р. народився Леонід ДОБРОГАЄВ, повстанець отамана Євгена Ангела.
12 травня 1901 р. в родині вченого Івана ПУЛЮЯ народився Олександр ПУЛЮЙ, січовий стрілець, хорунжий УГА та Армії УНР, командир добровольчого українського військового відділу “Пума”.
12 травня 1920 р. в м. Кривому Розі Кость ПЕСТУШКО створив Степову дивізію.
13 травня 1638 р. гетьман Яків ОСТРЯНИЦЯ розгромив поляків під Голтвою.
13 травня 1960 р. народився Олександр БАЄШКО-“ЛІКАР”, боєць ДУК “Правий сектор”.
14 травня 1733 р. помер кошовий Кость ГОРДІЄНКО.
14 травня 1895 р. народився Василь ГОЛИНСЬКИЙ, січовий стрілець, вояк Гуцульського куреня УГА.
14 травня 1941 р. загинув Ананій ВОЛИНЕЦЬ, отаман Вільного козацтва, командир 61-го Гайсинського полку Армії УНР, командир Гайсинсько-Брацлавської бригади, редактор газети “Дзвін”.
14 травня 2015 р. помер Сергій МАЛЮЧЕНКО, боєць батальйону “Січ”.
15 травня 1857 р. народився Андрій ЧАЙКОВСЬКИЙ, письменник, доктор права, адвокат, співорганізатор УСС.
15 травня 1897 р. народився Микола ГАДЗЯЦЬКИЙ, сотник Армії УНР, інженер-лісівник.
15 травня 1897 р. народився Петро САНДУЛЯК, сотенний дивізії “Галичина”.
15 травня 1939 р. помер Павло КОВЖУН, працівник інформбюро Сірої дивізії Армії УНР, редактор газети “Козацька думка”, графік. Учасник боїв проти більшовиків.
15 травня 1981 р. помер Тарас БОРОВЕЦЬ-“БУЛЬБА”, головнокомандувач УПА “Поліська Січ”.
16 травня 1648 р. Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ спільно з татарами розгромив ляхів під Жовтими Водами.
16 травня 1892 р. народився Теодор ЖЕРЕБНИЙ, сотник Армії УНР.
16 травня 1954 р. почалося повстання політв’язнів у концтаборі Кенгір.
16 травня 1960 р. в російській неволі загинув Кирило ОСЬМАК, президент УГВР.
16 травня 1990 р. народився Сергій АМБРОС, доброволець полку “Азов”, учасник Національної революції 2013 – 2014 рр. Лицар ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно). Лицар ордена “Народний Герой України”.
17 травня 1887 р. народився Кость МЕЛЬНИК, старшина УГА і дивізії “Галичина”, адвокат.
17 травня 1977 р. народився Василь ОСТАПЧУК-“ХОХОЛ”, боєць ДУК “Правий сектор”.
18 травня 1920 р. загинув Гриць БУРБА, командир 4-ї сотні полку Чорних запорожців.
18 травня 1920 р. в бою загинув Ілько ЗІНЬКО, козак полку Чорних запорожців.
18 травня 1920 р. в бою загинув Олекса САВЕНКО, козак полку Чорних запорожців.
18 травня 1937 р. помер Іван КОЛОДРУБЕЦЬ, старшина УГА.
19 травня 1975 р. помер Павло СУМАРОКІВ, підполковник Армії УНР, командир 6-ї сотні 2-го куреня 30-го полку дивізії “Галичина”, учасник Першого зимового походу і Другого зимового походу. Співак хору Олександра Кошиця та хору сотника Дмитра Котка. Учасник бою під Бродами.
19 травня 1986 р. народився Віталій БЕРТАЛОН-“БУЛЯ”, боєць ДУК “Правий сектор”.
19 травня 2015 р. внаслідок поранень помер Олександр ЄРМАКОВ-“ГЕНЕРАЛ”, доброволець ОДЧ “Карпатська Січ”. Лицар ордена Богдана Хмельницького III ст. (посмертно).
20 травня 1896 р. народився Олексій ЄЖІВ, козак Армії УНР, студент Високої господарської школи в Берліні.
20 травня 1896 р. народився Микола ІВАНЮК, січовий стрілець.
20 травня 1899 р. народився Степан ДАНИЛЮК, січовий стрілець, вояк УГА.
20 травня 1969 р. помер стар­шина Армії УНР Пафнутій ЧУПРУН.
21 травня 1887 р. народився Кость ЗАДОРОЖНИЙ, підпоручник Армії УНР, інженер-агроном.
21 травня 1892 р. народився Кость СМОВСЬКИЙ, командир батареї Гайдамацького коша Слобідської України, командир 1-го кінного полку ім. Максима Залізняка та 1-ї бригади Окремої кінної дивізії, майор Вермахту, генерал-хорунжий УНР (на еміграції).
21 травня 1894 р. народився Іван ПЕКАРЧУК, підполковник Армії УНР, учасник Першого зимового походу Армії УНР.
21 травня 1895 р. народився Олександр ХМАРА, сотник УГА, поручник дивізії “Галичина”.
21 травня 1896 р. народився Іван ЛЕМІШКА, командир сотні 1-го ескадрону 8-ї бригади УГА, лікар дивізії 1-ї УД УНА, викладач.
21 травня 1896 р. народився Борис ШЕВЧЕНКО, командир 1-ї сотні Окремого кінного партизанського дивізіону ім. П. Болбочана.
21 травня 1897 р. народився Костянтин МАТВІЄНКО, козак Армії УНР, учитель.
21 травня 1991 р. помер Микола ГАДЗЯЦЬКИЙ, сотник Армії УНР, інженер-лісівник.
22 травня 1879 р. народився Симон ПЕТЛЮРА, Головний отаман Армії УНР.
22 травня 1919 р. ляхи розстріляли композитора Остапа НИЖАНКІВСЬКОГО.
22 травня 1968 р. народився Олексій РУФІМСЬКИЙ-“СТАРИЙ”, боєць ДУК “Правий сектор”.
22 травня 1979 р. помер Дмитро ГАМОНІВ, півсотенний Вільного козацтва, учасник бою під Крутами, Першого зимового походу і  Другого зимового походу. Вояк дивізії “Галичина”, учасник боїв під Бродами.
22 травня 1992 р. помер Антін КУЩИНСЬКИЙ, сотник Вільного козацтва, командант Гуцульського коша Карпатської Січі, редактор журналу “Українське козацтво”.
23 травня 1883 р. народився Михайло ПЕРЕСАДА-СУХОДОЛЬСЬКИЙ, начштабу 3-ї Залізної дивізії, Генерального штабу генерал-хорунжий Армії УНР.
 23 травня 1900 р. народився Михайло БЕКЕРСЬКИЙ, повстанець, юнак Кам’янецької юнацької школи Армії УНР.
23 травня 1926 р. народився кулеметник дивізії “Галичина” Леонід МУХА, син сотника 3-ї Залізної дивізії Армії УНР Юхима Мухи.
23 травня 1933 р. помер Сергій ДЯДЮША, генерал-поручник Армії УНР.
23 травня 1938 р. московський агент убив Євгена КОНОВАЛЬЦЯ.
23 травня 2016 р. загинув Віталій КРУТОФІСТ, сержант 21-го батальйону ЗСУ.
24 травня 1742 р. помер Гетьман України Пилип ОРЛИК.
24 травня 1896 р. прийшов у світ Федір БЕЗДІЛЬ (БЖЕСЬКИЙ), старший десятник дивізії Січових стрільців.
24 травня 1903 р. народився Лука ІВАСЬКІВ, стрілець УГА, інженер.
24 травня 1919 р. загинув Михайло СМАЛЬ, командир кулеметної сотні панцерника “Стрілець”, поручник Армії УНР.
24 травня 1977 р. у м. Кобеляки народився Олександр ЧИРЦОВ-“ПІОНЕР”, доброволець ОДЧ “Карпатська Січ”.
25 травня 1630 р. Тарас ФЕДОРОВИЧ (ТРЯСИЛО) під Переяславом розбив ляхів.
25 травня 1926 р. загинув Симон ПЕТЛЮРА.
25 травня 1977 р. помер Василь БАБІЙ, сотник УГА, доктор, член Військової управи дивізії “Галичина”.
25 травня 1995 р. народився Роман ЧЕРНЕНКО-“БЕНЧ”, доброволець полку “Азов”, Лицар ордена “За мужність” ІІІ ст. (посмертно).
26 травня 1648 р. Гетьман України Богдан ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ розгромив поляків під Корсунем.
26 травня 1957 р. помер Микола БАЗИЛЕВСЬКИЙ, командир сотні полку Чорних зaпорожців, ад’ютант командира 1-го кінно-гірського дивізіону Армії УНР, командир кінної штабної сотні командарма Першого зимового походу,  член НТШ Канади.
27 травня 1899 р. народився Микола ДЕРКАЧ, стрілець УГА.
27 травня 1936 р. помер Ігор ЛОСЬКИЙ, учасник бою під Крутами, історик.
27 травня 1970 р. помер Михайло ФРАЙТ-ХАРІВ, вояк УСС, старшина УГА, майор Армії УНР, сотник дивізії “Галичина”, інженер, командир протилетунської батареї № 3 1-ї УД УНА. Учасник битви під Бродами. Викладач.
28 травня 1895 р. народився Митрофан ПУШКЕЛИН, командир конвою командарма Михайла Омеляновича-Павленка, хорунжий дивізії “Галичина”.
28 травня 1984 р. народився Сергій КРАВЧЕНКО-“КРАВА”, боєць ДУК “Правий сектор”.
28 травня 1995 р. помер Євген ПОБІГУЩИЙ-РЕН, підстаршина УГА, майор Армії УНР, член УВО та ОУН, командир легіону ДУН і полку дивізії “Галичина”, “знаменитий інструктор”, учитель, журналіст, довголітній виховник, історик.
29 травня 1768 р. почалося повстання гайдамаків під проводом Максима ЗАЛІЗНЯКА.
29 травня 1888 р. народився Микита ГНАТЧЕНКО, сотник Армії УНР.
29 травня 1891 р. народився Леонід СТУПНИЦЬКИЙ-“ГОНЧАРЕНКО”, підполковник Армії УНР, учасник Першого зимового походу Армії УНР і Другого зимового походу, начальник штабу УПА-Північ, генерал-хорунжий УПА (посмертно).
29 травня 1893 р. прийшов у світ Іван ЛАЗОР, командир 2-го Самбірського куреня 11-ї бригади УГА та батареї полку Чорних запорожців, адвокат, учитель, кооператор.
29 травня 1915 р. помер Клим ГУТКОВСЬКИЙ, командант Гуцульської сотні УСС, редактор часопису “Праця”.
29 травня 1952 р. навіки спочив Михайло ОМЕЛЯНОВИЧ-ПАВЛЕНКО, генерал-полковник Армії УНР, начальний командувач УГА, командувач Армії УНР, керівник Першого зимового походу, військовий міністр уряду УНР в екзилі.
29 травня 1964 р. помер Сергій ЄВТИМОВИЧ, підполковник Армії УНР, поручник дивізії “Галичина”. Учасник бою під Крутами і Першого зимового походу Армії УНР
29 травня 1968 р. народився Юрій ФЕДЧУК-“ЮЗ”, боєць ДУК “Правий сектор”.
29 травня 1968 р. помер Олександр ШАНДРУК-ШАНДРУКЕВИЧ, командир кулеметної сотні 2-го Запорозького полку, хорунжий дивізії “Галичина”.
30 травня 1893 р. народився Павло СУМАРОКІВ, підполковник Армії УНР, командир сотні дивізії “Галичина”, учасник Першого зимового походу і Другого зимового походу. Співак хору Олександра Кошиця та хору сотника Дмитра Котка. Учасник бою під Бродами.
30 травня 1894 р. народився Іван ЗАВ’ЯЛІВ (ЗАВЯЛІВ), козак Армії УНР.
30 травня 1978 р. помер Микола ЗАЙЦІВ (ЗАЙЦЕВ), командир сотні 1-го Лубенського кінного полку ім. Максима Залізняка, лектор і доцент УГА в Подєбрадах, дійсний член НТШ та УВАН, доктор технічних наук, член Нью-Йоркської академії наук.
31 травня 1896 р. народився Іван ПОДЮК, січовий стрілець, поручник УГА, лікар.
31 травня 1937 р. помер Ярослав ІНДИШЕВСЬКИЙ, сотник УСС.

Книжки можна придбати через “Нову пошту”, попередньо переказавши кошти на картку Романа Коваля у Приватбанку: 5168 7556 2267 7496.
Переславши гроші, просимо зателефонувати до редакції, повідомити про переказ, замовити книжки, вказавши куди і кому надсилати книжки. Повідомлення можна зробити й електронним листом на адресу редакції. Просимо врахувати, що отримуючи книжки, замовник оплачує доставку.
Номери телефонів (044) 242-47-38, 067-726-30-36, 066-211-41-85.

Через “Нову пошту” можна придбати
(не враховуючи пересилку)

“Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72-ї бригади” – 33 грн.
“Отаман Зелений” – 65 грн.
“Історія Холодноярської організації” – 25 грн.
“Філософія сили” Романа Коваля – 30 грн.
“Прочитайте тую славу” Ольги Страшенко – 35 грн.
“Подєбрадський полк” Армії УНР Романа Коваля і Віктора Моренця – 90 грн.
“Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” Романа Коваля – 300 грн.
“Тиха війна Рената Польового” Романа Коваля – 150 грн.
“Історія України-Русі” Миколи Аркаса – 60 грн.
“Сто історій Визвольної війни” – 55 грн.
“Крізь павутиння змосковщення” Романа Коваля – 50 грн.
“Шевченкіана Михайла Гаврилка” Романа Коваля – 50 грн.
“100 облич Самостійної України” Романа Коваля – 50 грн.
“Похід Болбочана на Крим” Бориса Монкевича – 47 грн.
“Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” – 45 грн.
“Отаман Орлик” – 45 грн.
Аудіодиск “Солодко-гіркий романс” Люцини Хворост – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади. – 50 грн.
Ціни вказано станом на травень 2017 р.

Видання Історичного клубу “Холодний Яр”,
які можна придбати через “Укрпошту”, здійснивши передоплату.
Вартість вказано із врахуванням витрат
на пересилку книг замовнику

“Чорні перемагають. Спогади про прадідів козацтва 72-ї бригади” / Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, Видавництво “Українська видавнича спілка ім. Юрія Липи”. – 2017. – 144 с. – (Серія “Українська воєнна мемуаристика”. – Кн. 8). – 44 грн. У спогадах козаків та старшин Армії УНР розповідається про збройну боротьбу за Українську державу в 1918 – 1920 роках, про бої полку Чорних запорожців з більшовиками і денікінцями. Рекомендовано Історичним клубом “Холодний Яр” для прочитання військовослужбовцями 72-ї Окремої механізованої бригади ЗСУ.

Роман Коваль, “Отаман Зелений” (Київ – Кам’янець-Подільський: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Аксіома”, 2016 / 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка) – 85 грн. У книзі йдеться про отамана Дніпровської повстанської дивізії Зеленого (Данила Терпила), його драматичні стосунки із Симоном Петлюрою, боротьбу проти Красної армії та денікінців у 1919 – 1921 роках. Події відбуваються в Києві та на території сучасних Київської, Чернігівської, Черкаської, Вінницької, Хмельницької та Львівської областей, а також у Росії.

Коваль Р. Історія Холодноярської організації / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр” / Р. М. Коваль. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Кам’янець-Подільський: в-во ПП “Аксіома”, 2016. – 104 с. – (Серія “Отаманія ХХ ст.”. – Кн. 8). – 35 грн. В анотації до неї читаємо: “Витоки Холодноярської організації слід шукати в ХI ст. у дружині смілянського воєводи Мирослава, в добі Богдана Хмельницького, гайдамацьких рухах XVIII – ХIХ століть, “Київській козаччині” середини 1850-х рр., “Чигиринській змові” й “Таємній дружині” 1870-х рр., “Чіґірінскіх аґрарних волнєніях” 1905-го, Українській народній обороні в добу Першої російської революції та у Вільному козацтві, відродженому одразу після Лютневої революції 1917 року, а продовження Холодноярської організації – в козацько-селянських повстаннях 1918 – 1930-х рр. за право жити самостійним життям на рідній землі”.

Коваль Р. “Філософія сили”. – Київ – Мена: Домінант, 2016. – Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр” і полку “Азов” (Серія “Українська думка”). – Т. 1. – С. 88. – 45 грн. Це роздуми про причини минулих поразок і шляхи майбутньої української перемоги. В основу “Філософії сили” лягли праці Романа Коваля “Підстави націократії” (1994), “Філософія українства” (1995) та деякі неопубліковані статті початку і середини 1990-х років. Ось зміст книжки: “Чому мовчить етнічний господар?”, “Потрібна лише команда”, “Влада національного духу”, “Почуття кровної спільноти”, “Турнір націй”, “Воля до Батьківщини”, “Демократія чи державність?”, “Формула духовного визволення українців”, “Творімо українську легенду”, “Політична філософія ДСУ”, “Розум може обдурити”, “Комплекс “народу-дитини”, “Соціалізація меншин”, “Слимак про ге­ро­їв”, “Че­рез па­м’ять про ге­ро­їв – до пра­в­лін­ня ге­ро­їв” та інші.

Страшенко О. “Прочитайте тую славу”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет”, 2015. – 160 с. – (Серія “Видатні українці”. – Кн. 6). – 50 грн. У збірці лауреата вміщено поезії про діячів Визвольного руху різних епох, починаючи від XVII ст. до українсько-російської війни на Донбасі 2014 – 2016 років. Упорядник-редактор Роман Коваль. Літературні редактори – Тарас Силенко і Тетяна Лемешко. Ось назви деяких творів Ольги Страшенко: “Ґонта і Залізняк”, “Міхновський”, “Ватаг тероризму Крат”, “Мирослав Січинський”, “Про Михайла Гаврилка, який на фронті ліпив погруддя курінного”, “Чернігівський отаман Іван Галака”, “Дівчина-отаман (Маруся Соколовська)”, “Отаману Зеленому Дніпро помагає”, “Краще б Струку пам’ятник стояв!”, “Загибель Василя Чучупака”, “Сірожупанник із Кубані Василь Прохода”, “Хліборобам-повстанцям Соснівки”, “Чорний Ворон (Микола Скляр)”, “Медвин, земля козаків”, “Іполит Хмара”, “Микола Кібець-Бондаренко”, “Отаман Орлик”, “Повстання у Лук’янівській в’язниці 9 лютого 1923 р.”, “Василь Білас і Дмитро Данилишин”, “Бандура Михайла Теліги”, “Я – камінь із Божої пращі!” (Олегові Ольжичу)”, “У лавровий вінок Іванові Ремболовичу, підполковнику Армії УНР, сотнику дивізії “Галичина”, “Співець української Еллади (Євген Маланюк)”, “Василеві Куку на славне 90-річчя”, “Тиха війна Рената Польового”, “У вінок пам’яті Юрію Вербицькому, герою Майдану”, “Доброволець Гнат”, “Ключі Василя Овсієнка”. Книжка ілюстрована фотографіями або портретами героїв творів.

Коваль Р., Моренець В. “Подєбрадський полк” Армії УНР. До історії Українських січових стрільців, Богданівського та Гордієнківського полків військ Центральної Ради, 1-ї Сірої, 1-ї Запорозької, 2-ї Волинської, 3-ї Залізної, 4-ї Київської, 5-ї Херсонської та 1-ї Кулеметної дивізій Армії УНР, Галицької армії, Вільного козацтва, повстансько-партизанського руху, Запорозької Січі Юхима Божка, Окремого чорноморського коша військ Директорії, Легії українських націоналістів, УВО, ОУН, Карпатської Січі та дивізії “Галичина”. Том 1. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”, “Український пріоритет”, 2015. – 376 с. – (Серія “Видатні українці”. – Кн. 5). – 115 грн. У першому томі енциклопедії вміщено 400 біографій вояків регулярних та іррегулярних українських збройних формацій 1-ї половини ХХ ст. – студентів і випускників Української господарської академії в Подєбрадах (Чехословаччина, 1922 – 1932) – і тих воїнів, які прагнули навчатися в подєбрадській академії. Серед них було чимало творців української культури – письменників, художників, композиторів, музикантів, акторів, журналістів, редакторів, кооператорів, спортсменів, державних, громадських і театральних діячів.

Коваль Р. Отаман Орлик. / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Мистецька агенція “Наш формат”, 2015. – 240 с. – (Серія “Отаманія ХХ століття”. – Кн. 1). – 70 грн. У книжці розповідається про боротьбу проти російських окупантів на Київщині та Поліссі в 1920 – 1922 роках, а саме: про отамана Орлика (Федора Артеменка), отаманів Феодосія Богатиренка, Івана Гайового-Грисюка, Івана Галая-Голокопитенка, Панаса Голубенка, Олександра Грудницького, Юліана Мордалевича, Антона Рибку, Якова Смутника-Смутненка, Ілька Струка, Іллю Ґонту-Унятовського, генерала-хорунжого Володимира Галкіна, членів Цупкому Капітона Бендрика-Ґанжу, Юрка Гриня, Спиридона Орла, Федора Наконечного, Івана Чепілка, Грицька Чупринку, Івана Андруха-“Авраменка” та інших діячів Визвольного руху.

Коваль Р. Сто історій Визвольної війни: Епізоди боротьби УСС, військ Центральної Ради, Армії УНР, повстансько-партизанських загонів та Кубанської армії / Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Мистецька агенція “Наш формат”, 2015. – 368 с. – (Серія “Отаманія ХХ століття”. – Кн. 7). – 80 грн. Про війну за Українську державу – від Гуцульщини до Кубані, про українсько-російську війну в 1914 – 1930-х роках та звичайних українців, які в боротьбі проти російських окупантів ставали героями. Дослідження засноване на спогадах січових стрільців, вояків Армії УНР, учасників повстансько-партизанського руху та кубанських козаків.

Роман Коваль. “Шевченкіана Михайла Гаврилка” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 104 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци – 74 грн. У виданні йдеться про першу в історії української культури шевченкіану, яку на початку ХХ століття створив Михайло Гаврилко. Протягом 20 років він увічнював Кобзаря в погруддях, пам’ятниках, барельєфах, горельєфах, портретах, плакетках, медальйонах, листівках та у слові. Шевченкіану Гаврилко творив у несприятливих умовах революційного підпілля, тюрем, еміграції, війни 1914 – 1918 рр. та російської окупації 1919 – 1920 років.

Борис Монкевич “Похід Болбочана на Крим”: Спогади / Редактор-упорядник Р. М. Коваль. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Київ, “Наш формат”, 2014. – 272 с.; іл. – (Серія “Українська воєнна мемуаристика”. – Кн. 7) – 69 грн. Наклад 2000 пр. Обкладинка тверда, повнокольорова, повнокольорові форзаци, 127 світлин та 11 карт. У виданні йдеться про переможні походи полковника Петра Болбочана на Київ, Полтаву, Харків, Запоріжжя, Мелітополь, форсування Сиваша, визволення Криму від російських окупантів, тріумфальну зустріч запорожців у Сімферополі, про вигнання російських окупантів з Донбасу. Це книжка про бойову співпрацю з німецьким військом у боротьбі проти більшовицької Москви. Події відбуваються у першій половині 1918 року. У книжці вміщено також спогади бойових побратимів полковника Болбочана і сотника Монкевича – старшин-запорожців Степана Самійленка, Івана Дубового, Никифора Авраменка, Всеволода Петріва, Володимира Сікевича, Петра Содоля-Зілинського та козака-болбочанівця Бориса Антоненка-Давидовича.

Роман Коваль. Крізь павутиння змосковщення (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2013. – 352 с., іл. Обкладинка тверда, повнокольорова – 68 грн. У книжці опубліковані спогади члена Революційної української партії Павла Крата про його молоді літа на Полтавщині наприкінці ХIХ – на початку ХХ століть та матеріали до біографії генерала-поручника Армії УНР Михайла Крата, котрий, як і його двоюрідний брат Павло, прорвавши “павутиння змосковщення”, став на шлях служіння рідному народові. У виданні вміщено також біографії інших членів родини Кратів, учасників Визвольної боротьби, а саме: Миколи, Олександра, Василя й Олександри Палієнків, Євдокії Крат, Павла Терещенка, спогади Михайла Крата про своїх бойових побратимів, а також поезії Павла Крата, його поему “Січинський у неволі” та автобіографічні оповідання, а також нариси Романа Коваля “Доля Павла Крата” і “Генерал-лицар Михайло Крат”. Книжка буде цікава дітям, бо значна її частина присвячена дитячим і юнацьким рокам Павла Крата з його пригодами, бешкетами, першим коханням, бійками і дуелями.

Роман Коваль, “100 облич Самостійної України” (Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; “Український пріоритет”, 2013. – 432 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 71 грн. У книжці йдеться про людей, які творили Українську державу в роки Другої світової війни та в 1989 – 2013 роках, – про членів ОУН, вояків та командирів УПА, старшин дивізії “Галичина”, про письменників, кобзарів, художників, скульпторів, акторів, лікарів, редакторів, істориків, краєзнавців, науковців, журналістів, інженерів-винахідників, педагогів, екологів, фольклористів, етнопсихологів, народних депутатів України, дипломатів, нащадків вільних козаків, повстанських отаманів, вояків Армії УНР, дивізійників, членів Центральної Ради та Гетьмана України Павла Скоропадського. Перед внутрішнім зором читача пройдуть легендарні учасники збройної боротьби проти російських окупантів Микола Лебідь, Василь Кук, Василь Галаса, Марія Савчин, Мелетій Семенюк, Мирослав Симчич, Михайло Зеленчук, Леонід Муха, Святомир Фостун, Володимир Малкош, Мар’ян Голембієвський, Юрій Борець, Данило Шумук, Марія Омелян, Зеновій Красівський, в’язні російських тюрем Анатолій Лупиніс, Василь Рубан, Іван Гнатюк, Михайло Іванченко, Олексій Нирко, Ольга Косовська-Михайличенко, Галина Грабець, Петро Хмарук, Василь Овсієнко, Євген Соколовський, Таїсія Калагурська, Ірина Калинець, Павло Скочок, Михайло Горинь, Ганна Караташ, Іван Кандиба, Левко Горохівський, Василь Барладяну, Ярослав Гомза, Степан Сапеляк, Василь Лісовий та інші визначні українські особистості.
Роман Коваль, “Свято, що кличе до бою. Вшанування героїв Холодного Яру” (Київ – Кам’янець-Подільський: Історичний клуб “Холодний Яр”; “Медобори”, 2013 / Упор., передмова, додатки Р. Коваля. – 128 с., іл.; тверда повноколірна обкладинка) – 59 грн. Це видання розповість про вшанування холодноярських героїв, яке відбулося 20 – 21 квітня 2013 р. на Чигиринщині – батьківщині Богдана Хмельницького, Максима Залізняка та Василя Чучупака. У фотоальбомі вміщено 325 кольорових світлин, які зафіксували найяскравіші моменти вшанувань.

Микола Аркас, Історія України-Русі. – Київ: Історичний клуб “Холодний Яр”; Кам’янець-Подільський: “Медобори”, 2013 / Упор., передмова, додатки Р. Коваля. Бібліотека Історичного клубу “Холодний Яр”. – 464 с., іл., тверда повноколірна палітурка, кольорові форзаци, фотододаток – 88 грн. / У книжці Миколи Аркаса зібрано всю історію українського народу до початку ХХ століття. Це репринтне перевидання 2-го (позацензурного) видання “Історії України-Русі” Миколи Аркаса, яке вийшло у Кракові 1912 року. Готували його до друку Богдан Лепкий та В’ячеслав Липинський уже після смерті автора та Василя Доманицького, редактора 1-го видання 1908 року (петербурзького, цензурованого). Більшу частину накладу 2-го видання книжки було спалено російськими військами під час Першої світової війни, відтак воно стало бібліографічною рідкістю. На переконання Євгена Чикаленка, ця книжка після “Кобзаря” є найкориснішою.

Роман Коваль, “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2012; 472 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний, папір – крейдований, друк – кольоровий) – 300 грн. У дослідженні йдеться про Михайла Гаврилка – скульптора, художника, поета, творця і чотаря УСС, повстанського отамана. У цій книзі вміщено понад 600 листівок і фотографій, більшість з яких оприлюднюється вперше. В додатках до книги – близько сотні документів, більшість з яких також вперше вводиться в науковий обіг.

“Тиха війна Рената Польового” (Київ – Вінниця: ДП “Державна картографічна фабрика”, 2011 / Автор-упор., автор передмови Р. Коваль; 1040 с., іл., тверда повноколірна палітурка, формат – альбомний) – 175 грн. У дослідженні йдеться про Рената Польового – нащадка запорозького козака, багатолітнього колимського в’язня, видатного інженера-винахідника, мецената, краєзнавця, учасника хору “Гомін”, чоловічого хору “Чумаки” та ансамблю “Радосинь”, члена Українського культурологічного клубу, Української гельсінкської спілки, Української республіканської партії, Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, Історичного клубу “Холодний Яр”, автора книг “Кубанська Україна”, “Кобзарі в моєму житті” та “Моя боротьба (спомини)”.

Аудіоальбом Люцини Хворост “Солодко-гіркий романс” – це вишукані романси, танго, вальси і рок-балади – 70 грн.

Книги і аудіодиск можна придбати, попередньо переказавши кошти поштовим чи електронним переказом на ім’я Романа Миколайовича Коваля, вул. Курська, буд. 20, кв. 14, Київ-03049.

Іляна Гайдук, сестра десантника Іллі Гайдука, який загинув 14 червня 2014 р. у збитому Іл-76, у відповідь на моральну підтримку Президентом України генерала В. Назарова, засудженого за службову недбалість, що призвела до загибелі 49 воїнів, повернула орден “За мужність” 3-го ступеня, яким президент посмертно нагородив її брата.
“Вину генерала довели суд і Генеральна прокуратура, – сказала вона, – та, попри це, ви даєте власну оцінку вироку, хоч це не входить в обов’язки президента. По-друге, ви мовчали, коли судили і судять патріотів-добровольців, а коли судять генерала, то тут вже порука?! По-третє, генерал В. Назаров не є бойовим генералом, як стверджуєте ви. Назаров сам це визнав у судовому засіданні. І ще. Як ви могли після катастрофи Іл-76 нагородити генерала Назарова орденом Богдана Хмельницького 3-го ступеня за мужність?! У чому виявилася його мужність?! У рішенні, яке призвело до загибелі 49 військовослужбовців, чи у знищенні військового майна? І цим же орденом ви нагороджуєте загиблих героїв…
Ви проігнорували звернення батьків із проханням відсторонити генерала від військової служби на час проведення судового розслідування, ви й проігнорували прохання родин загиблих зустрітися з вами.
У річницю збитого Іл-76 ви не висловили співчуття українцям, як, наприклад, потерпілим у катастрофі МН-17. Українці для вас люди нижчого ґатунку?”
Іляна Гайдук є членом Історичного клубу “Холодний Яр”, і наша організація заявляє про солідарність з Іляною та підтримку її заяви.

Історичний клуб “Холодний Яр”