У ніч проти 23 липня 2015 р. поблизу Донецького аеропорту відбувся бій між бійцями Окремої зведеної штурмової роти 93-ї ОМБ "Карпатська Січ" та московськими терористами т. зв. ДНР. Під покровом ночі ворожа диверсійно-розвідувальна група намагалася пройти крізь лінію нашої оборони. Хлопці прийняли виклик й дали ворогові гідну відсіч. У захисті позицій взяли участь і тернопільські добровольці-свободівці.
Почалося все о 22.15 – січовики зафіксували на флангах рух двох груп і накрили вогнем. Ворожу ДРГ прикривали шквальним вогнем з великокаліберних кулеметів зі зруйнованого терміналу Донецького аеропорту. Незважаючи на це, бійці "Карпатської Січі" дали гідну відсіч противнику та змусили його відійти до зруйнованої пожежної станції аеропорту. Москалі ще двічі переходили в атаку. Бій тривав понад годину і закінчився о 23.20. Але вже за 10 хв. почався артилерійський обстріл позицій наших бійців та ще одна спроба москальні прорвати лінію нашої оборони. І все ж супротивник під влучним вогнем січовиків змушений був відступити.
О 3.00 – нова хвиля атаки із застосуванням ручних протитанкових гранатометів, великокаліберних кулеметів (12,7 мм) та стрілецької зброї. І знову ворожа атака, завдяки вмілим діям козацтва, захлинулася. На світанку під вогневим натиском січовиків московська нечисть сховалася в руїнах Донецького аеропорту.
Бійці "Карпатської Січі", живі й неушкоджені, продовжують нести бойове чергування. Слава Україні!

Зауважую "Капелану", що він, капелан УПЦ КП, мусить бути взірцем, сумлінно працювати і послуговуватися у побуті українською мовою, а не московською. Запитую, чому так наполегливо ігнорує українську? Може, мова наша недорозвинена і нею важко висловити думки, чи, може, ви, панотче, недорозвинені?
"Капелан" сердиться. Виявляється, він чоловік делікатний, спілкується з людиною тією мовою, якою вона до нього звертається. "Капелан" переконаний, що саме через таких як я, що прагнуть примусити всіх говорити українською, і почалася ця війна. Погоджуюся з ним.
Москалі думали, що вже всі українці перетворилися на безхребетних хохлів, що українцям однаково, у якій країні жити і якою мовою спілкуватися. Москалі сподівалися, що без війни приєднають нас до "вєлікава рускава моря". Та знайшлися люди, які не хочуть приєднуватися до того московського болота, а хочуть залишатися українцями. Тож і взяли зброю. Виходить, що через них і почалася війна. І воюємо ми з московським народом, а не з Путіним.
Смерть російським окупантам!

Петро БИЛИНА, вояк АТО,
член Історичного клубу "Холодний Яр"
Донбас

1 липня Фінляндія не пустила спікера Держдуми РФ Сергія Наришкіна на засідання Парламентської асамблеї ОБСЄ. У Фінляндії пояснили своє рішення просто: Наришкін включений у санкційний список ЄС.
4 липня у Бердянську на Приморській площі міліція знайшла тіло колишнього службовця полку "Азов" Артема Меркулова. Тіло 25-річного хлопця було понівечене до невпізнання.
5 липня у м. Новоазовську Донецької області, який перебуває під контролем бойовиків т. зв. ДНР, снайпер убив начальника штабу морської розвідки Росії.
5 липня СБУ затримала 14 осіб з терористичної групи "Одеське підпілля". Схоплено і їхнього ватажка Руслана Долгошею, колишнього працівника слідчого відділу МВС м. Одеси.
У Берліні було заплановано демонстрацію документального фільму "Добровольці Божої чоти (Волонтери армії Бога)" – про захисників Донецького аеропорту. Але анонімні "жителі Берліну" звернулися до керівництва Ратуші Шарлотенбург, щоб заборонити показ фільму в Берліні, бо він, мовляв, має "расистські неонацистські наміри". Анонімам, хоч це і суперечить німецькому законодавству, пішли назустріч: показ українського фільму заборонили. І все ж демонстрація відбулася – 10 липня в іншому приміщенні. Сталося це не завдяки працівникам посольства, які виявили дивовижну байдужість, а завдяки Людмилі Млош, голові Центральної спілки українців в Німеччині.
Під час обстрілу блокпосту у м. Щастя дістав поранення екс-міністр молоді та спорту України Дмитро Булатов.
Учитель німецької мови з Орловської області Олександр Бивший написав вірш на підтримку України. Присвятив його "українським патріотам" і поширив в Інтернеті. За це суд, що відбувся 13 липня, засудив вчителя на півроку виправних робіт, заборонив йому професійну діяльність впродовж двох років, конфіскував ноутбук. Заблоковано й рахунок у банку. Дехто зі знайомих перестав з ним вітатися. Двічі в його квартирі невідомі розбили шибки.
16 липня на Майдані Незалежності в Києві провели в останню путь вояка полку "Азов" Сергія Воробйова. Йому було 48 років, жив у Сумах, працював столяром, служив у морській піхоті. У квітні минулого року пішов добровольцем на війну. Служив у танковій роті полку "Азов". На фронті захворів на запалення легень. Помер 13 липня через ускладнення, які викликали ця хвороба.
17 липня бійці полку "Дніпро-1" знищили мінометну батарею і дві казарми терористів.
18 липня у столиці Німеччини і кінотеатрі Вавілон (м. Берлін) відбулася прем'єра фільму "Українська агонія – прихована війна". Фільм Марка Бартальмая намагається переконати європейське співтовариство, що Україна – фашистська держава, а її військові – карателі. Людина, яка знімала цей фільм, на територію України потрапила незаконно – з території РФ. Після берлінської презентації Марк Бартальмая планує гастролі й до інших європейських столиць. Про це повідомила Людмила Млош, голова Центральної спілки українців в Німеччині.
18 липня в Запорізькій області співробітники СБУ затримали бойовика незаконного збройного формування "Схід", повідомляє прес-центр СБУ. Згідно з повідомленням, житель Донецької області прибув до Бердянська на відпочинок, де його і схопили.
23 липня СБУ спільно з військовою прокуратурою затримали старшого офіцера штабу командування ВМС ЗСУ, який брав хабар за відстрочку від призову до армії.
Надвечір 25 липня вояки Окремої зведеної штурмової роти 93-ї ОМБ "Карпатська Січ" виявили диверсійно-розвідувальну групу москалів, яка мала намір перейти лінію оборони. Внаслідок бою двох терористів ліквідовано, решта відступила. Ми втрат не маємо.
Російський репер Тіматі (Тимур Юнусов) виправдовує російську агресію, Україну називає "молодшим братом, який пиячить і вживає наркотики", а своїм найкращим другом вважає Рамзана Кадирова. Через антиукраїнські висловлювання нова одеська влада скасувала його концерт у нічному клубі "Ібіца", призначений на 21 серпня. Про це повідомив Сергій Горицвіт.

22 липня 2015 р., виконуючи бойове завдання, загинув боєць спецназу МВС Микола Гордійчук. Йому було 29 років...
Народився він 26 травня 1986 р. в м. Рівному в сім'ї військових. Через рік родина переїхала до Кам'янця-Подільського. З 1993 р. М. Гордійчук – член Пласту, належав до гуртка "Леви", а з 1996-го – до підготовчого куреня ім. Устима Кармалюка. В 2003 – 2004 рр. – учасник військово-патріотичного табору "Легіон". За час юнацького пластування став пластуном-розвідником. Закінчивши Кам'янець-Подільський національний університет ім. Івана Огієнка, здобув фах психолога. В 2009 р. він – інструктор військово-патріотичного табору "Легіон-12". Виявив себе як учасник команди КВН "Наш Формат", ведучий молодіжної програми "Шоу Кадрів" та соліст гуртів "Своєрідне" і "The Dendy". Під час Революції Гідності Микола був козаком 15-ї сотні Самооборони Майдану. Захоплювався військовою справою. Планував стати офіцером.
Коли розпочалася війна на Сході, зголосився добровольцем у батальйон спеціального призначення "Гарпун".
До останнього подиху він був вірний пластовій присязі та відстоював Україну від вражої руки – як у словах гімну новаків та новачок, який свого часу співав будучи в новацтві.
Вічна слава!

Підполковник Юрій Коваленко, заступник командира загону 3-го полку спецназу першим прокладав дорогу нашому війську, яке йшло з Амвросіївки. Саме він знайшов брід через р. Міус і вивів нашу частину першою до с. Ізвариного. Під час рейду розвідники тричі вибивали бойовиків із пропускних пунктів на кордоні.
Юрій Коваленко був агресивним та ініціативним воїном, певним себе. Таких же і хлопців собі підібрав. Коваленко завжди йшов першим, пориваючи за собою інших.
15 липня 2014 р. група зібралася на нараду з планування в с. Провалля біля м. Свердловська. Це була крайня точка, яку зайняли наші війська, далі був ворог. Несподівано їх почав обстрілювати міномет. Один зі снарядів розірвався прямо між вояками. Вісім загинуло відразу, ще один помер 21 липня. Ось імена героїв – Юрій Коваленко, Микола Алексєєв, Богдан Каравайський, Максим Бендеров, Станіслав Майсеєв, Дмитро Рябий, Максим Вербовий, Іван Марков, Віктор Гаркавенко (помер від ран 21 липня). Всі нагороджені орденами "За мужність" 3-ї ст. (посмертно), а Юрія Коваленка посмертно удостоєно званням Героєм України.
Вічна пам'ять!

Юрій БУТУСОВ

КОРОГОДА Юрій Савкович (20.04.1900, м. Глодоси Єлисаветградського пов. Херсонської губ. – після 1936). Вільний козак (1917 – 1918), повстанець, інженер-агроном; козак Українського окремого куреня (1918), Окремої єлисаветградської бригади (1919), 14-го полку низових запорожців ім. гетьмана Павла Полуботка 1-ї Запорозької дивізії Армії УНР.
Народився в сім'ї Сави Онохрейовича і Ганни Никифорівни. Закінчив Глодоську 2-хкласову міністерську школу (1914) та Глодоську вищепочаткову школу (1916). Вступив до Херсонської середньої с.-г. школи, де вчився один рік. "Далі вчитися не міг, – читаємо в його "Власноручному описі життя", – не міг зоставатися пасивним до того великого національного визвольного руху, який розпочався з великої російської революції. Я рахував більш доцільним забути свої персональні інтереси, а взяти зброю в руки. До того знаходився завше під впливом батька, який цілий час працював на шляху національно-культурного розвитку і інших діячів, наприклад, небіжчика, бувшого голови Єлисаветградського кредитового союзу кооперативів П. Г. Біленка. Дякуючи цьому свідомо я вступив в ряди вільного козацтва, аби прийняти активну участь у боротьбі проти окупантів Батьківщини, проти москалів. В рядах Глодоського вільного козацтва був до часів його роззброєння німецькими частинами. По роззброєнню почалися великі переслідування, змушений був тікати я з дому в инше місто, і цілий місяць, поки трохи заспокоїлось, переховувався у знайомого у м. Велика Виска, а потім переїхав у м. Єлисаветград, де вступив на піврічні інструкторські курси при Єлисаветградському кредитовому союзі кооперативів, в якому рівночас і працював. В 1918 році за наказом гетьмана для несення вартової служби в Єлисаветграді був заснований Український окремий курінь, у котрий війшли місцеві старшини та шкільна молодь. Під час перевороту курінь прийняв активну участь у боротьбі проти влади гетьмана і німецьких військ. Моя служба в цьому куріні продовжувалася до останнього часу й, коли він був розгорнутий в Окрему єлисаветградську бригаду, і разом з Українською Армією, яка відступала на захід, приймала участь в бійках з большевиками, які насунули на Україну чорною хмарою. В бою під Балтою я попав у полон до большевиків, від яких все таки вдалося втекти і добратися додому. З огляду на те, що був здорово побитий і змучений ворогами, цілий місяць лікувався вдома в Глодосах і рівночасно ховався від місцевої влади. Якраз в цей час [від] Української Армії був присланий для організації повстання відомий повстанчий організатор, бувший член Трудового конгресу 1919 року в Київі п. Ф. Мелешко, сам глодощанин, і за короткий час під його проводом в Глодосах піднялось велике повстання, яке за тиждень охопило Єлисаветградський та Уманський повіти. Після трьохмісячної боротьби в запіллі ворога нам вдалося злучитися з частинами регулярної української Армії під Уманню, і по наказу Головного отамана ми війшли до складу 5 Київської селянської дивізії під командою генерала Вовка яко 14 полк низових запорожців імені Гетьмана Павла Полуботка. В боях під Монастирищем в жовтні 1919 року я був поранений, але по трьохнедільному лікуванню знову війшов у склад полку, в якому зоставався, не виходя із строю, в боях з ДобрАрмією й під час Зимового походу в запілля ворога. При з'єднанню з Армією Польською, полк Низових Запорожців перенесено в склад Запорозької дивізії під командуванням генерала Гулого (Андрія Гулого-Гуленка. – Ред.), де був до останньої трагічної хвилі нашої Армії – відходу на чужину.
Згубивши у Визвольній боротьбі за самостійність Рідного краю родину, все, те що було придбано дідом і прадідом десятками років, бо все зосталось зруйноване і спалене весною 1920 року, а також згубивши надію на продовження своєї освіти, був задоволений тим, що для Батьківщини зробив все, що міг, міцно вірю що наслідок нашої праці і наших жертв в скорому будучому – це ненька Україна.
В березні 1921 року мене командіровали з полку для придбання військової освіти в Кам'янецьку СЮШ в кінний відділ. Труднощі бойового життя, ранення, перебування в таборах за дротами і під багнетами – разом підірвали моє здоров'я, а з другого боку, бажання продовжувати освіту не могло відійти від мене, тіко з за підтримання здоров'я рішив виходить з табору й шукати вікна для виходу до иншого життя.
Дістав працю на фільварку коло Кракова, де пробув два з половиною роки. За цей час, дякуючи господарю фільварку, який багато допоміг, я зміг придбати знання польської мови й літератури. Рівночасно з цим, дякуючи безустанній великій підтримці пана професора [Івана] Фещенко-Чопівського я мав змогу підготувати свої знання до вступу до вищої школи, що прийшло до здійснення в 1925 році – після півторарічного перебування на тяжкій праці під землею на копальні вугілля разом з кінно-гарматним дивізіоном генерала [Олекси] Алмазова. Під час переходу кордону з ЧСР був заарештований і з самих Подєбрад повернений до Польщі. Ця невдача ще більше зміцнила моє бажання і не могло мене зоставити ні що: ні те, що я зоставсь без праці, без гроша і навіть без крова, до того ж на чужині, серед чужих далеких людей. Після неймовірних труднощів, нарешті вдалось мені, емігранту, вступити до вищої польської школи – на агрономічний відділ Ягайлонського університету в Кракові як вільний слухач. Не дивлячись на відзивчиве відношення до мене як до емігранта і як до учня професорського складу Університету, мета вчитися в рідній школі не могла відійти від мене".
На підставі матурального свідоцтва, виданого іспитовою комісією при Українському педагогічному інституті в Празі та посвідки Краківського університету про прослухання трьох трисеместрів на агрономічному відділі Ю. Корогода був зарахований на 3-й семестр як дійсний слухач агрономічного відділу агрономічно-лісового факультету УГА в Подєбрадах. Дипломну праця "Методи збереження води в ґрунті в умовах степової України" виконав "дуже добре, а дипломний іспит склав з успіхом дуже добрим" (25.03.1930). Нагороджений Хрестом Симона Петлюри.

Роман КОВАЛЬ, Віктор МОРЕНЕЦЬ

Джерело
ЦДАВОВУ. – Ф. 3795. – Оп. 1. – Спр. 1270. – Арк. 11 – 17, 43 – 44.

На світлині Юрій Корогода. З оригіналу. Публікується вперше

Від початку 1990-х спростовує міфи й псевдонаукові теорії про споконвічну російсько-українську дружбу, "братні народи" та "спільну колиску" Роман Коваль. Його нова книга "Сто історій Визвольної війни: Епізоди боротьби УСС, військ Центральної Ради, Армії УНР, повстансько-партизанських загонів та Кубанської армії" – вже сьома в серії "Отаманія ХХ століття".
Сто миттєвих світлин. Таких різних… Декілька сотень імен вияскравлених пером Р. Коваля з історичної темряви нашої непам'яті.
Ця розвідка, як і всі інші, цілковито лягає в концепцію альтернативної історії: в дослідженнях пана Романа читач не знайде мемуарів-виправдань невдало-недолугих чільників УНР, Директорії, Гетьманату; тільки спогади героїв – козаків, стрільців, отаманів, командирів бойових українських частин, уславлених перемогами над "радімимі" із землі Залєшанської. Воїнів, для котрих, як для подільського отамана Якова Гальчевського (Орла), був один сенс життя: "Краще смерть для людини з вояцькою честю, чим співчутливі й докірливі погляди жінок і дівчат свого народу". Не словом, життям підтверджували козаки щирість цих слів.
Воювали не лише чоловіки, а й дівчата. Гімназистка Саша Соколовська, донька дяка і сестра священика, після загибелі у боротьбі з московськими окупантами трьох братів, набрала у кубанку жорстви, винесла на Дівич-гору й промовила: "Нехай кожний камінь цей впаде на голову ворогам! За Україну без жидів і комуністів!" Спускалася вже отаманом Марусею.
Належність до двох імперій змусила українців битися між собою. Братовбивство розпочалося на фронтах 1-ї Світової, продовжилося під час Національної революції: вкраїнці воювали вже у багатьох арміях (УНР, червоні, білі, Махно, поляки, повстанці…). "За Збручем теж Україна, але не та… Й господарювали тут не брати-галичани, а вороги, "вороги України, на сором, наші союзники". Та й по той бік Збруча розпаношився хижий ворог, тільки червоний…" – згадував козак про відступ у липні 1920-го.
Спричинили втечу з рідної землі керівники УНР, яким бракувало волі та державницького хисту. У листопаді 1919-го Армія Директорії опинилася у "трикутнику смерті": між поляками, більшовиками й грабармією Денікіна. Отаман Омелян Волох, командир Гайдамацького полку, "людина інтуїтивно-чутливо-розуміюча настрої мас", поговорив з козаками куреня охорони Головного отамана, внаслідок чого більшість "синків Петлюри" перейшла на бік Волоха. "Командир кулеметної ватаги просив дозволу відкинути Волоха вогнем, але Петлюра не наважився. Тим часом "ставка вже згорнулась" і від'їжджала на Чорторию, наказавши кінноті 3-ї дивізії прикрити відхід державних установ… Петлюра тікав від власного війська".
У грудні 1919-го Симон Петлюра теж таємно тікав від армії. Зрадливо залишав у найтяжчий момент. Тоді ситуацію врятував Михайло Омелянович-Павленко, який зібрав залишки тих, хто не змирився з поразкою, й повів їх у легендарний Зимовий похід, продовжуючи існування вояцької України.
Голодні, обірвані, босі, брудні, завошивлені козаки стояли на смерть, гинули в боях, із дрібкою зброї й набоїв, мерли в тифозних бараках без лікування, та не втрачали жаги боротьби, віру в себе, перемогу й Україну. В цей час "провідники" домовлялися з "союзниками" і гендлювали майбутнім людей і держави: "Лукава для нас доля ще раз над нами насміялась. На вимогу поляків, які підписали з москалями в Ризі таємний мирний договір, Петлюра зупинив наступ українських дивізій. Це дало можливість більшовикам впорядкуватися, отримати підкріплення. І після короткого перемир'я, 10 листопада (1920. – К.Д.), перейти в наступ".
Роман Коваль завжди пише з однією метою: збудити суспільство, показати сучасникам, що Росія – нащадок Золотої Орди і фінських племен (мокші, мері, муроми, весі, печори, мещері, пермі, марі) – ворог. На прикладах новітньої історії він учить керівників держави бути гідними викликів часу.
У 2014-му народ почав будувати армію. Справа за владою: "головнокомандувач та міністр оборони з'являються на фронті як гості, до слова, всім забезпечені". Петлюра теж "на фронті був гостем"…

Костянтин ДИКАНЬ,
експерт Всеукраїнського рейтинґу "Книжка року"

24 липня делегація Історичного клубу "Холодний Яр" побувала в с. Щербанівці, в майстерні скульптора Михайла Горлового. Згідно з порадами художника Богдана Піргача він виправив хиби першого портрету полковника Петра Болбочана (Богдан дав кваліфіковані поради у двох листах щодо вигляду ґудзиків, погонів, кишень, шапки, кокарди тощо). Ми мали оцінити виправлену роботу.
Оскільки спонсор втік, не дотримавши перед скульптором своїх зобов'язань, то поки фінансує цей проект Історичний клуб "Холодний Яр". Він уже дав 8000 грн., але цього недостатньо. Тож прошу добродіїв і добродійок допомогти мені довести цю справу до кінця.
Павло Подобєд і Олексій Резніков допомогли мені реалізувати ще одну мрію – тепер у Києві (на Печерську) буде вулиця полковника Петра Болбочана (замість вулиці командарма Камєнєва).
Уже місяць ходжу по різних кабінетах, щоб дістати дозвіл на відкриття пам'ятника Петрові Болбочану в Києві. Всі, до кого я звертався, підтримали ініціативу, серед них і міністр освіти та науки Сергій Квіт, професор Юрій Терещенко, кандидат історичних наук Тетяно Осташко, доктор історичних наук Тамара Вронська, голова Шевченківської районної державної в м. Києві адміністрації Олег Гаряга, головний архітектор міста Сергій Целовальник, 1-й заступник голови Держтелерадіо Богдан Червак, командир штурмової роти "Карпатська Січ" Олег Куцин, народні депутат України Юрій Левченко та Олег Петренко, заступник міністра культури Ростислав Карандєєв та інші добродії.
Поки остаточне рішення не прийнято, але таке враження, що це може статися вже в серпні. У вирішенні цього питання я також потребую допомоги. Поки всі турботи на моїх плечах, а я хочу писати книжки, а не ходити до кабінетах, навіть, якщо в них сидять хороші люди.
Слава борцям за волю України!

Роман КОВАЛЬ

14 липня відбулося засідання комісії Київради з найменувань. Вів засідання секретар Київради Олексій Рєзніков. Засідання пройшло конструктивно, фахово і динамічно. Комісія з найменувань вирішила перейменувати такі вулиці: Панаса Любченка – на Загородню (історична назва), Картвелішвілі – на Володимира Покотила (організатор ОУН-УПА на Київщині), Примакова – на Рейнгольда Глієра, Миколи Лукашевича – на Івана Огієнка, Кіквідзе – на Михайла Бойчука, Командарма Камєнєва – на Петра Болбочана, Фіалека – на Баришівську (історична назва), Тельмана – на Німецьку, Аістова – на пров. Іпсилантіївський, Микола Гайцана – на пров. Хрестовий (історична назва), проспект Червонозоряний – на Валерія Лобановського, Червонопрапорну – на Пирогівський шлях (історична назва), Чапаєвське шосе – на пров. Віто-Литовський, пров. Січневий – на вул. Микільську (історична назва), пров. Федька – на пров. Якова Шульгина, пров. Ульянова – на пров. Осінній, пров. Радянський – на Владислава Заремби (педагог і композитор), пров. Щорса – на Новогоспітальну (історична назва), площу Ленінградську – на площу Дарницьку, площу Дружби народів СССР – на Оболонську площу. Змінено назви й деяких інших вулиць.
Голова комісії має намір змінити в Києві всі назви вулиць, пов'язані з тоталітарним минулим.

Роман КОВАЛЬ

На світлині
Учасники Маршу Святослава. 4 липня 2015 р.

26 липня 2015 р. вранці у власній квартирі знайшли мертвим заступника керівника штабу цивільного корпусу "Азову" Ярослава Бабич – організатора навчально-мобілізаційного центру полку "Азов". За освітою він – юрист, свого часу працював адвокатом. Щойно повернувся з Карпат, де був учасником двотижневого вишколу для майбутніх вояків "Азову". Був у доброму гуморі, повний планів…

14 серпня 2014 р. загинув Володимир Володимирович Юричко, вихованець Національного медичного університету ім. О. Богомольця. Від самого початку подій на Майдані Володимир був в епіцентрі боротьби. Був поранений. Один із перших він поїхав на Донбас захищати Україну. Гасло "Україна понад усе" було для нього життєвим кредо – навіть понад власне життя. Йому йшов 21-й…

14 серпня 2014 р. доброволець підрозділу "Крим" Володимир Бражник вирушив з Краматорська на війну захищати державну незалежність України. Вже 16 серпня він взяв участь у боях на Савур-Могилі, а 29 серпня загинув від осколкового поранення під Іловайськом. У травні 2015-го за результатами ДНК-тесту його тіло було нарешті ідентифіковано. 26 травня Володимира Бражника поховали поряд з могилами його дідів – в с. Торському Краснолиманського району Донецької області.

26 серпня 2014 р. під Іловайськом в оточення потрапили підрозділи батальйонів "Донбас", "Дніпро", "Світязь", "Херсон", "Миротворець", а також зведена рота 93-ї і 10-ї бригад ВСУ. 27 серпня терористи повідомили, що повністю взяли Іловайськ. Українським підрозділам запропонували "зелений коридор", однак під час виходу росіяни їх розстріляли.
У мережі з'явилося відео з бійцями, які загинули під Іловайськом. Ми можемо побачити останні хвилини життя героїв – Андрія Журавленка, Вадима Антонова, Віталія Костюка, Марка Паславського з Америки, Гордія Кіктенка, Петрова Сергія, Сергія Шкарівського, Олександра Романенка та Юрія Бойка. Відео супроводжує пісня-реквієм.

22 лютого 2015 р. біля с. Піски загинув Дмитро Колєсніков-"Правий", боєць 5-го батальйону ДУК "Правий сектор". Народився він 12 січня 1995 р. в м. Володимирі-Волинському. Навчався на правника, але покинув навчання, щоб захистити Батьківщину. Посмертно нагороджений медаллю "Почесний громадянин міста Володимир-Волинського", але досі його не визнано учасником бойових дій, бо він воював у ДУК "Правий сектор".

________________

БЕГМА Костянтин Олександрович (18.07.1983, м. Кривий Ріг Дніпропетровської обл. – 16.07.2014, с. Красногорівка Донецької обл.). Міліціонер 6-го батальйону патрульної служби міліції особливого призначення "Шахтарськ". Загинув у бою.

ГАЙДУК Ілля Віталійович (6.06.1993, м. Кривий Ріг – 14.06.2014, м. Луганськ). Командир самооборони Криворізького Майдану та Інгульської паланки Українського козацтва, десантник 25-ї повітрянодесантної бригади. "Весела, цікава та щира людина". Загинув разом з товаришами при заході на посадку в аеропорту Луганська військово-транспортного літака ІЛ-76 Повітряних Сил Збройних Сил України, збитого терористами (тоді загинуло 49 осіб). Нагороджений Указом Президента України №543/2014 від 20.06.2014 р. за орден "За мужність" III ст. (посмертно).

ІГНАТЧЕНКО Антон Геннадійович (14.09.1995, м. Кривий Ріг – 13.06.2014, м. Слов'янськ Донецької обл.). Водій-механік 25-ї повітрянодесантної бригади. В останньому бою знищив вогневу точку противника, врятувавши життя бойових побратимів. Нагороджений орденом "За мужність" III ст. (посмертно).

КОНДРАТЬЄВ Михайло Юрійович (29.05.1977, м. Кривий Ріг – 7.08.2014, с. Опитне Ясинуватського р-ну Донецької обл.). Старший офіцер відділу боротьби з корупцією, підполковник юстиції (посмертно). Виконуючи бойове завдання в районі с. Опитне Донецької області, був убитий снайпером.

СИПЧЕНКО Микола Іванович (1968, м. Кривий Ріг – 28.08.2014, м. Дебальцеве Донецької обл.). Сержант 42-го батальйону територіальної оборони "Рух Опору". Загинув у бою.

ТІТЕНКО Володимир Олегович (18.01.1974, м. Кривий Ріг – 29.08.2014, м. Іловайськ Донецької обл.). Старший солдат 40-й батальйону територіальної оборони "Кривбас". Загинув під час виходу з оточення.

Вічна слава лицарям!

29 червня в Національній спілці письменників України відбувся вечір пам'яті лауреата Шевченківської премії Леоніда Череватенка. Вели його Світлана Йовенко та Лесь Танюк.
Вечір залишив сумне враження, адже вшанувати велику людину прийшло лише із 40 осіб. Звичайно, славних імен було чимало: прийшли голова НСПУ Михайло Сидоржевський, культуролог Вадим Скуратівський, художниця Ольга Кравченко, перекладач Валерія Богуславська, кінорежисер Олександр Муратов, професор Михайло Наєнко, письменники Андрій Топачевський, Олександр Шугай, Василь Довжик, Олександр Корж, редактор "Літературної України" Станіслав Бондаренко, видавець Леонід Фінберг, краєзнавець Анатолій Зборовський, журналіст Костянтин Дикань і, звичайно ж, ангел-охоронець Леоніда Череватенка Людмила Забарило, яка, доглядаючи важкохворого поета, продовжила йому життя, дала можливість завершити останню книжку поезій "Закляте залізо". Але в залі не було молоді, не було студентів, не висвітлював подію й жоден телеканал.
Ось як відгукувалися про Череватенка його друзі: "підручник історії України" (Валерія Богуславська), "ходяча енциклопедія", "сковородинський характер" (Михайло Наєнко), "делікатний, але принциповий; чому, коли людина має характер, це їй зараховують як мінус?" (Роман Коваль), "нестандартні думки і несподівані оцінки Череватенка змушують думати" (Вадим Скуратівський), "джентльмен до жінок, але не до діячів" (Світлана Йовенко). А видатний перекладач Григорій Кочур називав Череватенка Скіфом. Сам же Леонід Васильович в останні дні свого життя сумно-гірко називав себе "лежачою енциклопедією".
Рік тому Валентин Золотарьов з Луганщини, довідавшись про смерть поета, так відгукнувся на сторінках газети "Незборима нація":

"Над імлою ранковою, в росянистих житах,
кімерійською мовою вимережує птах.
Він кричить-захлинається, розсипає срібло,
на землі не минається ні любов, ні добро.

Це вірш Леоніда Череватенка, – писав Валентин Золотарьов, – пам'ятаю з юності. Геніально! Вічна йому пам`ять у душах всіх добрих людей України!"
Вічна пам'ять!

Роман КОВАЛЬ

Окремій добровольчій чоті "Карпатська Січ" потрібна допомога

Список самого необхідного:
– Домкрат для бусів – 2 шт – 5 тон;
– Плитоноски (чохли для бронежилета) – 6 шт;
– Аптечки (по можливості укомплектовані з мед. ножицями, celox, ізраїльський бандаж, або окремо ці мед. засоби) – 20;
– Балістол – 20;
– Цигарки;
– Берци літні: розмір 40 – 5 пар, 41 – 5 пар, 42 – 15 пар, 43 – 7 пар, 44 – 3 пари, 45 – 3 пари, 46 – 2 пари;
– Форма літня: М – 10 комплектів, L – 30 комплектів, ХL – 10 комплектів, ХХL – 10 комплектів;
– Ліхтарики – 10;
– Тактичні рубашки під бронежилет ("убокс") – 20;
– Маски тактичні (якісні) – 20;
– Рукавиці тактичні –30;
– Вода питна 5 л. – 500 л.;
– Шкарпетки – 200;
– Нижня білизна – 200;
– Футболки – 200;
– Годинники електронні тактичні – 10;
– Кросівки: розміри 41 – 5; 42 – 10, 43 – 5, 44 – 5, 45 – 2, 46 – 2;
– Мастило для дизельного двигуна;
– Фільтри для дизельного авто (w trans 4,5; 2,5 турбо дизель);
– Гідратори ("Камелбек") – 10;
– Кепки військові – 20;
– Портативні зарядні пристрої;
– Постільна білизна;
– Порошок пральний;
– Рюкзаки військові (20, 30, 35, 40 л.);
– Ножі військові;
– Інструменти для ремонту;
– Компаси (якісні);
– Серветки вологі;
– Засіб від комарів;
Контакт: "Фізрук", т. 093-955-30-68, 097-322-82-04.

Окрема добровольча чота "Карпатська Січ"

26 липня 1917 р. неподалік Києва сталася трагедія: на ст. Пост-Волинський кірасири 2-го гвардійського полку та "казакі" 17-го Донського полку з кулеметів розстріляли ешелон 1-го Українського полку ім. Богдана Хмельницького. Замкнувши семафор, росіяни оточили ешелон. Людей били кольбами рушниць і всіляко принижували. Чулися вигуки: "Ми вам пакажєм автономію! Ми вам пакажєм Украіну!" Лікар полку ім. Богдана Хмельницького марно просив московського начальника дати можливість перев'язати пораненим.
Історик Дмитро Дорошенко стверджував, що на ст. Пост-Волинський було вбито 16 богданівців і 30 поранено, а сотник 7-ї сотні 2-го куреня Богданівського полку Іван Островершенко стверджував, що загинуло близько півтори сотні богданівців.
Історичний клуб "Холодний Яр" хоче вшанувати загиблих українських вояків, встановивши меморіальну дошку на приміщенні кас ст. Київ-Волинський Південно-Західної залізниці.
На дошці вигравірувано прапор Богданівського полку і напис: "На ст. Пост-Волинський, 26 липня 1917 р. від московських куль загинули вояки Богданівського полку – першого полку відновленої Української армії. Вічна пам'ять!"
Нашу ініціативу підтримали Київрада та Управління Південно-Західної залізниці.
Дошку хочемо відкрити на станції Київ-Волинський у суботу 22 серпня 2015 року о 17.00.
Запрошуємо киян і гостей столиці вшанувати полеглих.

Прес-служба Історичного клубу "Холодний Яр"

Романе Миколайовичу, хочу подякувати Вам за книгу "Отаман Зелений" (3-тє видання). Із захопленням дочитав її і ходжу під враженнями. Я й далі читатиму Ваші твори. Як глибоко висвітлено життя отамана Данила Терпила! Чому про це не пишуть у шкільних підручниках, і в інституті ні слова? Як можна так викладати історію України?! Спасибі Вам, Ваша книга ставить свідомість у правильне русло, дає наснагу йти до кінця! Змушу всіх своїх родичів і знайомих прочитати "Отамана Зеленого".
Тепер я точно знаю, які книги читатимуть мої діти! Дякую безмежно!

Роман СТОРОЖУК

На Черкащині, в колишній козацькій столиці Трахтемирові, на мальовничому березі Дніпра триває дитячий спортивно-патріотичний табір "Трахтемирівська Січ-2015". Табір проводиться вже 23 роки поспіль. Цього року його організаторами стали Військово-політичний рух "Правий сектор" і Українське дитячо-юнацьке товариство "Січ", а спонсором – фірма "СваСтон", яка пошила "січовикам" футболки, присвяченими "кіборгам" Донецького аеропорту, і волонтери, які забезпечують дітей харчами. Одним з інструкторів є "кіборг" Донецького аеропорту.
У таборі відпочивають діти з 10 до 18 років, серед них і діти учасників АТО. У "Трахтемирівській Січі" їх привчають бути самостійними. Живуть у наметах, куховарять, рибалять, під керівництвом інструкторів навчаються їздити верхи на конях, вправлятися з байдарками, купаються у Дніпрі. Регулярно проводяться змагання, ігри, навчають бойових мистецтв. Проходять й вишколи з техніки пішого та водного туризму, скелелазіння, стрільба кульова та з лука, таборування. Діти здобувають навички життя на природі. А щовечора усі збираються біля багаття, щоб співати українських пісень і проводити бесіди з історії рідного краю.
"Трахтемирівська Січ" виховала не одне покоління патріотів. Саме тут відпрацьовувались елементи Всеукраїнської дитячо-юнацької військово-патріотичної гри "Сокіл" ("Джура"). Нині багато колишніх таборовиків воюють в АТО.
Детальніше про проект можна дізнатися у Бориса Скребцова (066-280-01-91, 068-197-34-15), або на сторінці www.facebook.com/pages/Українське-дитячо-юнацьке-товариство-Січ/202588636505762.
На жаль, ресурси наші обмежені. Тому звертаємося за допомогою до підприємців, благодійників і небайдужих. Будемо вдячні за будь-яку підтримку. Ось наші реквізити: отримувач – Українське дитячо-юнацьке товариство "Січ", код ЄДРПОУ 20064717. Банк отримувача: р/р №26002052650090, в ПАТ КБ ПриватБанк, РЦ м. Київ, МФО 320649, Призначення платежу: благодійна допомога.

Андрій СЄРЄБРЕННІКОВ, волонтер

У видавництві "Мамине сонечко" накладом 15000 пр. вийшла збірка оповідань "Героям слава! Розповіді для дітей про героїв фронту і тилу". Ця книга – наш внесок у вшанування героїв, які захищають нашу Батьківщину.
Видавництво планує випустити другу збірку оповідань для дітей про воїнів-героїв, які захищають нашу державу на Сході України. Запрошуємо вас взяти участь у її створенні. Надсилайте свої історії та оповідання про подвиги конкретного героя на скриньку tak_@ua.fm
Тема листа: "Оповідання про наших героїв". Твори мають бути розраховані на читачів 6 – 12 років. Розмір 4 – 5,5 тисяч знаків без урахування пробілів за статистикою Word. До збірки увійдуть лише десять оповідань.

Вадим ДОРОШЕНКО
vdoroshenko@bigmir.net

20 лютого 2014 р. Україна втратила багато вірних Синів. Одним із них був Юрій Паращук. Він загинув на Майдані, допомагаючи медикам виносити поранених.
Народився Юрій у Тальному 1 липня 1966 року. І ось 5 липня вперше відбувся футбольний турнір його імені. Перше місце та перехідний кубок здобула команда РЕМу з Тального, друге місце посіла команда "Райагробуд" із с. Кобринового, третє – "Юнайтед" с. Майданецького.
Висловлюємо щиру подяку директору районного центру ФЗН "Спорт для всіх" Людмилі Острань, за допомогу в організації та проведенні турніру.

Прес-служба Тальнівської РПО ВО "Свобода"

Благодійний фестиваль Тараса Шевченка "Ше.fest" удруге відбудеться в рідному селі Тараса Шевченка.
Триватиме він два дні – 22 та 23 серпня 2015 року.
Мета заходу: відкрити молодого Шевченка, пройтися стежками його дитинства, набратися його духу.
Усі зібрані кошти передамо на підтримку українських вояків.
Контакти: shefest.org.ua
www.facebook.com/she.fest
vk.com/she.fest
shefest@ukr.net
(097)-17-445-17, Юлія.