Рік тому, 10 серпня 2012 р., в австралійському місті Мельбурні відійшов на Вічну ватру довголітній член ОУН та Закордонного представництва Української головної визвольної ради (УГВР) Мирослав Болюх.
Мирослав народився 12 січня 1921 р. в с. Кутківці (нині у складі Тернополя) в родині Василя Болюха, сотника УГА, посла до польського сейму (в 1935 – 1939 рр.), голови Українбанку.
Мирослав Болюх у 1931 – 1937 роках навчався у Тернопільській гімназії “Рідна школа”, був провідником Юнацтва ОУН в гімназії. 1937 року арештований, після судового процесу (“Справа Василя Охримовича і товаришів”) змушений був залишити гімназію. У 1939 році він виїхав до Холма, де включився в українське підпілля.
Студії, розпочаті у Відні 1940 року, перервала війна. Мирослав Болюх разом з Ахілем Хрептовським, Євгеном Гарабачем та Яньо Шухевичем став учасником Дружин українських націоналістів “Ролянд”. Пройшов бойовий шлях до Нововоронцівки, що поблизу Кривого Рогу на Січеславщині, контактуючи із сіткою ОУН на чолі з Василем Стихом. Після розв’язання німцями “Ролянда” Мирослав включився у працю ОУН у Тернополі, входив до складу бойової ланки під проводом Юліяна Охримовича. Згодом за завданням ОУН працював у Відні, Празі та Кракові. 1945 року в Мюнхені здобув диплом у Технічно-господарському інституті за фахом інженера-агронома.
У 1945 р. сім’я Болюхів виїхала до Австрії, де Василь Болюх був головою Українського центрального комітету Австрії. Від 1949 р. родина Болюхів емігрувала в Австралію. Василь Болюх – перший голова Об’єднання українців Австралії, голова управи УГВР (1951 – 1952), а Мирослав був обраний головою Союзу українських організацій Австралії (1959 – 1971) та заступником президента секретаріяту Світового конґресу вільних українців (1967 – 1972).
1972 року Мирослав Болюх очолив Комітет оборони національних і людських прав в Україні, а 1989 року став організатором і мужем довір’я Фонду допомоги Україні.
Мирослав Болюх також очолював дирекцію Української кредитової кооперативи “Дністер” і будівельну кооперативу “Одеса”, був членом НТШ. Разом з іншими організовував в Австралії фонди на видання “Енциклопедії українознавства”, фінансував діяльність Українського народного дому та українознавчих студій в університеті Монаша.
Мирослав Болюх виявив себе і як журналіст – був редактором місячника “Кооперативне слово”, тижневика “Церква і Життя”, англомовного збірника СУОА “Людська відвага і гідність” (1968), збірника документів Української гельсінкської групи “За права народу” (1980), був співредактором книги “Українці в Австралії” (1966).
Улітку 1992 р., по довгій розлуці, Мирослав Болюх разом з дружиною Марією, уродженкою Полтавщини, приїхав до України… Невдовзі він став жертводавцем та одним із авторів “Ювілейної книги Української гімназії в Тернополі”.
2004 року побачила світ книга споминів Мирослава Болюха “Оглянувшись у минуле…” (з моєю передмовою) – як своєрідний підсумок його жертовного служіння Україні.
Вічна пам’ять і слава!
Олександр ПАНЧЕНКО, доктор права УВУ, адвокат
м. Лохвиця Полтавської обл. |
