“Згадаємо”
27 липня 1958 р. відійшов у вічність сотник Українських січових стрільців Дмитро Ференчук, проживши 75 років.
Дмитро Ференчук народився 6 листопада 1883 р. на зеленій Буковині, у Вижниці, де здобув середню освіту. В 1906 р. переїхав на високі студії до Відня, де студіював на лісовому інженерному відділі. Чуючи в собі поклик до військового ремесла, по закінченні студій Дмитро Ференчук, 1911 року, вступив до офіцерської школи у Відні. Коли в 1914 р. вибухла Світова війна, він машерував у лавах австрійської армії на Італійський фронт. У довгих, тяжких і затяжних боях не раз відзначався, здобувши військову рангу капітана.
По розвалі австро-мадярської монархії Дмитро Ференчук зголосився до Гуцульського куреня Українських січових стрільців, бо dважав, що для українського народу війна ще не закінчена. Як сотник переживав він усю долю і недолю української армії в тих пам’ятних роках Визвольної боротьби. Став учасником тріумфального вмаршу української армії до Києва, перейшов він і трагедію цієї армії, коли “встоятись не було сили”.
По Першій світовій війні сотник Дмитро Ференчук короткий час працював лісовим інженером у Голландії. Опісля перенісся до Галичини, де пов’язав себе подружжям із Марією Шиманською, вчителькою середніх шкіл. 1924 року перейшов на рідну буковинську землю, де завідував великим державним тартаком. На цьому становищі перебув до Другої світової війни. Бурхливі хвилі Другої світової війни кинули Дмитра Ференчука до Німеччини. Кілька літ він перебував у місті Гайденав як опікун і виховник української молоді. В 1949 р. переїхав до Канади, де з дочкою Сюзанною, заміжньою за п. Іваном Сиротюком, замешкав у Ніяґара-Фоле.
Дмитро Ференчук був людиною чину. Був скромний, говорив лише тоді, коли дійсно треба було, діяв, лише докладно поміркувавши. Брав активну участь в праці українських організацій, був душею філії УНО в Ніяґара-Фоле.
Величавий похорон сотника Дмитра Ференчука відбувся 30 липня в Ніяґара-Фоле за участі всіх місцевих організацій. Похоронні обряди відправив місцевий парох о. д-р М. Комар. Від Крайової екзекутиви УНО промовляв на могилі п. Мастикаш з Торонта, після чого сурмач віддав покійному сотникові останній військовий салют, а члени Українсько-Канадійського легіону із Ст. Кетеринс та представники українських організацій зложили червоні маки на домовину покійного.
Па поминальному прийнятті після похорону присутні для відзначення пам’яті покійного сотника зложили свої жертви на українську пресу.
Вічна Пам’ять!
Помер по важкій недузі в Ніяґара-Фоле (Онтаріо). |
