Чимало славних сторінок в історії передгірського села Дебеславці. Багато знаних людей долучилося до творення цієї історії. За переказами, ще король Данило преміював частиною земель Дебеславець хороброго боярина Томенка, який, ймовірно, носив ім’я – Доблеслав або Добослав. Звідси й назва села.
У часи Хмельниччини козацька вольниця вщент зруйнувала дебеславський дерев’яний замок польських магнатів Яблуновських.
Були у нас й опришки Довбуша, січові стрільці, вояки УГА та УПА. Славилося село й господарями. Була фабрика столярних виробів. У її двоповерховій будівлі розміщувалася гуртівня промислових і продовольчих товарів. Три млини, ставки, електростанція (в першій половині ХХ ст.). Усе це свідчить про ефективне місцеве самоврядування. Дебеславці були ще й осердям духовного життя передгірської частини Покуття. Служили тут знані на Галичині священики Степан Левицький, Микола Прокопович, Іван Кобринський, письменник о. Гнат Якимович. А з початку ХХ ст. 37 років провадив парохію в Дебеславцях о. Онуфрій Вергун. Він поєднував духовно-пастирську працю з культурно-просвітницькою: заснував і очолив сільський осередок “Просвіти”. Після його відходу прийшов на службу в Дебеславці о. Василь Бабинюк, до якого 1939 року підполковник Армії УНР Іван Ремболович привіз синів – 13-річного Богдана та 6-річного Марка. Про це ми дізнаємося з книги Романа Коваля, яка стала ще однією цеглиною в підмурівок відновленої ним історичної правди про боротьбу українців за волю з московськими ординцями.
Що ж було відомо в Дебеславцях про родину Ремболовичів до появи праці Романа Коваля?
Член ОУН Петро Олійник (1922 – 2010), син Омеляна, що в той час проживав на Замковій горі неподалік помешкання о. Бабинюк, добре знав Богдана Ремболовича. Петро Олійник стверджував, що після служби в поліції Богдан став вояком дивізії “Галичина”. Одного разу, виконуючи завдання Андрія Сем’юка-“Орлика”, Петро Олійник серед учасників наради в домі о. Бабинюка бачив “старого Ремболовича”.
Омелян Олійник, вояк УГА, родом із с. Спас Коломийського району, був рідним братом о. Миколи Гоянюка – пароха с. Залуча. В перші роки проживання в Дебеславцях Омелян теж носив прізвище Гоянюк. Був заможним господарем, але через родинні майново-земельні судові тяжби взяв прізвище матері – Олійник. Старший син Омеляна Олійника Микола був січовим стрільцем. Загинув в боротьбі за Україну 1921 року.
Михайло Лошинський (1925 р. н.), син вояка УГА Юрія Лошинського, що служив паламарем у дебеславській церкві в часи о. В. Бабинюка, був однокласником Богдана Ремболовича та його добрим товаришем. Разом співали в сільському хорі, разом проходили підготовчий військовий вишкіл на околиці села під керівництвом “Клима”. 1943 року Богдан пішов служити в українську поліцію в Кути. Щонеділі, верхи на коні, приїздив у Дебеславці. Мав тут дівчину. Запрошував Михайла йти на службу в поліцію. Але Лошинські не хотіли відпускати свого одинака. 1944 року Михайло Лошинський пішов на фронт як солдат радянської армії. Повернувся в 1946 році. Про долю Богдана нічого не знає.
У 1943 р. в домі о. Бабинюка Михайло Лошинський бачив Івана Ремболовича – в однострої підполковника Армії УНР з військовими нагородами. Пан Михайло стверджував, що 1941 року Богдан з Кракова привіз у Дебеславці молодшого брата Марка. І що вже після війни Марко був одружений у сусідньому селі Ганів, але в дуже скорому часі його арештували каральні комуністичні органи. З інших джерел підтверджень цього факту немає – в невеличкому селі Ганів не залишилося людей, які б знали про це. Михайло Лошинський дуже добре знав Ремболовичів, тому немає підстав йому не вірити. Щоправда, він погоджується, що Марко міг мати інше ім’я та інше прізвище.
На сторінці 378 книги “Іван Ремболович” є фотографія боївки СБ. Крайній справа на ній “Карий”. Його справжнє ім’я– Йосип Ткач, син Івана (1920 – 1945), уродженець Дебеславець. Він загинув у перестрілці з енкаведистами на околиці с. Пилипи.
На цій же сторінці починається додаток під назвою “Біографії учасників підпілля ОУН, згадка про яких є у книжці”. Першим у списку – наш земляк Амброзяк. Це Павло, син Василя. Народився в 1919 році. Член ОУН. 1939 року Павло Амброзяк, Йосип Ткач та Гриць Петрук-“Шкварків” вирушили на захист Карпатської України, але були арештовані польською поліцією. В роки Другої світової він – зв’язковий командира загону УПА “Магістра”. Псевда “Свистун” і “Юрко”. Учасник бою в урочищі “На верьхах”. 1944 року розстріляний НКВД.
Згадує Роман Коваль і панотця Василя Бабинюка. Якби не він, не був би герой Другого зимового походу Іван Ремболович у Дебеславцях.
Народився Василь Бабинюк 1897 року в с. Раківчик на Коломийщині. Після закінчення Коломийської гімназії добровільно зголосився до УСС. Воював з московітами. Ймовірно, був серед стрільців 6-ї Січової дивізії, де сотником служив Іван Ремболович. Обидва були наділені даром великої, нездоланної та безкорисливої любові до України. Ця любов давала їм наснагу і силу долати труднощі на тернистому життєвому шляху й була першопричиною міцної дружби наддніпрянця і галичанина.
1946 року за зв’язок з ОУН Василь Бабинюк засуджений на 10 років. Після ув’язнення він повернувся в Дебеславці, але через провокацію голови сільради отримує ще 2 роки тюрми. Останні місяці жив в Івано-Франківську, де й помер у 1965 році. А вже через два роки, на Великдень 1967 р., в Дебеславцях, на Замковій горі, в кущах бузку невідомий герой встановив синьо-жовтий прапор. Саме на тому місці, де була альтанка, з якої о. Бабинюк та Іван Ремболович милувалися пречудовими покутськими краєвидами. Тут зараз символічна могила і пам’ятний Хрест борцям за волю України та жертвам московського окупаційного режиму.
Щороку тут у Світлий Великодній Вівторок відбувається Свято Прапора.
Щоб нині сущі й прийдешні покоління не забували коли, кого і за що розпинали...
Володимир ПОКИДКО
с. Дебеславці
На світлині – хор села Дебеславці, 1942 р. У верхньому ряду зліва направо: 4-й – Михайло Лошинський, 8-й – Богдан Ремболович. У 2-му ряду стоїть (зліва направо) 16-й – Петро Олійник. У 2-му ряді сидить (зліва направо): 5-й – Павло Амброзяк. У нижньому ряду в центрі – Андрій Сем’юк-“Орлик”, позаду нього член Крайового проводу ОУН Федір Стефурак (у костюмі).
|
