(11.01.1913, с. Красне Золочівського пов. Тернопільського воєводства
– 9.09.2007, Київ)
Чи багато було в історії українського народу випадків, щоб неприхильна
доля наша вберегла для наступних поколінь одного з найвизначніших організаторів
Визвольної боротьби українського народу?
Уявімо на хвилину серед нас Клима Савура, Ярослава Старуха, Романа
Шухевича... Як заіскрилась би наша історія в розповідях цих левів... Хтось
із них мусив впасти першим, хтось мав попастися у російські тенети останнім.
Керівник збройного опору початку 1950-х років Василь Кук потрапив у пастку
серед останніх. Від травня 1937 р. по травень 1954 р. перебував він у підпіллі.
17 років! І не просто перебував, а творив українську підпільну твердиню,
підпільну українську армію, підпільну українську державу.
Василь Кук-Коваль-Леміш – “видатний конспіратор”, рівного якому в керівництві
ОУН не було. Це визнавав навіть Роман Шухевич. Був Василь Кук не тільки
знаменитим конспіратором, а й видатним організатором, ідеологом терористичної
акції, пропагандистом українського слова, що “душу і діло рве до бою”.
Щаслива людина Василь Кук-Коваль – віддавши майже чверть століття свого
життя збройній боротьбі за свободу Батьківщини, він таки дочекався проголошення
незалежної Української держави. І прожив у ній повних 16 літ.
Мені пощастило близько знати його впродовж тривалого часу, починаючи
від 1991 року, коли на Київській конференції поневолених народів нас познайомив
Степан Гура, організатор тієї конференції.
Зустрічей з Василем Куком було чимало, а чи записав я хоч дві-три розмови?..
3 січня 1997 р. Василь Кук взяв участь в Установчій конференції Історичного
клубу “Холодний Яр”, став його почесним головою. Відтак неодноразово виступав
на вечорах пам’яті нашого клубу, але з кожним роком все менше. Його зажди
бурхливо вітали, навіть, коли він, здається, й затягував промову.
Василь Кук високо оцінював діяльність Історичного клубу “Холодний Яр”,
надзвичайно цінував наші видання про Визвольну боротьбу, завжди наголошував,
що ОУН-УПА стала продовженням козацько-селянських рухів на Великій Україні.
Оцінюючи мій внесок у реконструкцію епохи 1917 – 1920-х рр., не раз казав:
“Ви одинока людина, яка робить цю, таку потрібну, справу”. Я намагався
заперечити, казав – он і Костя Завальнюк плідно працює у цій ділянці, є
й інші автори. А Василь Кук безапеляційно наголошував: “Ви – одинока людина,
яка повернула народові цю епоху”... Що казати, приємно було чути цю високу
оцінку з уст легендарної людини...
Покоління Василя Кука в більшості не дійшло до перемоги, але, високо
піднявши українські прапори, так освітило їх своїми світлими, безсмертними
душами, що, здається, й серця камінних мали б наповнитися щемом і гордістю...
Давайте вклонімося людині, яка з Україною в серці пройшла майже столітній
тернистий шлях, повний втрат і надій. Вічна пам’ять і слава!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” і редакції газети “Незборима
нація”
Роман КОВАЛЬ |
