15 – 16 серпня відбулася краєзнавча мандрівка членів Історичного товариства
“Чорні запорожці” та Історичного клубу “Холодний Яр” на Полтавщину, Черкащину
і Кіровоградщину.
В нашому екіпажі були Антін Стець, у минулому учасник знаменитого хору
“Журавлі” з Холмщини, його син Олександр, що заступив батька в хорі, та
творець бандур Сергій Павліченко з Корсуня. Олександр і Сергій поруч з
Романом Боровиком та Мирославом Цимбалком є співфундаторами Історичного
товариства “Чорні запорожці”, що має на меті увічнити подвиг чорношличників
– завзятих і немилосердних захисників нашої Вітчизни у добу Визвольної
боротьби 1918 – 1920-х років.
Спершу ми вирушили на Гадяччину до Березової Луки – родинного села
Петра Дяченка, отамана полку Чорних запорожців, найуспішнішої кінної частини
в лавах Армії УНР. Проїжджаючии через Драбівський район, зустрілися в селі
Великий Хутір з кобзарем Михайлом Ковалем, який прямо при дорозі заграв
для братів-холмщаків.
Обмінявшись подарунками, вирушили далі. На кордоні з Гадяччиною зустрів
нас односелець Петра Дяченка вчитель Володимир Мовчан, разом з яким ми
й поїхали до Березової Луки. Тут нас уже чекала Броніслава Косінська, яка
мешкає в хаті, де народилися і жили Петро та Віктор Дяченки, видатні українські
старшини.
Ми подякували пані Броніславі, яка трепетно зберігає пам’ять про родину
Дяченків та їхній будинок. Вона звернулася до сільського голови Василя
Ламтьова, який був присутній на зустрічі, з проханням перейменувати вулицю
Паркову, на якій жили Дяченки, на вулицю їхнього імені. Голова пообіцяв
(Історичний клуб “Холодний Яр” уже звернувся з листом до сільського голови
із проханням про перейменування).
Розповіла про родину Дяченків і Ганна Олексіївна Кириленко, 1922
року. Головний мотив її розповіді – родина Дяченків була інтелігентна,
порядна, її шанувало все село. Розповіла вона й про іншу березолуківську
родину – письменника Леоніда Сукачова, рідного племінника отамана. Леоніда
московські опричники репресували 1937 року.
Сфотографувавшись на прощання, ми з родиною Володимира Мовчана (дружиною
Марією та сином Ігорем) вирушили в село Красна Лука, яке впродовж століть
правило за родинний маєток видатного старшинського роду Кратів, про одного
представника якого, Михайла Крата, генерал-поручника Армії УНР, я почав
писати книгу. Побували ми й у сусідніх Хітцях, де зустрілись із Миколою
Кратом, непрямим нащадком генерала.
Далі дорога привела на Правобережжя, в Корсунь-Шевченківський... На
ранок до нас приєдналася Христина Стець, мати холмського козака Олександра
Стеця. Вирушили на Кам’янку, де побували в історичному музеї. Тут уже багато
років діє експозиція, присвячена Холодноярській організації, творцем якої
є член Історичного клубу “Холодний Яр” Юрій Ляшко, який і провів екскурсію
для гостей.
Відвідали ми й село Цибулеве, батьківщину ватажка Коліївщини Марка
Мамая та чорноліських отаманів доби Визвольної боротьби 1917 – 1920-х років
– Миколи Кібця-Бондаренка й Архипа Бондаренка. Дочка Архипа Бондаренка
Поліна, 1922 р. нар., донині здравстує в селі. Звичайно, ми відвідали її,
вклонились, подарували троянди (перші в її житті!) і книги. Надали й фінансову
допомогу – і від товариства “Чорні запорожці”, і від Історичного клубу
“Холодний Яр”.
Разом з нами були славні люди – цибулівці Петро Більницький, Володимир
Вознюк та Володимир Ємченко, які відроджують славу козацтва. До слова,
Володимир Ємченко – нащадок отамана Дениса Гупала. Пан Володимир, коли
я творив книгу “Операція “Заповіт”, надав мені цінні фотографії, які стосуються
родини чорноліського отамана.
А у Цвітній нас уже чекали рідні отамана Пилипа Хмари, якого в час
боротьби боготворили селяни й “передавали з вуст в уста казково-легендарні
розповіді про нього”. Поклавши квіти до пам’ятника Пилипові Хмарі та його
козакам, щиро поспілкувались у родинному колі Тимофія та Юрка Хмар, двоюрідних
племінників отамана. А тоді через Суботів вимандрували до Медведівки, де
нас чекав уже Богдан Легоняк. Він провів для братів-холмщаків екскурсію
у краєзнавчому музеї.
Поклавши квіти до пам’ятника Максимові Залізняку, поспішили на хутір
Буда-Половецька до дуба Залізняка. До слова, його пагін уже прижився на
Перемищині, в садибі козака Олександра Стеця.
Наостанок – щира подяка родинам Володимира Мовчана, Володимира Возняка
і Тимофія Хмар, які щиро гостили нас у таких дорогих нам селах, бо ж з
них пішли захищати Україну брати Дяченки, брати Бондаренки, Пилип Хмара
та незабутній Марко Мамай. Вічна Їм слава!
Роман КОВАЛЬ |
