Пане Романе, щиро хочу Вам подякувати за безцінну працю, за те, що невтомно шукаєте істину, притрушену тоталітарним пилом і навмисне загублену. Ви відкрили для мене нову Україну, нових лицарів та героїв, нову націю, не націю рабів, а націю нескорених. Правду казав один історик, що у Визвольних змаганнях 1917 – 1920-х років нас не перемогли, – бо якби не було УНР, то не було би зараз України.
Я навчаюся в 10-му класі гімназії ім. Івана Франка. Люблю вивчати таємниці минулого. Прочитала “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського... Мене схвилювали слова “І повіє новий вогонь з Холодного Яру”. Вони викрешені духом Залізняка, Ґонти, забутого запорожця-характерника, козацькою шаблею, яка в руках мужнього гайдамаки творить історію.
Прочитала Ваші книги “Повернення отаманів Гайдамацького краю”, “Багряні жнива української революції”, “Так творилося українське військо”, “За волю і честь” з великим задоволенням, але і зі сльозами... Яків Орел-Гальчевський став для мене ідеалом мужнього козака, невтомного борця, “модерним Богуном”. Ви відкрили для мене внутрішній світ творців нашої держави. Дивно, що в школі ми вивчаємо лише анархіста Махна і деколи Григор’єва.
Шкільні підручники виховують в учнів відразу до історії. Формується комплекс меншовартості, почуття дискомфорту серед інших національностей, “немужицького” походження. Нашою ідеологією має стати мораль не тих, про кого пишуть підручники, а мораль тих, чиї імена вписані у багатотомних справах ЧК-ҐПУ-НКВД – як “ворогів революції і пролетаріату”.
Найбільше болить, що світ і далі насміхається з України... Все ж вірю, що Україна постане сильною державою, сповістить про себе впевненим кличем вільного народу, а свята національна пам’ять, дбайливе шанування історичного минулого, знання правдивої історії сформують національну свідомість нових українців, які не відчуватимуть себе меншиною у власній державі.
В’ячеслав Липинський казав: “Ніхто нам не збудує державу, коли самі собі її не збудуємо, і ніхто за нас не зробить нації, коли ми самі нацією не хочемо бути”.
Наші попередники кров’ю проклали нам дорогу у світ, збудували міцний фундамент, але він невічний; тому, поки в пам’яті жеврітиме вогник тих, на прапорах яких написано було “Воля України – або смерть!”, доти фундамент ніщо не зруйнує... Ні люті вітри північні, ні західні бурі не знищать жодного хрестика на вишиваному рушнику України-Русі, який широко стелиться в майбутнє!
Анна ЗУБКО
м. Підволочиськ Тернопільської обл.
“Уся її родина читала і плакала”
Учениця 6-го класу Вікторія Латик казала мені, що вся її родина читала в “Ратуші” про Михайла Гаврилка і плакала, дивлячись на поміщені фотографії Михайла та його робіт. Він ніби живий! І такий сумний (це слова дівчинки, учениці 6-го класу, що пише вірші, оповідання, любить поезію Ліни Костенко і книгу про Михайла Гаврилка).
Ось які ще в Болехові люди!
Росте нове талановите покоління патріотів. Є на нього надія!
Лариса ДОБРОХВАЛ
м. Болехів, Прикарпаття
“Тим шляхом”
Починаємо читати “Івана Ремболовича”. Пане Романе, Ваші повісті не можуть залишити українця байдужим. Вважаю, що воєнна мемуаристика – це “бомба” сповільненої дії, від якої українці здобудуть незалежну державу тим шляхом, яким її у них забрали.
Тамара ПАСЛАВСЬКА
Чернігів |
