З Галиною Яблонською мене познайомив поет Микола Самійленко у березні 1996 року. Я готував тоді вечір пам’яті Зеновія Красівського і мені потрібні були виконавці сценарного задуму. Пан Микола й запропонував народних артистів України Галину Яблонську, Павла Громовенка та заслужену актрису України Галину Данилову.
Той вечір у Спілці письменників був надзвичайний! Благословив його отець Ігор Онишкевич. Виступали Левко Лук’яненко, Ярослав Дашкевич, Ольга Витвицька, Микола Самійленко, Євген Сверстюк, Анатолій Сопільник, чеченець Максуд Хужбаров, кобзар Віктор Лісовол, бард із Запоріжжя Олександр Черненко… А заступник голови Івано-Франківської обласної адміністрації Микола Кравців привіз із собою велику делегацію земляків із Прикарпаття, серед них і співочі гурти “Галичина” Івано-Франківської філармонії, “Долинські візерунки” та “Байрак”.
Відтоді я часто запрошував Галину Яблонську на вечори Всеукраїнського політичного об’єднання “Державна самостійність України”, яке тоді очолював, зокрема, взяла участь пані Галина у першому вечорі пам’яті холодноярських героїв 11 жовтня у Київському міському будинку вчителя…
На багатьох вечорах Історичного клубу “Холодний Яр” священнодійствувала Галина Яблонська – і в містах, і в селах.
Пригадую поїздку на батьківщину легендарного Пилипа Хмари в село Цвітну з метою його вшанування. Був з нами і кобзар Ярослав Чорногуз.
Почувши від мене, що у Цвітній поширене прізвище “Сіденко”, Галина Гілярівна без вагань приєдналась, бо сподівалася знайти коріння свого роду, адже ніяка вона Яблонська! Батьківське її прізвище Сіденко… Не довелося їй тоді розшукати рідних, бо Сіденкам “совєтська власть” оголосила боротьбу на знищення і від них мало хто залишився, а якщо й врятувався, то втечею з рідного села… 
Завершити оці півслова про Галину Яблонську хочу враженнями від автобіографічної вистави “Самітня леді” на малій сцені Драматичного театру ім. Івана Франка, де вона зіграла головну роль. Диво з див! За 10 днів до 85-ліття Галина Сіденко-Яблонська танцює, співає, геніально декламує та ще й кокетує з юнаком, намагаючись затягнути його у свої – геніально розставлені – сіті. Так і в житті у неї не раз бувало – якщо не помиляюсь…
Нагадаю коротко про здобутки української актриси. Її головні ролі у театрі: Софія (“Безталанна” Івана Карпенка-Карого), Маруся (“Маруся Богуславка” Михайла Старицького), Галя (“Назар Стодоля” Тараса Шевченка), Катря (“Не судилось” Михайла Старицького), Катерина (“Фараони” Олексія Коломійця), Леді Макдуф (“Макбет” Вільяма Шекспіра). Знялась Галина Яблонська і у фільмах – “Веселка” (1960), “Безталанна” (1966), “Не судилось” (1967), “Поступитися місцем” (1970).
А ще вона – талановита поетеса. Як жаль, що Галина Яблонська не видала жодної поетичної збірки! Це велика втрата для нашої культури!
Надзвичайно плідно виявила себе пані Галина і як організатор українського культурного життя, зокрема на посадах президента Міжнародної ліги “Матері і сестри – воякам України” та художнього керівника Героїчного театру “Пам’ять”. Скільки вона провела українських культурних заходів у Збройних Силах України! Напевно, не злічити…
Подвиг Галини Яблонської було відзначено орденами княгині Ольги ІІІ та ІІ ступенів (2005, 2008), театральною премією родини Амвросія Бучми “Бронек” (2009). 2012 року їй вручено орден Святої Великомучениці Варвари та визнано “Жінкою року” в номінації “Жінка-митець”.
2 січня 2013 р. Галині Яблонській виповниться 85 років.
На жаль, ні Драматичний театр ім. Івана Франка, якому вона віддала десятиліття свого життя, ні держава, якій вона вірно служила понад 20 літ, ні громадськість не планують вшанувати корифея української сцени. Жаль! Адже Галина Яблонська – слава і гордість нашої Вітчизни.
Друзі, у нас є ще час подякувати їй за самозречене служіння українському театрові та Україні!
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” і редакції газети “Незборима нація”
Роман КОВАЛЬ Галина Яблонська під час презентації книжки “Михайло Гаврилко і стеком, і шаблею”. Київ, Національний музей Тараса Шевченка, 6 липня 2011 р. |
