За останні чотири місяці в бібліотечці Історичного клубу “Холодний Яр” вийшло п’ять книг. 4 липня вийшов із-за історичних лаштунків “Іван Ремболович”. До Дня незалежності побачило світ 2-ге видання книги “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”. 11 вересня з друкарні привезли спогади Юрія Горліса-Горського “Ми ще повернемось!”, а 10 жовтня – книжку Віктора Моренця “Земляки Миколи Міхновського в боротьбі за Українську державність”. 1 листопада на арену української історії повернулися “Кармелюки” – вояки Кармелюцького куреня Армії УНР.
8 листопада в Національному музеї Тараса Шевченка відбулася презентація цих видань. Відкрив вечір піснею “Проводжала дівчинонька” кобзар Тарас Силенко. Ведучий вечора Дмитро Стус, привітавши присутніх, наголосив на винятковій важливості повернення імен борців за визволення українського народу.
Про нову книжку Юрія Горліса-Горського розповів журналіст Костянтин Дикань, активний популяризатор книг Історичного клубу “Холодний Яр” на сторінках київської преси, зокрема газети “Україна молода”.
Представляючи свою книжку, Віктор Моренець подякував, як він сказав, її “хрещеному батьку” Романові Ковалю за допомогу у її підготовці.
Представив свої книжки “Околиці Києва” та “Репортаж з Києва 1913 року” і києвознавець Сергій Вакулишин.
Між виступами авторів лунали прекрасні пісні у виконанні бардів Гриця Лук’яненка та Володимира Самайди й співачки Владислави Кудлай. А Тарас Силенко і Гриць Лук’яненко вперше виконали пісню “Ой, Романе, Романочку, пусти мене до домочку” – улюблену пісню Михайла Гаврилка, який і стеком, і шаблею творив і здобував український простір.
Підсумовуючи, Роман Коваль сказав: “Сьогодні виповнюється 41-ша річниця смерті підполковника Армії УНР Василя Проходи, про якого я свого часу написав книжку. Помер він 8 листопада 1971 р. у Денвері в США. І саме 8 листопада я одержав від його сина Романа весь архів Василя Проходи: фотографії, документи, 2 ордени Симона Петлюри (великий і малий), воркутинський каторжний номер-знак, його творчу спадщину, друкарську машинку, на якій він друкував свої “Спомини непокірливого”.
Оскільки живу я у двокімнатній квартирі, в якій уже неможливо експонувати раритети доби Визвольної боротьби, які я зібрав за 17 років дослідницької роботи, у мене остаточно оформилася думка брати курс на створення Музею Визвольної боротьби 1914 – 1920-х років. Отож, і проголошую цю ідею – насамперед з метою пошуку партнерів у цій справі.
Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” |
