5 вересня 2012 р. у Києві в Національному музеї Тараса Шевченка відбулася презентація нового дослідження Романа Коваля “Іван Ремболович”.
Вели презентацію Василь Портяк та автор книжки.
Іван Ремболович – отаман півсотні Вільного козацтва на Чернігівщині в 1918 р., начальник зв’язку Дієвої армії УНР, учасник Другого зимового походу Української повстанської армії Юрка Тютюнника в листопаді 1921 р., командир саперного куреня дивізії “Галичина”, учасник підпілля ОУН на Прикарпатті в 1944 – 1949 роках, зокрема на Прикарпатті та Гуцульщині. Загинув 8 вересня 1950 року.
У передмові до книжки Роман Коваль писав: “24 серпня 1991 року було проголошено Українську державу, за яку боровся і поклав життя Іван Семенович Ремболович. Здавалося би, органи юстиції цієї держави мали б переглянути архівні справи на борців за волю України та скасувати рішення сталінських судів. Прокурори Української держави продовжують із винятковою пошаною ставитися до аргументів сталінських катюг. Якщо ти зі зброєю в руках боровся проти них, проти їхньої “совласті”, тобто більшовицької Москви, то ти довіку – і по смерті! – носитимеш тавро бандита чи колаборанта…
Багато особистих трагедій пережив герой цієї книги: смерть друзів, нареченої Світлани Харченко (помічника полкового лікаря 1-го полку Синьої дивізії), страшні польські табори, катастрофу над річкою Звіздаль, московський полон, загибель Української держави, смерть сина Юрка та дружини Ванди в 1930-х, 17 місяців німецької тюрми, тяжке поранення під Бродами… Товариші двічі вважали його загиблим – у 1921-му та 1944-му, але він виживав, одужував і знову повертався до боротьби. Саме боротьба давала йому найбільшу радість життя. Він мав чимало особистих перемог на фронтах. Про це свідчать хрести Станіслава ІІІ ступеня, Анни ІІІ ступеня, Володимира ІV ступеня, які він здобув у боях з німцями на “першій імперіалістичній”. Якби Симон Петлюра розумів роль нагород, то, поза сумнівом, груди Ремболовича були б укриті багатьма бойовими орденами та медалями…
І все ж не через хоробрість та войовничість Іван Ремболович залишився в українській історії. Героїв було багато, а хто тепер згадає їхні імена?
Перо! Вояцьке перо! І наполегливість полковника Михайла Садовського – дбайливого збирача вояцьких спогадів. Якби не він, імена Ремболовича та багатьох інших вояків могли б загубитися-забутися за темні десятиліття панування російського тоталітарного режиму”.
Промовляв й Олег Островський, редактор газети “Козацький край”, який зі своєю дружиною, Лесею Островською, приїхав на презентацію з Холодного Яру. Газета “Козацький край” уже писала про Івана Ремболовича й планує і далі висвітлювати героїчний шлях запеклого козака з Чернігівщини.
Ольга Страшенко, член Національної спілки письменників України, лауреат літературної премії ім. Василя Симоненка, прочитала свою поему “Іван Ремболович”.
Ось її перші рядки:
Із Горoдні він – сильний і хвацький!
В час народних визвольних борінь
заснував наше Вільне козацтво,
в полі Сіверськім – славний курінь!
А поетеса Ніна Гайдай прочитала вірш про Гореничі – рідне село Миколи Коваля – батька автора книжки.
Зі словом подяки від імені нащадків Івана Ремболовича виступив його двоюрідний онук Вадим Храпачов, композитор, заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки композиторів, член Національної спілки кінематографістів України. Пан Вадим – онук поручника Армії УНР Олександра Храпачова, розстріляного совєтською владою 27 травня 1931 р. у криворізькій тюрмі. Олександр Храпачов – шваґер Івана Ремболовича, один з героїв книжки.
На презентації були присутні й онуки Анни Семенівни Ремболович, рідної сестри Івана Ремболовича: Микола Чернявський, Тетяна Юрченко та Людмила Решетняк, а ще Гліб Пєтлін – його мама Галина Петліна, племінниця Івана Ремболовича, залишила надзвичайно цікаві спогади про родину Ремболовичів. її щоденник дуже допоміг Романові Ковалю в реставрації генеалогічного дерева Ремболовичів та родинної атмосфери, в якій виростав майбутній герой Визвольної боротьба.
Оскільки саме в цей день, 5 вересня, виповнилося 130 років від Дня народження скульптора Михайла Гаврилка, героя попередньої книжки Романа Коваля, то, звичайно, мова йшла і про нього. Про його життєвий шлях розповів Василь Портяк, співавтор сценарію документального фільму “Стеком і шаблею”, робота над яким завершується. Розповів про цей фільм, який має вийти на екрани у жовтні ц. р., і його виконавчий продюсер Валерій Тетерятник. А кобзар Тарас Силенко на пам’ять про Михайла Гаврилка та Івана Ремболовича виконав народні пісні – “Полтавського бою затоптаний лан”, “Ой на славній Україні бій великий стався” та “Зів’ялі квіти відійдуть, зморожені вітрами”.
На презентації були присутні видатні діячі української культури, серед них і поет Микола Ткач, журналіст Костянтин Дикань та композитор, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Володимир Гронський, а також Христина Маців, дочка дивізійника Богдана Маціва, який чимало допоміг у створенні книжки – не тільки порадами, але й величезною кількістю рідкісних фотографій.
Підводячи риску вечорові, Роман Коваль сказав: “Головний набуток цієї праці – підполковник Іван Ремболович залишився в нашій історії, його подвиг не забуто. На меморіальному цвинтарі дивізійників біля міста Золочева Львівської області Іванові Ремболовичу встановлено символічний хрест. В Івано-Франківську є вулиця його імені. Тепер є й книга. Читайте її! Та пізнавайте рідну історію. І тримайте в своїх теплих серцях вдячну пам’ять про тих, хто відстоював наше право на буття”.
Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” |
