 17 вересня 2012 р. книжку було представлено журналістам в УНІАН. Участь у презентації взяли упорядник видання Роман Коваль, меценати Олег і Леся Островські, кобзар Тарас Силенко та народний депутат України Олесь Доній.
“8 квітня 2010 р. ми презентували в УНІАН 1-й том серії “Отаманія ХХ століття”, – розпочав прес-конференцію Роман Коваль. – Минуло трохи більше двох років і ми відзначаємо в УНІАН перший ювілей – вихід 5-го тому цієї серії – книжки Юрія Горліса-Горського “Ми ще повернемось!”.
Після Тараса Силенка, який прекрасно виконав “Пісню про отамана Хмару”, промовляв Олесь Доній. Він сказав, що знає Романа Коваля ще з початку 1990-х років, з тих часів, коли разом боролися за незалежність України. Олесь Доній висловив щире захоплення працездатністю та ентузіазмом автора, який повернув Україні вже стільки забутих її синів. “Чи знав би хтось на Полтавщині про Михайла Гаврилка, якби не книжка Романа Коваля “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”? Внесок Коваля в українську історіографію Визвольної боротьби неймовірно великий”.
Нагадаємо, що в серії “Отаманія ХХ ст.” вийшли у світ такі книжки: “Отаман Орлик”, “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею”, “Отаман Зелений”, “Іван Ремболович”, спогади Юрія Горліса-Горського “Ми ще повернемось!”. 
І в серії “Українська воєнна мемуаристика” Роман Коваль впорядкував 5 книг, а саме: “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, “З воєнного нотатника” Якова Гальчевського, “Так творилося українське військо. 10 спогадів учасників Визвольної війни 1917 – 1920-х років”, “Гуцули у Визвольній боротьбі. Спогади січового стрільця Михайла Горбового” (співупорядники Петро Арсенич та Юрій Юзич), “Чорні запорожці. Спомини командира 1-го кінного полку Чорних запорожців Армії УНР” Петра Дяченка.
Більшість книг серій витримали по 2, 3 і більше видань, а “Холодний Яр” Роман Коваль та його партнери видали 7 разів.
Роман Коваль підготував уже й 6-й том серії “Українська воєнна мемуаристика” – “Кармелюки” – про 1-й кінний Гайдамацький курінь ім. отамана Янки Кармелюка Армії УНР. У жовтні ц. р. він має вийти у світ.
А ще Роман Коваль започаткував серію “Видатні українці”. Першою в цій серії стала книга “Тиха війна Рената Польового”. Низка книг вийшла поза цими серіями.
“Такі обсяги неможливо виконати без допомоги однодумців, – сказав Роман Коваль. – Варто згадати Олександра Ткачука, Володимира Сапу, Анатолія Мандру, Теодора Беша, “Наш формат” Владислава Кириченка, Антона Коломійця, Віктора Рога, Ростислава Мартинюка, Олега Горбаченка, Ореста Абрагамовича, родину Рената Польового, Товариство “Чорних запорожців” та Братство колишніх вояків 1-ї дивізії Української національної армії. І ось тепер допомогли мені реалізувати новий проект Леся та Олег Островські – члени Історичного клубу “Холодний Яр”, безпосередні представники нашого клубу в Холодному Яру.
Олег і Леся Островські вже не перший рік сприяють мені й під час щорічних квітневих вшанувань у Холодному Яру, і під час зйомок документальних фільмів про Холодний Яр чи Юрія Горліса-Горського – безкоштовно розміщують нас у своєму готелі, годують кілька днів знімальну групу у своєму ресторані, взяли вони на себе й частину фінансового тягаря під час встановлення пам’ятника холодноярським повстанцям на Чигиринщині, зокрема в с. Матвіївці та Юрію Горлісу-Горському в Мельниках. І ось тепер вони профінансували видання, яке сьогодні представляємо. Олег і Леся роблять добрі справи з внутрішньої спонуки, вони відчувають потребу допомогти відновити історичну справедливість до тих, хто загинув за волю і долю нашої Батьківщини. Не забули вшанувати вони й останнього кошового Запорозької Січі Петра Калнишевського, побудувавши в Холодному Яру, на хуторі Буда, біля дуба Максима Залізняка, храм Петра Калнишевського (Багатостраждального). Його хрести нещодавно освятив патріарх Філарет.
Сьогодні Леся та Олег Островські беруть участь у прес-конференції як меценати української культури – видавці цієї важливої для духовності та української історичної пам’яті книжки. Отже, передаю слово Лесі Островській”.
Леся Островська подякувала Романові Ковалю за те, що спонукав її з чоловіком до цієї доброї справи. “Ми радіємо, – сказала Леся Островська, – бо відчуваємо причетність до виходу книжки, яка допоможе молодому поколінню правильно вибрати орієнтири в житті”. Відзначивши ліризм “Тюремних поезій” Юрія Горліса-Горського, Леся Островська прочитала його вірш “Гілка бузку”.
Представив упорядник й Олега Островського. “Отамани були не тільки в ХХ століття, є вони й тепер, у столітті ХХI, – сказав Роман Коваль. – Тож слово Олегові Островському, отаману Вільного козацтва Холодного Яру, редакторові газети “Козацький край”, фундатору Храму Петра Калнишевського (Багатостраждального). в Холодному Яру”.
Олег Островський розповів про поїздку на Соловки, яку він здійснив наприкінці серпня разом із журналістами Андрієм Кравцем, Володимиром Гамалицею та священиком УПЦ КП Василем Цирілем (детальніше читайте на сайті газети “Козацький край”).
“Презентована сьогодні книжка не тільки про драматичне минуле нашого народу, але й про теперішні наші проблеми, – продовжив Роман Коваль. – Вони, на жаль, не змінились. Якщо тоді, в 1920-х нас перемогли, скажемо образно, діди Табачника, Азарова і Путіна, які йшли “на бой с Центральной Радой”, то тепер їхні внуки розривають Україну, нищать її мову та культуру, все роблять для того, щоб ми вивчали українську історію в московській інтерпретації. Ці люди хочуть, щоб ми забули свою історію, перейшли на “общепонятний” і знову стали слухняними пасинками московськими.
Немало зробив для захисту України та її мови кобзар Тарас Силенко.
Йому й слово”.
Тарас Силенко зазначив, що через книжки Юрія Горліса-Горського і Романа Коваля ми дізнаємося не тільки про збройну боротьбу нашого народу, але й пізнаємо його психологію. “Переді мною стоять картини з цих книг: козак перед інтернуванням, розлучаючись із вірним конем-товаришем, плаче, цілує його шрами; інший перепливає Дністер, щоб під більшовицькими кулями врятувати незнайому людину, бо вона жінка; лютого пса, що був на службі у більшовиків, не вбиває, а приручає, робить своїм другом; у найтяжчих умовах святкує національні свята, ставить у землянці дідуха, спілкується із лісом… Тому назва книжки “Ми ще повернемось!” стає пророчою як Шевченкове “і повіє вогонь новий”. Ми ще повернемось для утвердження українського духу! Ми переможемо!”
Після Тараса Силенка виступила Леся Островська. Вона висловила тривогу з приводу намірів влади закрити останній опозиційний телеканал – Ті-Ві-Ай. “Нещодавно Генеральний директор Ті-Ві-Ай Микола Княжицький звернувся по фінансову допомогу до людей, щоб зберегти останній опозиційний телеканал, – сказала Леся Островська. – Я хочу надати посильну допомогу. Ось мій внесок, 1000 доларів у національній валюті, на допомогу колегам-журналістам”.
Гроші прийняв ведучий телеканалу Єгор Чечеринда.
Закінчив прес-конференцію Роман Коваль такими словами: “Я вірю, що книжка “Ми ще повернемось!” матиме таку ж щасливу долю як і “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського, що вже витримав 16 видань.
У 1930-ті роки юнаки, начитавшись “Холодного Яру” Юрія Горліса-Горського, взяли в руки зброю і пішли в УПА захищати Україну. Розраховую, що саме таку місію виконає і нова книжка Юрія Горліса-Горського”.
На прощання Тарас Силенко заспівав пісню доби Визвольної боротьби – “Зів’ялі квіти відійшли, зморожені вітрами”.
А останнє слово було за онучкою Юрія Горліса-Горського – Лялею Лісовською, яка приїхала на презентацію зі Сполучених Штатів Америки. Вона щиро подякувала упорядникові та видавцям за чудову книжку про її діда.
На прес-конференції акредитувалося 20 журналістів, але не було жодної телекамери – така нині політика влади, вона, бачте, “не рекомендує” поширювати правду про злочини Москви, про нашу боротьбу проти московських окупантів.
Шановні журналісти, пишіть про Визвольну боротьбу українського народу – спонукайте молодь продовжувати справу наших дідів і таки “довоювати” ворога лютого.
Прес-служба Історичного клубу “Холодний Яр” |
