 6 жовтня Ренатові Польовому виповнилося б 85 років. Пам’ятаючи про нього, вміщуємо рецензію Ольги Страшенко на книжку “Тиха війна Рената Польового”
“Чесно служив неньці-Україні” – так означив життя Рената Польового Левко Лук’яненко у спогаді, вміщеному у книзі “Тиха війна Рената Польового”. Книга ця вражає! У ній – сконденсовано цвіт українства – письменників, художників, скульпторів, кобзарів, фольклористів, дипломатів, журналістів, всі вони створили духовний пам’ятник Ренатові Польовому споминами про нього.
Прикметні назви спогадів: “Чесно служив неньці-Україні”, “Навколо нього гуртувалися патріоти”, “Вірний друг Івана Гончара”, “Є потиск рук, що сили додає”, “Мене вразила його любов до Кубані”, “З роду січових поселенців”, “В оселі Гончара гартувався дух Рената”, “Чуйна людина”, “Ходяча енциклопедія українознавства”, “Людина з Божою іскрою в очах”, “Кобзаролюбець Ренат Польовий”, “Славний українець”, “Чоловік козацької вроди”, “Він і у 80 років був гарний!”, “Штрихи до портрета характерника Рената Польового”, “Лицар Святого Воїнства Вічного”, “Він уславив своє ім’я”…
А яке сузір’я видатних українців залишило спомини про Рената Польового! Левко Лук’яненко, Іван Гнатюк, Василь Триліс, Леопольд Ященко, Володимир Данилейко, Леонід Череватенко, Олександр Фисун, Ігор Рачок, Тарас Силенко, Микола Малишко, Наталя Околітенко, Данило Кулиняк, Валерій Левандовський, Віктор Радіонов, Богдан Жеплинський… А про яких прекрасних українців написав Ренат Петрович! Ось деякі з цих імен: члени ОУН Степан Сярий та Марія Омелян, кобзарі Семен Власко, Олександр Корнієвський, Михайло Башловка, Олексій Чуприна, Георгій Ткаченко, Євген Адамцевич, Микола Будник, Віктор Лісовол, Ігор Рачок, Никін Прудкий, брати Василь та Микола Литвини, Іван Гончар, Феодосій Сахно, Сергій Набока, Леоніда Світлична, Леопольд Ященко, Василь Кардаш…
Том спогадів має 1040 сторінок, сторінок про нашу історію! Я підрахувала: якщо читати по десять сторінок за день, то на читання піде не менше як три місяці! Безперечно, це новий вагомий здобуток Романа Коваля, автора-упорядника книги. Завдяки йому споруджено багато пам’ятників, встановлено меморіальні дошки, відновлено могили полеглих героїв і найменовано вулиці їхніми іменами. І ось новий пам’ятник – у вигляді книги! Роман Коваль знову показав себе як видатний син богині історії Кліо.
Подяка щира і родині, коштом якої вийшла книжка, насамперед дочці Любі та зятеві Василеві!
Книга “Тиха війна Рената Польового” стане настільною для того, хто цікавиться долями борців за волю України, кобзарів, кубанців, усіх, хто утверджував нашу Батьківщину в ХХ столітті. А головний герой показаний у книзі не лише як повнокровний діяч, але й людина, яка зворушувала своєю щирістю і щедрістю. Тож не дивуємося, що чимало жінок були в Рената закохані... “Як можна не захоплюватися такою людиною! – написала гомінчанка Ніна Шапошникова. – Він і в 80 років був гарний! А я випросила в нього фото, де йому сорок п’ять. Очей не можна відвести!” Гомінчанка Людмила Заковоротня додає: “Рената Петровича Польового поважали й любили як старшого брата всі жінки й чоловіки хору “Гомін”. А учасниця хору Віра Глушко зафіксувала таку особливість Ренатову: “Він фантастично вболівав за народну пісню, за кожне слово, за кожний наголос... поправляв наш спів, як мудрий голова “журі”.
Дружина Віра Омелянівна прожила з Ренатом Петровичем 56 років. “Я за Ренатом була, як то кажуть, як за кам’яною стіною, – стверджувала вона. – Я завжди була спокійною, бо завжди відчувала і знала, що він людина сильна. Знала, що він буде завжди піклуватися про нашу сім’ю. Я прожила з ним щасливе життя”. І Ренат Петрович був щасливий з дружиною, яка дбала про нього, поділяла його погляди. Про це свідчить у книзі розділ “Листування кубанської козачки Віри Польової із владою, яка переписала її на росіянку”.
Кобзареві Тарасові Силенку гріло душу, що у своїй любові до України він мав з Ренатом Польовим спільні сентименти, “як, скажімо: феномен кобзарства; загадковість реліктів непізнаної Української Кубані, прихильність до радикальної української позиції у щоденному житті... глибока шана до народної обрядовості та звичаєвості (а особливо до колядництва). На отаких лицарів-одинаків, шляхетних синів України наша надія!”.
А ось лист Івана Гончара до Рената Польового: “Я абсолютно не помилився, приймаючи Вас і Вашого брата Василька як своїх найдорожчих гостей. Така реакція за свою совість як у Вас властива сильним і правдивим натурам...”
У книзі звучать пісні, які любив пан Ренат.
Сини мої, Чорноморці,
Сини-голуб’ята,
Не втирайте кулаками
Молоді очата.
Не втирайте, бо ще рано,
Жива Кубань-мати!
Прийде доба, що ми її
Будем обнімати.
Книга наповнена листами, як небо голубами. Їх писав Ренат Петрович до кубанців, до кобзарів, до письменників, а вони – до нього. Ось поет Данило Кулиняк 3 березня 1974 р. надіслав Ренатові вірш “Сповідь”.
Упаду маленькою пилинкою,
Україно, в твій Чумацький шлях.
Проросту несмілою билинкою,
Україно, на твоїх полях.
Хвилюють й розповіді про самобутнього художника Василя Польового та Ренатового сина – Миколу, який рано пішов за край світу, але встиг виявити себе як талановитий краєзнавець і фотомитець.
Ось відгук кореянки Анни Кім. Вона була присутня при запуску останнього проекту Рената Петровича у Південній Кореї. “У день відвідин військово-морського музею надворі було дуже холодно, – згадувала вона. – На пропозицію корейських друзів після завершення екскурсій ми поїхали відігріватися у сауну. Вона була біля підніжжя гір, гаряча вода текла прямо із джерел, що для нас було новиною. Всі парились, відігрівались. І тут пан Лі почав мити ноги Ренатові Петровичу, хоча той усіляко опирався цьому. Президент Лі пояснив, що він це зробив, щоб висловити свою глибоку повагу, – так у Кореї син вшановує свого батька”.
Назви публіцистичних статей Рената Польового промовисті: “Примусом та обманом – з українців в росіяни”, “Московський шантаж”, “Позбудьмося московського холуйства”, “Портрет північного “брата”, “Войовниче манкурство”. Надзвичайної сили автобіографічні розділи книги – “Колимські оповідання”, “Новели неволі”, “Життєпис”, “Спогад про сина Миколу”, “Мандри”. А ще – “До історії Кубані”, “Боротьба”, “Громадсько-політична діяльність” (спогади про УКК, УГС, ДСУ, УНА-УНСО, хор “Гомін”).
У цих новелах розкривається письменницький талант Рената Польового. Його спогади, замальовки, листи нагадують мені перо незабутнього Григора Тютюнника. Яке розмаїття неповторних образів! І за колючим дротом, і поза ним. Оті колимські зеки та зечки так і просяться в художні твори…
Усе Ренатове життя – пошук і рух. Знаходимо у книжці і його подорожні нотатки: “Уночі було холодно, ішов дощ... Прокинувся на сході сонця. Зразу ж скупався в Доні… До шляху Ростов – Москва добирався півдня, бо дороги тут погані, ще й дощі пройшли, а місце – глухомань... Учора звечора залишив Острогорськ. Проїхавши українські села Толжик, Литвинівку, Кадубець, Щербаки та Євдокове, заночував у степу. Вранці вирушив далі пішки... Прокинувся перед сходом сонця і, зібравшись, пішов на села Великої Писарівки…”
Уявляю як він зараз іде Чумацьким шляхом, час від часу оглядаючись із таємничою посмішкою Мамая на нас, читачів книги “Тиха війна Рената Польового”.
Ольга СТРАШЕНКО, член НСПУ
Вечір пам’яті Рената Польового
6 жовтня 2012 р. в Ірпінському міському будинку культури (вул. 74-ї стрілецької дивізії, буд. 1) відбудеться вечір пам’яті визначного винахідника та мецената української справи Рената Польового з нагоди 85-ліття від дня народження.
Організатори – Ірпінська міська організація ВО “Свободи” (голова Богдан Мельничук) та Історичний клуб “Холодний Яр” (президент Роман Коваль).
Очікується участь кобзарів, бардів та хору “Гомін” (художній керівник Леопольд Ященко). |
