 12 серпня 2012 р. в с. Нижнів Тлумацького району Івано-Франківської області відбулось освячення пам’ятника на могилі хорунжого Армії УНР Тихона Хилюка.
Понад дев’яносто років рідні нічого не знали про його долю. На могилу дідового брата вони привезли землю з його родинного обійстя та воду з криниці Від часу виникнення в 2010 році Благодійна ініціатива “Героїка” встановила понад півтора десятки монументів та пам’ятних знаків – у Києві, Херсонській, Рівненській, Івано-Франківській, Черкаській, Тернопільській та Київській областях. І ось новий монумент… Понад рік активісти Благодійної ініціативи “Героїка” з’ясовували обставини життя й смерті українського старшини та місце його поховання. Дуже допомогли краєзнавці Ольга Полонська з Вінниччини та Дмитро Лупипсів з Прикарпаття.
Тихін Хилюк народився 1883 року в с. Гурівці Бердичівського повіту Київської губернії (тепер село Гурівці Козятинського району Вінницької області). Його родина була заможною. Батько Феофан мав власного вітряка та чималу хату на Галасаївому кутку Гурівців. У господарстві допомагали четверо синів: Юстин, Омелько, Тихін, ім’я четвертого, на жаль, забулося. Коли в селі занепала стара дерев’яна церква, збудована 1735 року, Феофан Хилюк виступив з ініціативою зведення нової. У відродженому храмі став церковним старостою.
Тихін закінчив вищу початкову школу. Мав дружину та четверо дітей. 5 березня 1920 р. вступив до Окремого відділу ім. Івана Сірка Армії УНР на посаду молодшого старшини кулеметної ватаги. З травня 1920 р. продовжив службу в кінній сотні штабу 8-ї стрілецької бригади 3-ї Залізної дивізії Армії УНР (командир Олександр Бурківський). У травні 1920 року брав участь у боях проти більшовиків за оборонну лінію Ямпіль – Чернівці. Аж до самої загибелі брав участь в усіх бойових діях 8-ї бригади 3-ї Залізної дивізії.
Під час спроб 41-ї дивізії Красної армії форсувати Дністер (Армія УНР утримувала стокілометрову ділянку фронту вздовж річки) виявив себе як хоробрий старшина. В бою 28 серпня 1920 р. поблизу села Комарівка (тепер Тернопільська область), прикривав тили 9-ї бригади кулеметним вогнем. Незважаючи на шалений тиск червоних, Тихін Хилюк продовжував захищати товаришів. Він був заскочений ворогом з-за спини і проколотий багнетом. Завдяки хоробрості хорунжих Тихона Хилюка, Василя Кривли і Костя Пашкевича,козаків Андрія Марчака та Єрмолаєва, сотника Віроцького 9-та бригада (декілька сотень вояків) Армії УНР уникнула загибелі в районі села Шкільна Гута.
Козаки переправили ще живого Тихона через річку. Наступного дня, 29 серпня, в Нижневі (тепер Тлумацького району Івано-Франківської області) хорунжий Хилюк помер. Поховали його з військовими почестями на міському цвинтарі. Цього ж дня 8-ма бригада перейшла у контрнаступ… 
Після Другої світової війни могила, в числі інших військових поховань, була знищена комуністами. Тож дослідникам “Героїки” вдалося відшукати лише приблизне місце поховання хорунжого.
Кошти на виготовлення пам’ятника пожертвували доброчинці з центральних, східних та південних областей України. Звернення про допомогу до Івано-Франківської обласної державної адміністрації та депутатів обласної ради були проігноровані.
Попри сильний дощ на освячення пам’ятника, виготовленого у формі ордена Армії УНР “Хрест Симона Петлюри”, прибуло духовенство Української греко-католицької церкви, мешканці Нижнева, родичі Тихона Хилюка, посадовці з Тлумача та Івано-Франківська.
“На могилу дідового брата ми привезли землю з його родинного обійстя та воду з криниці. Вперше з моменту похорону за Тихоном Хилюком було відправлено панахиду на цвинтарі”, – розповідає внучата племінниця загиблого воїна пані Віра, яка прибула з Києва до Нижнева разом з донькою Тетяною.
Довгі десятиліття рідні Тихона Хилюка не здогадувалися про його службу в Армії УНР та справжню причину смерті. Родичі вояка пообіцяли щорічно відвідувати могилу, а нижнівські педагоги запевнили, що докладуть усіх зусиль, аби кожен школяр дізнався, що в їхньому селі похований вояк з Наддніпрянщини, який загинув, щоб Україна була вільною.
Павло ПОДОБЄД, координатор “Героїки”
м. Київ |
