До річниці перемоги під Чортковом
Зі спогадів Івана Хріна про Збаразький курінь ГА
[…] До Чорткова прибув Курінь вечером. Він перейшов головні вулиці міста і отаборився один кілометер поза містом. Під час вечері прийшов наказ бути в найвищому поготівлі і не робити шуму. Всі бойові частини армії також перейшли місто. Там залишились тільки задні сторожі, які не впускали і не випускали нікого з міста. Через те про плян Генерального Штабу армії не знали ні стрільці, ні приватні мешканці міста. Не знали про нього і поляки. Всі були переконані, що Галицька армія відходить за Збруч. Яке ж було здивування стрільців Збаразького куреня, коли ранком їм наказано зайняти бойові позиції по другій стороні міста. Тоді вони зрозуміли, що тут має відбутися великий бій.
Терен на південний захід від Чорткова, на якому був заплянований бій, був для нас вигідний. По одному боці дороги, яка вела до міста, був великий став, а по другому боці – високий насип. Над ставом стояло кілька хаток.
Сотня кулеметчиків поручника Кузьмовича зайняла позиції біля хаток, сотня чотаря Фридля – чільне місце біля мосту, а решта сотень куреня – вздовж насипу. Артилєрійські обсерватори зайняли позиції на горищі першої з ряду хатки. Ракетами вони мали нам дати знати, коли почати пальбу.
Частини польської армії, які йшли в сторону Чорткова, мали інформації, що Галицька армія відходить поза Збруч. Тому вони не чекали засідки. В повному виряді, разом з обозами, вони маршували кольонами в сторону міста. Наші стрільці мали вже вимірений достріл. Вони чекали на знак артилерійських обсерваторів, щоб почати вогонь. Коли колони польського війська підійшли близько до моста, обсерватори дали нам знак до бою. Стрільці почали бити поляків перехрестним вогнем зпереду, зправа і зліва, а артилєрія била їх шрапнелями по обозах. Втікати полякам не було куди, бо з одного боку шляху був став, а з другого – насип. Що там діялось між поляками, можна собі уявити.
Там дійсно була Содома і Гомора. Дорогу до Чорткова поляки застелили убитими і раненими так густо, що й перейти по ній було годі, а не те, щоб проїхати. Два польські старшини, що якимсь чудом залишилися живими, поприв’язували ручні ґранати до уздечок своїх коней і ними зірвали голови і собі, і коням. […]
Іван ХРІН
Хрін І. Збаразький Курінь / Збаражчина. Збірник споминів, статей і
матеріялів. – Торонто, б. р. – С. 582 – 587.
http://joanerges.livejournal.com/1467664.html
|
