Вважаю, що кожний українець повинен хоч би раз у житті здійснити поїздку по святих місцях Українського визвольного духу.
Цього разу мені пощастило бути на відкритті пам’ятника повстанцям 1920 року в селі Соснівка.
Коли в газеті “Незборима нація” прочитала про це повстання, мене до сліз зворушила трагічна доля селян, які піднялися на боротьбу з ненависною більшовицькою комуною. Під впливом цього спогаду я написала вірш, який і зачитала на відкритті монумента.
Село Соснівка зустріло нас цвітінням садів та гомоном тулумбасів чорних запорожців. Височів пам’ятник, на жаль, у стороні від траси. Не інакше, як місцева влада захотіла звузити простір огляду цього промовистого монументу.
На мітингу виступали Роман Коваль, Олег Тягнибок, Василь Шкляр, Олександр Ромащенко, Володимир Гонський, Василь Лютий… Мотив один: гнів проти сваволі окупаційного режиму, заклик бути одностайними у боротьбі за Українську Україну!
Бандурист Тарас Силенко проспівав народний козацький плач: Чорна рілля ізорана і кулями засіяна,
білим тілом зволочена і кровію сполощена. А в селі Цвітне, де ми поклали квіти до пам’ятника Пилипові Хмарі, Тарас співав: Проводжала дівчинонька
до повстанців козака
у загін Пилипа Хмари
молодого вояка. На другий день вшанування перенеслися в Мельники. І тут звучали пісні кобзаря Силенка: Любо, браття, любо, любо, браття, жить... І на мельничанському цвинтарі: Висока могила Чучупаки Василя,
що в бою загинув… Ночувала я в Мельниках у господині Віти Макарюк. Ця колоритна жінка знає багато історичних оповідок та легенд. У надвечір’ї, після розмови з пані Вітою, я вийшла у дворище, і, глянувши на небо, була вражена: “О, які зорі!” На жаль, у київському небі, завішеному смогом, таке дивовижжя сяє зрідка.
А вранці вийшла на подвір’я, бачу – на сусідній ниві козак копає город, гукаю:
– Доброго ранку!
Він поважно звівся на повен зріст і, притримуючи натрудженими руками лопату, відповів:
– Героям слава!
Спасибі тобі, дядьку!
Слава Україні та її вірним синам! Ольга СТРАШЕНКО 
|
