8 липня минає 15 років як у Києві нелюди закатували Володимира Кательницького, голову Комітету захисту Івана Дем’янюка, та його стареньку матір
15 років триває слідство, але вбивць так і не знайдено.
Справу Кательницьких уже давно хотіли закрити, але через наполягання брата Миколи її знову змушені діставати, здувати з папок пил, і знову розглядати. Вже третій слідчий береться за її перегляд. Береться з неохотою, бо наперед знає, що в нашій державі такі вбивства не розкриваються.
Володимир Степанович Кательницький був пасіонарним українцем. Ще у 1980-х, коли інші боялися, він пропагував національну ідею. Працював у товаристві “Знання”. Коли йому запропонували вступити в комуністичну партію, відмовився. Він давно зрозумів облудність компартійної ідеології і з 1985 року став на шлях боротьби з тоталітарною системою.
Писав до незалежних видань, виступав на мітингах, організовував демонстрації і пікетування. КҐБ переслідував Володю. Ламали ребра, ніс, калічили ноги. Якось мало не забили до смерті, врятувало лише втручання народних депутатів.
– Володя ріс кволою дитиною, – згадує його старший брат, – хворів на поліомієліт, але міцності духу йому не треба було позичати. Він ніколи не скаржився на здоров’я, але гостро сприймав несправедливість, підступність, неправду.
Володимир був релігійною людиною, очолював братство Андрія Первозванного і дбав про національну церкву. Відстоював повернення храмів Київському патріархату, вважав, що суверенна Україна повинна мати суверенну церкву.
Патріарх Мстислав хотів послати Володимира на навчання до США, щоб той прийняв духовний сан, але він вирішив залишитися в Україні.
Його статті публікувалися як в Україні, так і за кордоном. Кательницький підтримував зв’язки з українською діаспорою Сполучених Штатів, Австралії, Канади, Аргентини. Очолив Комітет захисту Івана Дем’янюка (можливо, саме за це й убили Володимира).
А ще Кательницький розслідував історію розстрілів у Бабиному Яру. Писав, що там загинули не лише євреї, а й багато українців – енкаведисти чинили тут розстріли ще в далеких 1920-х роках. Це вже пізніше, в 1930-х, закатованих звозили до Биківнянського лісу. Звичайно, й це викликало обурення у тих, хто хотів “приватизувати” трагедію Бабиного Яру.
– Мабуть, щось “недозволене” знав Кательницький і про загадкову смерть патріарха Володимира Романюка, – розповідала член братства Андрія Первозванного Ганна Ткаченко, – його весь час переслідували, били, вимагали якісь документи. Останні дні він ходив озираючись. Відчував, що за ним стежать, хотів навіть квартиру поміняти.
І Ганна Єрофіївна, і рідний брат Микола впевнені, що вбивство було сплановане на чиєсь замовлення.
– Його і маму вбили проти ночі на 8 липня 1997 року, – каже старший брат. – Ще увечері 7 липня я з ним розмовляв по телефону. Ні другого, ні третього дня телефон не відповідав. Я зчинив тривогу. 10 липня зранку звернувся до Мінської районної міліції міста, написав заяву, але правоохоронці не квапились. А коли став рішуче наполягати, щоб відчинили квартиру, мене побили й кинули до камери. Лише ввечері до мене прислухались і надіслали пожежну машину з драбиною, аби потрапити в квартиру через вікно.
– Мені й моїй сестрі, – розповідає далі Микола Кательницький, – не показали того вечора ні маминої квартири, ні тіл рідних. Коли ж через декілька днів дозволили оглянути приміщення, я був вражений гармидером, який вчинила міліція. Все було перекинуте догори дном, на підлозі розкидано порнографічні фото. Мій брат – глибоко віруюча людина, а його намагалися спаплюжити. Нашій сестрі якось довелося бачити відеофільм, знятий правоохоронними органами відразу ж після проникнення міліції у квартиру. Вона бачила, що все було на своїх місцях, тільки скрізь сліди крові... Кров на підлозі, на килимах, на дивані – перед тим, як убити моїх рідних, їх катували... У квартирі нічого не взяли, ані материних золотих прикрас, ані грошей. Зникли лише рукописи, деякі статті, документи. Страшно жити в країні, де панує свавілля і безкарність, де нерозкриті вбивства стали нормою суспільного життя.
Друзі й рідні Кательницького збирають документи про його життя. Вони планують видати книгу спогадів про Володимира, його громадську діяльність і жертовну смерть в ім’я національного і духовного відродження українського народу. Така книга матиме виховне значення для молодого покоління й стане доброю пам’яттю про Володимира Кательницького.
Володимир ЩЕРБИНА |
