Моя бабця Олена, 1910 р. нар., до Другої світової війни проживала в Києві.
1938 року НКВД арештував її батька, Федора Рабінчука, а сім’ю вислав на Кубань. У родину Федір Федорович уже не повернувся – загинув в ув’язненні.
Під час Другої світової війни Олена Рабінчук, очевидно, повернулася до Києва. Скоріше за все саме тут вона познайомилася з Яковом Семеновичем Голюком.
В історію Визвольної боротьби він увійшов як повстанський отаман “Байда”-Голюк. У 1920-х роках воював проти московської комуни на Поділлі. Діяв у Летичівському, Проскурівському, Могилівському та Кам’янецькому повітах. У 1922 р. був комендантом 1-ї Подільської кінної бригади Подільської повстанської групи. Командир групи полковник Яків Орел-Гальчевський писав про нього у своїх спогадах “Проти червоних окупантів” так: “Характеристичними рисами вдачі Голюка були енергія, рішучість та велика відвага. Інтелект Голюка розвинутий, він здібний і спритний, має хист на провідника. При всіх цих позитивних рисах блідне від’ємна риса, що не хутко він узнає над собою чийсь авторитет, який може з іронією критикувати. Та у відношенні до мене був усе карним (дисциплінованим. – Ред.) старшиною і одним з найцінніших повстанчих отаманів. Коли б у будуччині цей старшина пройшов вищий фаховий курс, то з нього був би і добрий командант полку”.
Отамани Орел і Байда продовжували збройну боротьбу на Поділлі до 1925 року...
У 1941 – 1942 роках сотник Яків Голюк, уже під прізвищем Малинівський, консультував отамана Поліської Січі Бульбу-Боровця у питаннях партизанської тактики. У своїх споминах “Армія без держави” Тарас Бульба-Боровець згадав нараду у Варшаві 2 січня 1942 р. з Андрієм Лівицьким, в якій взяв участь і “сотник Малинівський”, неофіційний спостерігач Андрія Лівицького в окупованому німцями Києві, з якого сотник повернувся у грудні. Участь у нараді також взяли полковники Михайло Садовський, Микола Чеботарів, Аркадій Валійський та сотник Шевченко.
Свідчення Бульби-Боровця про перебування Якова Голюка в Києві збігається з родинною легендою, що мої бабця і дід взяли шлюб в Андріївській церкві в Києві. Напевно, під час відступу німців у 1943 році Яків Голюк і вивіз свою молоду дружину в Галичину, – Олена була молодша від свого чоловіка приблизно на 20 років.
Про мого діда писали й сучасні дослідники повстансько-партизанського руху Роман Коваль та Костянтин Завальнюк. Вони з’ясували, що Яків Голюк уже був одного разу одружений, – з Олександрою Феофанівною Киряченко, 1890 р. нар. (1922 року вони розлучилися).
Зі слів моєї бабці Олени Яків Голюк-“Малинівський” змінив прізвище на Галак-Малинівський. Причини зрозумілі: “визволителі”, які рвалися в Європу, прагнули криваво поквитатися з усіма, хто проти них боровся зі зброєю в руках. І моя бабця стала Галак-Малинівською.
У 1942 – 1943 рр. молоде подружжя жило неподалік Львова, у м. Комарно, де Олена Федорівна працювала провізором та завідувала аптекою.
30 червня 1944 р. в їхній родині, в Дрогобицькому пологовому будинку, народилася донька Оксана – в майбутньому моя мати. Якось вона мені сказала, що мій дід Яків був “курінним отаманом”. Помер він у Львові 1963 року. Коли його ховали на Личаківському цвинтарі, обличчя покрили малиновою китайкою.
У мене збереглися фотографії діда, його побутовий щоденник, вигадана біографія, листи за 1959 – 1960 роки.
Дякую всім, хто зберіг пам’ять про мого діда, хто допоміг мені збагнути якого діда я онук!
Олег МАЙБОРОДА
Львів
|
