| Передплата |
Untitled Document
“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.
|
|
| Відважний гармаш із Дрогобича |
Під одним із кам’яних надгробків на вулиці Михайла Грушевського у Дрогобичі
упокоївся Григорій Сенечко (1892 – 1968). На жаль, нині тільки рідня достеменно
знає, ким він був.
Родинне коріння Сенечків знаходиться в с. Дроздовичах на Старосамбірщині.
Батьки Григорія володіли значними земельними угіддями і мали можливість
дати добру освіту вісьмом синам і доньці. Один із синів став священиком,
інший –фінансистом, третій – адвокатом, послом до Польського сейму. Були
й два ковалі. Один із синів загинув у період існування ЗУНР.
Після закінчення Перемиської гімназії та однорічної офіцерської школи
Григорій служив ад’ютантом Франца-Фердинанда, сина самого цісаря Франца-Йосифа.
Коли з проголошенням 1 листопада 1918 р. Західно-Української Народної
Республіки скупе осіннє сонце провістило для галичан початок державної
весни, поручник Григорій Сенечко негайно прибув до Перемишля, ввійшовши
до військової команди оборони міста. Вона володіла заледве двомастами вояків,
та й то переважно гімназистами старших класів. Сотник УГА Теодор Гоза у
третьому тому збірника “Українська Галицька Армія” зазначав, що “при зайняттю
(Перемишля) відзначилися рішучістю, холоднокровністю і проворністю передовсім
пор. Гриць Сенечко, чет. Ст. Ривак, д-р Станько та чет. Ол. Богачевський”.
Невдовзі Гриць Сенечко став членом Військової ради, яка керувала захистом
міста від польських військ. На жаль, гостро бракувало й вишколених та загартованих
оборонців, військової амуніції, а передовсім зброї та набоїв, відтак 10
листопада Перемишль опинився у ворожих руках.
Частини УГА відійшли у східному напрямку, на правий берег р. Сян. Тепер
артилерійському поручникові випало виявити себе на Хирівському фронті.
Ось як згадує про нього Степан Венгринович у книзі “Щоденник хорунжого
УГА” (Австралія, Мельборн, 1998): “Я подивляв команданта нашої ґрупи Сенечка,
який зі заложеними в кишені руками проходжувався перед дулами гармат (дула
гавбіц спрямовані понад хату в гору) і на підставі звідомлень обсерватора
щось скоро додавав-відіймав, а потім звучала різка, ще австрійська команда:
– Дістанс… Зайте… Темпірунґ… Сальва.
Хлопці гляділи на нього й не важились своїх місць покидати. Довкола
хати, на дорозі – в городі, всюди ями на 3 до 4 метрів ширини, три рази
пірвало нам телефонічні дроти, мусіли переривати стріляння і слати телефоніста,
щоби направив. І знову йшла команда за командою, хлопці звивались коло
гармат і дальше йшла сальва за сальвою… За нинішній день артилєрії належиться
велике признання, бо ні один не відійшов від гармати, кожний робив свою
службу”.
Мужність і відвага Григорія Сенечка були оцінені командуванням УГА.
Першого березня 1919 р. поручника підвищили до звання сотника. На жаль,
подальший шлях був болісним відступом до Збруча. Поступово, у впертих боях
із ворогом, залишилася позаду й ця рубіжна річка. Відважний гармаш на посаді
офіцера з особливих доручень опинився на Великій Україні.
Про деякі епізоди й події тих драматичних для української державності
років Григорій Сенечко розповів у статті “Роззброєння частин V-го гарматнього
полку селом Великі Луги” (Літопис “Червоної калини”, 1934, ч. 12): “Діялося
в січні 1920 р. біля містечка Чечельник, недалеко колії Жмеринка – Одеса…
На початку 1920 р. Укр. Гал. Армія мала договір з Денікіном про спільні
дії. Тим часом більшовики розбили Денікіна і тоді мусіла відступати
також УГА.
Кінцевий пункт відступу – містечко Чечельник. Дорога пролягала через
село Великі Луги. Відступ був дуже тяжкий. В січні наступила відлига. Мокрий
сніг, дощ, бездоріжжя. До гармат запрягали по 8 – 12 коней… Обози топилися
в болоті. Мучилися страшно і люди, і коні… В такому здеморалізованому стані
частини… проходили біля села Вел. Луги. І тут селяни напали на військових,
роззброїли їх і пограбували все майно в обозах… Сотника Сенечка викликали
в штаб і дали наказ організувати карну експедицію в село, провести слідство
і покарати злочинців. Перш за все рекомендували підпалити кілька хат, щоби
здеморалізувати село. Але взагалі наказали сотникові діяти відповідно до
ситуації “на власну руку”. З цього сотник був задоволений, бо палити селянські
хати вважав недопустимим…
Під селом загін розташувався трикутником… Було дано кілька попередніх
пострілів із гармат, а також кілька черг з машинових крісів понад стріхами
хат. Тоді приїхала з села делегація з поважних селян з учителем місцевої
школи. Вони розповіли, що в селі перебувають зайди, невідомо звідки прибулі…
Вони грабують все і всіх. І власне вони підмовили селян до нападу на військових,
сказали, що “то є англіки”, бо УГА мала австрійську форму, яка була не
відома на тих теренах… Закінчилося все так, що селяни самі знайшли злочинців
і вчинили над ними самосуд на місці”.
Серед інших фактів з недовгої історії УГА була і її вимушена крайніми
труднощами короткотермінова співдія з Червоною армією. В “Деннику начальної
команди Української Галицької Армії (1919 – 1920)” (Літопис “Червоної калини”,
1992, ч.10 – 11) читаємо: “Між командиром ХIV-ї сов. армії і НКЧУГА заключено
16.11. ц. р. слідуючий договір… Протокол підписали від Х1V сов. армії кмдт
тов. Убирович (правильно: Уборевич. – Авт.) і нач штабу тов. Мармузов,
від ЧУГА тов. сотн. Сенечко, тов. поруч. Дикий, тов. Воловодюк”...
Невдовзі обстановка на фронтах змінилася. Договір втратив силу. Нечисленна
ЧУГА, в складі якої перебував сотник, потрапила в полон до поляків. Там
він поневірявся доти, поки про нього не дізналися брати, які, зібравши
гроші, викупили його. Та Григорій не міг сидіти склавши руки. Невдовзі
він увійшов до підпільної УВО, організованої полковником Січових стрільців
Євгеном Коновальцем. Організація скерувала сотника на Волинь для підготовки
і створення своїх груп на цих теренах. Там він під вигаданим прізвищем
Дроздівський (бо походив із с. Дроздович) навмисно вкоренився в осередок
КПЗУ.
Процитую кілька речень із книги Зиновія Книша “Справа Східніх Торгів
у Львові” (Торонто: Срібна Сурма, 1965): “УВО старалася переломити т. зв.
сокальський кордон і створити свої групи на Волині, Поліссі, Підляшші і
Холмщині. Це їй не вдалося, бо визначені до того провідники перейшли до
комуністичного підпілля”. У редакційній зносці зазначено: “Правдоподібно,
мав тут Івахів на думці сотн. Гриця Сенечка, Хомика і Дурбана”...
Задум УВО вдався частково. 1926 року польська поліція викрила й арештувала
галицького підпільника. На судовому процесі у м. Володимирі-Волинському
на лаві підсудних опинилося більше ста чоловік різної політичної орієнтації
та приналежності, майже всі вони були переконані, що борються проти польської
окупації, за українську справу. Після оголошення вироку чимало їх зреклися
комуністичних поглядів і приєдналися до в’язнів-націоналістів. Григорія
Сенечка засудили до десяти років тюремного ув’язнення. З них чотири роки
відбув у сумнозвісній Березі-Картузькій. На волю вийшов 1934 року, очевидно,
за амністією.
Було йому тоді 42 роки. Одні з його бойових побратимів, члени ОУН,
ще перебували за ґратами, інші еміґрували. Найбільш “засвічені” мусили
відійти від активної боротьби. До них належав і Григорій Сенечко. Він осів
у Дрогобичі, бо в місті і в повіті проживали його брати. Одружився з молодшою
на чотирнадцять років Емілією Крайчик. До речі, три її вуйки – Петро Баб’як,
Володимир Здебський і Омелян Крайчик – теж були офіцерами УГА. В сім’ї
Сенечків народилися сини Орест і Юрій. За допомогою братів колишній гармаш
купив крамниці у Дрогобичі й Трускавці та віддався торгівлі. 1935 року
став головою філії купців і промисловців у Дрогобичі.
В його помешканні не раз гостювали колишні вояки Армії УНР та УГА і
чи не найчастіше – о. Степан Венгринович. Вони згадували живих і полеглих,
аналізували поточні реалії, передбачали розвиток подій, палко вірили в
майбутнє воскресіння незалежної Української держави. Свідком її проголошення
стала дружина Григорія – Емілія Сенечко-Крайчик. Вона поділилась зі мною
деякими фактами з біографії свого чоловіка, що стосувалися 1939 – 1941
років. Григорій Сенечко тільки дивом зумів урятуватися з пазурів комуно-російських
катів, прозваних у Галичині “першими совітами”. Часто вечорами його викликали
на багатогодинні й безсонні допити до страшного будинку обласного управління
НКВД на вулиці Стрийській. Закидали й участь в УГА, і боротьбу проти Червоної
армії, і працю на іноземні розвідки, і навіть небажання… вступити в КПЗУ.
Врешті-решт Гриць не витримав довготривалих допитів-знущань, різко рвонув
на грудях сорочку і кинув у вічі слідчому:
“На, стріляй! Думаєш, я боюся? Я це вже пережив!” Припускали, що тим
слідчим був українець з Великої України, бо після цього гострого інциденту
колишньому гармашеві дали спокій.
Після приходу 1944 року “других совітів” Григорія Сенечка вже відкрито
не тривожили, і він, з його ґрунтовним практичним бухгалтерським досвідом,
працював на відповідних посадах у Дрогобицькому обласному комітеті з фізкультури
і спорту, в проектному інституті “Земпроект”, товаристві “Знання”. Звичайно
ж, над ним, як колишнім українським старшиною-самостійником, незримо, але
постійно висів Дамоклів меч. Та обійшлося. Взагалі він багато разів утішався
Божим захистом.
Без імені Григорія Сенечка уявний пантеон борців за волю України періоду
УНР і ЗУНР з Дрогобиччини був би неповний. А там навічно “прописались”
також брати Григорій, Іван і Василь Коссаки, Андрій Мельник, Михайло Матчак,
Лев Лепкий, Лев Луців, Клим Ґутковський, Микола Німилович, Микола Шипайло
та інші. З небес вони споглядають незгасними зірками на омріяну ними незалежну
Україну. Посеред них світить і зірка Григорія Сенечка. І сяятиме завжди.
Роман ПАСТУХ, член Національної спілки письменників України
м. Дрогобич Львівської обл. |
|
| Подяка |
Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”! Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!
Людмила АНДРУСИШИН – 300 грн.
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 340 грн
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Михайло КОВАЛЬ (Черкащина) – 2000 грн
Сергій ТЕЛЯТНИК (м. Первомайськ) – 2000 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 3000 грн.
Передплачуйте газету “Незборима нація”
Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!
|
|
