Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Газета `НЕЗБОРИМА НАЦІЯ`
Головне меню



Пошук




Архів газети

  Архів за 2024 рік:


Передплата

Untitled Document

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.

Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.



Дружні сайти

   
   
   
   
   
   
   


Дмитро Гриньків


(11.06.1948, с. Марківка Печеніжинського (нині Коломийського) р-ну Івано-Франківської обл. – 25.01.2012, м. Коломия)

Народився в селянській родині, причетній до Визвольного руху. На формування світогляду впливали родинні перекази, а також мати однокласника Романа Чупрея Гафія Луцак, яка давала читати українську літературу старих видань.
У 1970-х рр. Дмитро жив у Коломиї, винаймаючи помешкання в Параски та Романа Рижків, які відбули ув’язнення за участь у Визвольній боротьбі. Спілкування з ними увиразнило світогляд юнака. Непокоїло наростання русифікації. Гриньківа, хоч він і став 1971 року комуністом, обурювали репресії проти української інтелігенції, особливо арешти, що почалися 12 січня 1972 р., – про них дізнавався завдяки зарубіжним радіостанціям та Парасці Рижко.
31 січня 1972 р. у хаті Василя-Івана Шовкового в Печеніжині зібралося кілька однодумців. Окрім господаря, Дмитра Гриньківа, та Романа Чупрея, були Дмитро Демидів, Василь Михалюк, Федір Микитюк та Микола Мотрюк.
Склавши присягу на вірність Україні, друзі створили підпільну організацію, яку невдовзі назвали Спілкою української молоді Галичини. Пізніше склали присягу Любомир Чупрей – брат Романа, Іван Мотрюк, Василь Кузенко, Василь Гриньків та студент Львівської політехніки Богдан Романишин.
Майбутню Україну хлопці уявляли як незалежну соціалістичну державу за зразком Чехословаччини. Збирали інформацію про УПА, вивчали настрої студентів, вербували нових членів, збирали пісні й розповіді про вояків УПА, літературу з історії Визвольних змагань, шукали зброю. Гриньків викрав два будівельні пістолети, а його товариші – малокаліберну гвинтівку, карабін та магнітофон, щоб записувати радіопередачі та свої виступи.
Гриньків, на той час голова комітету Добровільного товариства сприяння армії, авіації та флоту підприємства, на якому працював, мав можливість легально навчати стрільби членів своєї групи. Вчилися стріляти і в Карпатах.
Восени 1972 року члени СУМГ поклали в Печеніжині вінок до пам’ятника Олексі Довбушу із синьо-жовтою стрічкою. Арешти почалися 5 березня 1973 року. Івано-Франківський обласний суд на закритому засіданні 9 серпня 1973 р. засудив Гриньківа як керівника організації до 7 років таборів суворого режиму та 3 років заслання, його товаришів – до 4 – 5 років ув’язнення. На суді Гриньків поводився виклично, навіть зухвало.
У політичному таборі ВС-389/36 у Кучині Пермської області в 1974 р. разом з іншими відомими політв’язнями взяв участь у страйку протесту у зв’язку з побиттям Степана Сапеляка. Належав до групи, яка готувала інформацію про становище в таборах і передавала її на волю, де вона з’являлася в самвидаві.
1976 року разом з іншими в’язнями підписав листа до комісії Конгресу США з перевірки виконання Гельсінкських угод про умови життя і праці в’язнів у СССР.
На початку 1977 р. Гриньківа возили на “промивання мозку” до Івано-Франківська, пропонували написати зречення, та він відмовився. 1978 року Гриньківа привезли до Києва, потім півроку тримали в глухій ізоляції в тюрмі Лефортово в Москві. Зрештою на клопотання дружини та матері (вона померла в березні) помилуваний і звільнений наприкінці серпня 1978 року.
Одержуючи вірші ув’язненого поета Тараса Мельничука, з яким знався ще з Уралу, передавав їх дисидентським колам. 1979 року організував Тарасові Мельничуку втечу з психлікарні. Переховував його.
У 1985 – 1989 рр. заснував і редагував машинописний позацензурний журнал “Карби гір”, де публікував статті про національний рух, дисидентів та їхні твори. 1988 року разом з Василем та Петром Січками видав два випуски журналу “Досвітні вогні”. Того ж року виступив як співорганізатор УГС у Коломиї, а 1990-го – УРП.


У 1990 – 1998 рр. Дмитро Гриньків – депутат Коломийської міської ради. З 1992 р. – член Національної спілки журналістів України, а з 1999-го – член Національної спілки письменників України. Видав 9 поетичних збірок, серед них:“Подорож червоного у синьо-жовте” (1992), “Панас Заливаха” (1992), “Скиби волі” (1995), “Вусатий місяченько” (2000) та 9  прозових книг, серед них – “Мста” (1994); “Тернистими шляхами”  (про зв’язкову УПА Марію Іванюк; 2000); “Кроваві перехрестя” (про зв’язкову УПА Юстину Качурак; два видання: 2002, 2003). Лауреат літературної премії ім. Тараса Мельничука (1998) та інших.
3 січня 2005 р. обраний головою Коломийської міськрайонної організації Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих.
Останньою книгою його життя стала автобіографічна повість “Юнаки крицевої відваги” (2011).
Вічна пам’ять!

Степан САПЕЛЯК, Ірина РАПП, Василь ОВСІЄНКО
Харківська правозахисна група



Історія Визвольних змагань

Роман КОВАЛЬ
Багряні жнива Української революції
Яків ГАЛЬЧЕВСЬКИЙ
З воєнного нотатника
Юрій ГОРЛІС-ГОРСЬКИЙ
Холодний Яр
Роман КОВАЛЬ
За волю і честь
Роман КОВАЛЬ
Коли кулі співали
Упорядники Роман Коваль і Віктор Рог
Жага і терпіння. Зеновій Красівський у долі українського народу
Роман КОВАЛЬ
Отаман Зелений
Роман КОВАЛЬ
ФІЛОСОФІЯ СИЛИ Есеї
Відбитка з "Нової Зорі"
ПОХОРОНИ начального вожда УГА ген. Мирона ТАРНАВСЬКОГО
Роман КОВАЛЬ
Нариси з історії Кубані
Роман КОВАЛЬ
Ренесанс напередодні трагедії
Роман КОВАЛЬ
Філософія Українства
Зеновій КРАСІВСЬКИЙ
Невольницькі плачі
Роман КОВАЛЬ, Віктор РОГ, Павло СТЕГНІЙ
Рейд у вічність
Роман КОВАЛЬ
І нарекли його отаманом Орлом


Радіопередача «Нація»

Автор та ведучий Андрій Черняк

Холодноярська республіка
Роман Коваль&Віктор Рог
Ким були невизнані нацією герої?
Роман Коваль
Про Кубанську Україну.
Роман Коваль
Про національну пам’ять.
Роман Коваль
Операція "Заповіт" Чекістська справа №206.
Роман Коваль
Україна в І-й світовій війні.
Роман Коваль
Українці у ІІ-й світовій війні.
Роман Коваль
Долі українських козачих родів.
Роман Коваль
Так творилось українське військо.
Роман Коваль
Кубанська Народна Республіка.
Роман Коваль



«За Україну, за її волю!»

Авторська передача президента Історичного клубу «Холодний Яр» Романа Коваля «За Україну, за її волю!»


Подяка

Сердечно дякуємо за підтримку газети “Незборима нація”!
Сердечно дякуємо за підтримку
газети “Незборима нація”!

Людмила ПИСЬМЕННА (Київ) – 200 грн.
Ігор СМЕТАНСЬКИЙ (м. Калуш) – 350 грн
Сергій ВАСИЛЕНКО (Січеславщина) – 360 грн.
Іван КАЧУРИК – 400 грн
Ростислав КОНЕЧНИЙ (Прикарпаття) – 500 грн.
Тарас КОНЕЧНИЙ (Прикарпаття) – 500 грн.
Віктор ДРУЗЬ  (с. Зорине, Сумщина) – 500 грн
Олександр РИЖЕНКО (Київ) – 3000 грн.

Передплачуйте газету “Незборима нація”

Передплатний індекс – 33545.
Для Донецької і Луганської областей – 87415.
Ціна – 95 грн на рік.
Читайте, передплачуйте!





03049, Київ, вул. Курська, буд. 20, пом. 14. Т/факс:242-47-38 e-mail: Koval_r@ukr.net, kovalroman1@gmail.com Адмін розділ