Коли у квартирі на вулиці Курській до рук взяв грубезний фоліант “Тихої війни Рената Польового”, грішним чином подумав: Коваль почав видавати “огроми” для українських “самашедших”...
Коли сів за кермо свого авта на вулиці Курській і розгорнув важелезний том – знічев’я погортати сторінки – мене опанувала якась дивна, релігійна млість. Блистова, Корюківка, могили вцілілих кобзарів, скажена зима 1967 року на Гетьманщині... Саме у цю люту зиму замерз на шляху із сотенної Голінки до Конотопа останній священик мого села – отець Кирило. Біля колгоспної копиці, занесеної снігом.
Так, ця книга – “приватна містерія” якогось Польового, але вона – на відстані витягнутої руки. Ця книжка не про того чоловіка, а про мене, про інтимні українські шляхи, які не зазнали совєтської скверни. Вони чисті й утаємничені від ледачого ока. Вони не знають ні Януковича, ні Ющенка, як не знали наші попередники Малоросійської колегії чи царя-педераста...
Книжка “Тиха війна…” – новітній “Улісс” Джеймса Джойса1; уривки, які читаєш як завершений роман; потік довершеної белетристики, до берега якого підходиш босий.
...2009 року семеро моїх колег-тележурналістів легко погодилися на літню “альтернативну” подорож – від Полтави до Чернігова – через чотири полкових міста і одну столицю: Миргород, Лубни, Прилуку, Ніжин та Батурин. Цей шлях практично не перетинався з автомагістралями Е-95 чи Е-315. Це були “наші шляхи”, зацілілі в контурах “районованої УССР”.
2010 року я хотів підняти колег на ще химернішу путь. По сотенних містах України! Їх було за Розумовського 220-ть. Але ця ноша виглядала вже геть чернечою чи самурайською. Руки опустилися.
Та я дізнався ім’я чоловіка, який уже ходив цим маршрутом – та ще й пішки! – це Ренат Польовий. І, о диво! – вороги добре знали ці заголодоморені шляхи, їхній смисл і силу. “Одісея”-Польового боялися, про нього “доповідали”, йому дивилися в спину збентежені голови колгоспів, його зупиняли міліція та КҐБ.
Що це було? Контргеографія? Блукання румовищами? Українське задзеркалля? Кожен відповість сам, потрудившись потримати в руках цю важку книгу.
Не бійтеся її ваги. Вас оберігатиме бездоганне відчуття стилю самого упорядника – Романа Коваля. Він біля текстів Польового та про Польового як значковий товариш – строгий, чемний, тямущий. Вони обоє – коло невидимої корогви іншої України, у пилу сотенних містечок Мазепи, у бараках Колими, біля могил кобзарів і “доломин”2 близьких незнайомців.
Яка несподівана радість!
Ростислав МАРТИНЮК
Київ
Примітки
1. “Улісс” – це хроніка подорожі Леопольда Блума містом Дубліном 16 червня 1904 року. Назва пов’язується з героєм поеми Гомера Одіссеєм (латинізоване ім’я – Улісс). Є багато паралелей, явних і прихованих між двома творами, наприклад Леопольд Блум – Одіссей, Моллі Блум – Пенелопа… Книга – до 1000 сторінок. Видатна техніка потоку свідомості в “Уліссі”, ретельна побудова і експериментальна проза, сповнена гри слів, пародій і алюзій, кумедні характеристики і гумор, роблять книгу найбільш шанованим романом у пантеоні модернізму. З Вікіпедії.
2. Доломина – домовина.
Сторінками “Тихої війни…”
Прочитав на єдиному подиху розділ про подорож Рената Польового Київщиною та Черкащиною, особливо те, що стосується Трахтемирова (я сам родом з Канівщини). Польовий як у воду дніпровську дивився, коли в 1979 році написав, що тут, мабуть, дачі урядові будуватимуть. Саме тут скандально відомий Ігор Бакай і зліпив свій маєток – усього за сотню метрів від хреста на могилі козака Мухи, якому вклонився Ренат Польовий. Я у Трахтемирові був 2006 року – одразу після того, як загинула у вогні остання його корінна мешканка. Спілкувався тоді з дивовижним чолов’ягою на ймення Скіф, який і досі живе там відлюдником у хаті, збудованій 200 років тому. Полює на звірів і збирає артефакти. Переїхав у Трахтемирів з Києва, де працював на кіностудії Довженка... Книгу “Тиха війна Рената Польового”, впевнений, із задоволенням прочитає мій брат Ігор – він багато подорожує Україною зі своєю дружиною. Дякую за Вашу роботу – Ви повертаєте з небуття світлі промінчики нашого минулого, які – вірю! – освітять шлях у майбутнє України!
Петро ДОБРО
Черкаси
“Спротив… зневага… застереження”
Прочитала в “Тихій війні…” спомин Рената Польового “Колимський інтернаціонал”. Невеликий і, на перший погляд, ніби простий твір. Перераховано з лаконічним коментарем усіх, хто опинився у таборі. Але ж... Це виклик злочинам совєтської влади перед народами світу! Осуд московської політики.
У таборі нібито злочинці. А я їм співчуваю. Навіть у нелюдських умовах вони залишаються добрими людьми. Їх жалієш – і заблуканого афганця, що пропаде у хурделиці, й доведеного до вбивства чоловіка із закривавленою сокирою... У спомині – спротив русифікації, зневага до покидьків-ренегатів, застереження не вживати кацапської лайки... Дякую за “Колимський інтернаціонал”! З нього мав би “вирости” єдиний радянський народ, але не вийшло!
А тепер про “Колоски до портрета Рената Польового”. Чудово! З таких людей автор-упорядник книги Роман Коваль творить узагальнений образ нашого народу – талановитого, чесного, гарного на вроду.
Лариса ДАРМОХВАЛ
Місто Болехів Івано-Франківської обл.
|
