Щоб несвідомі батьки і дехто з керівництва нашого ліцею не протестував, ми присвятили нашу подорож в Галичину 155-й річниці з дня народження Івана Франка. У подорожі взяло участь 35 ліцеїстів, троє керівників (я, дружина та
мій кум), а також наймолодші учасники подорожі – мої діти Святослав і
Ольга.
Спочатку ми вклонилися воякам дивізії СС “Галичина” – на меморіальному кладовищі під Бродами. Потім відвідали Підгорецький, Олеський та Золочівський замки. Під час екскурсії на Личаківському кладовищі у Львові поклали вінок на могилу Івана Франка, вклонилися могилам вояків УПА і членів ОУН, зокрема Василя Курила, діда господині, яка нас гостинно прийняла. Поклавши на могилу квіти, ми хвилиною мовчання вшанували всіх полеглих за Україну.
Після цього вирушили у Білогорщу – на місце загибелі головного командира УПА Романа Шухевича. Був пізній вечір, і ми вже не розраховували потрапити до музею, але я понад усе хотів побувати на місці загибелі Романа Шухевича, покласти вінок і запалити свічку. Коли ми під’їхали до пам’ятника і я вийшов у темряву роздивитися, де вишикувати особовий склад, як до мене під’їхала жінка на велосипеді й запитала, хто ми такі й чи не хочемо відвідати музей!
Виявилося, що вона працівник музею, випадково проїздила мимо, побачила наші автобуси, людей у формі і під’їхала запитати. Я дякував долі й цій пані!
Так ми потрапили до будинку, де Головний командир УПА провів останні дні й хвилини свого життя. Пані Люба провела прецікаву екскурсію, ми побачили особисті речі Романа Шухевича, а мені пані Люба навіть дозволила посидіти на стільці і в кріслі, де сидів Головний командир!
Після цього ми перейшли у половину будинку, де була криївка, з якої Головний командир вийшов в останню мить життя, і сходи, на яких він прийняв свій останній бій. Також ми побачили кулю, яку декілька років тому знайшли при реставрації музею – її Роман Шухевич випустив з “Вальтера”, попереджаючи Галину Дідик, що він почав бій.
Після цього ми перебували на базі, де провели вишкіл згідно з нашою програмою, а тоді відвідали Коломию, де зустрілися з людиною-легендою – Мирославом Симчичем. Під час зустрічі він розповів нам про своє життя, поневіряння в совєтських концтаборах, про те як радіє, коли бачить молодь, якій небайдужа доля України.
Ми запитали пана Мирослава, чи читав він “Холодний Яр” Юрія Горліса-Горського. Він відповів, що читав ще до війни, а також знає Вас, пане Романе, і дуже зрадів, що ми знаємо Вас і були в Холодному Яру!
Після цього ми поїхали в село Космач, де пан Мирослав оперував зі своєю
сотнею, а також відвідали хатинку, де ймовірно загинув народний герой
Олекса Довбуш у 1745 році. Відвідали ми й с. Нагуєвичі, де народився Іван Франко, садибу його батька, музей та стежку казок. Побували й у с. Тухлі, де відбувалися події, описані в оповіданні “Захар Беркут”.
Повернулись в Одесу повні вражень і натхнення. Діти зробили стінні газети в нашому закладі, присвятили їх Дню пам’яті жертв комуністичного терору.
Слава Героям!
Олександр НАВРОЦЬКИЙ, Історичний клуб “Холодний Яр”
На світлині Мирослав Симчич і Олександр Навроцький (у центрі) та ліцеїсти Одеського юридичного ліцею. Коломия, жовтень 2011 р.
|
