Політв’язень, просвітянин, публіцист, поет
Ярослав Юрійович Гомза народився 18 вересня 1927 р. в с. Монастирець Стрийського району Львівської області. Почуття українства було загострене у нього з дитинства. Тож не дивно, коли він у лютому 1942 р. потрапив на роботи до Німеччини, то чи не одразу нав’язав контакти з Українською громадою та Українським національним об’єднанням. Отримав можливість читати українську літературу. Весь заробіток вкладав у газети та книжки, які розповсюджував між остарбайтерами-українцями (журнал “Пробоєм” (Прага), газети “Українська дійсність” (Берлін), “Наступ” (Прага), “Український вісник”).
На все життя запам’ятав він дівчат з Чернігівської області. “Вони приїхали в поганенькій одежі, худющі, ледве вміли читати”. Але цікавилися українством, брали в нього літературу. “Через півроку їх уже не можна було впізнати: комунікабельні, нормально одягнені українські патріотки”. За це у квітні 1945 р. його й арештував Смерш 3-ї Ударної армії, бо поширення правди та ще й українською мовою було в очах Москви злочином. Військовий трибунал на 10 р. позбавив хлопця волі. Покарання відбував у Сиблагу (пос. Антибес) та Степлагу (Кенґір, Джезказґан).
Звільнившись у 1955 р., поїхав на Донеччину, куди вже перебралися його батьки. Працював робітником на Очеретинському цегельному та Авдіївському коксохімічному заводах. Наприкінці 1960-х закінчив вечірню середню школу та курси німецької мови, а 1974 року українське відділення філологічного факультету Донецького держуніверситету. З 1972 р. працював учителем німецької мови, української мови й літератури в Очеретинській СШ.
З часу звільнення перебував під пильним таємним наглядом КҐБ, а з 1972 р. – під явним. Його викликали на допити у зв’язку з арештами дисидентів. Зокрема, в лютому 1981 р. у нього шукали, та не знайшли, працю Олекси Тихого “Мова. Народ”.
Обшуки, погрози, шантаж родини тривали до 1990 року. Ось як Ярослав Гомза висвітлив це.
І знов мені “сулять” усі принади світу,
Щоб лиш відрікся я святого заповіту,
Щоб став до них на яничарську службу,
За те отримаю чини і дружбу.
Від служби я відмовився категорично
І гостро. Може, навіть трохи не тактично.
Убити не змогла в мені отрута їх зміїна
Семи тих літер слова УКРАЇНА…
1989 року Ярослав Гомза – один з організаторів Товариства української мови ім. Тараса Шевченка на Донеччині, Всеукраїнського Товариства політв’язнів і репресованих та Донецької філії УГС. З 1990 р. член УРП, голова місцевого осередку і член сенату ОУН (м). 22 січня 1989 р., у День Злуки, брав участь у мітингу під синьо-жовтими прапорами в Донецьку.
Член редколегії журналу “Пороги” (Січеслав, 1990 – 1998). 1990 року вийшло два машинописних числа започаткованого й редагованого Гомзою художньо-публіцистичного альманаху “Каяла”. Ярослав Гомза – автор сотень публікацій з історії України, зокрема, Слобожанщини й Донеччини, про діячів української культури. 2005 року у видавництві ім. Олени Теліги вийшла його збірка “Вибране. Статті, спогади, вірші”.
Помер Ярослав Гомза 22 вересня 2011 р. у смт. Очеретине Ясинуватського району Донецької області. Похований в Очеретиному. Вічна пам’ять!
Василь ОВСІЄНКО, Харківська правозахисна група |
