У Центральному державному архіві вищих органів влади та управління зберігається справа під назвою “Реєстраційні картки і нагороджувальні листи на військовослужбовців Армії УНР”. У пожовклій течці – “Нагороджувальний лист” на Семена Даниловича Корнієнка – сотника полку Чорних запорожців1. На жаль, у ньому не зазначено дату і місце народження Семена Корнієнка, але можна передбачити, що він народився в Золотоноші чи Золотоніському повіті, адже в січні 1918 р. його обрали отаманом Золотоніського вільного козацтва. На такі посади обирали, як правило, людей місцевих, добре знаних.
Золотоніське повітове вільне козацтво офіційно оформилось 9 жовтня 1917 р. на спільному засіданні Військового товариства ім. гетьмана Павла Полуботка, Ради військових депутатів та Ради селянських депутатів. Напевно, ця подія не обійшлася без писаря відділу з організації Вільного козацтва Генерального секретаріату Корнієнка, який працював на цій посаді з 27 вересня. 9 жовтня тимчасовим отаманом призначено Валентина Уса, а Петро Корнієнко очолив Золотоніське вільне козацтво в січні 1918 року. Під час наступу банд Муравйова на Київ він на чолі вільнокозацького відділу вирушив на захист своєї столиці. Додому козацтво повернулося лише навесні 1918 року, очевидно, вже з німецькими військами – союзниками Центральної Ради.
У листопаді того ж року золотоніські козаки знову взялися за зброю, на цей раз, щоб скинути гетьмана України Павла Скоропадського. “21 листопада 1918 р. козацький повстанський загін Корнієнка захопив Золотоношу і за 4 доби звільнив увесь повіт”2.
Та відновлення УНР лише встигли проголосити. Скориставшись падінням Української Держави, в Україну посунули московські полчища. Прийшла Красна армія і на Золотоніщину. Що могли протиставити вільні козаки проти її бронепотягів та гармат? Почалося ремствування, дехто поспішив на бік сильнішого, дехто вдав, що переходить на бік совєтської влади. Так чи інакше, але отамана Корнієнка скинули.
Але недовго золотоніські козаки підтримували “соввласть” – уже навесні 1919 року вони виступили проти неї. Взяв участь у повстанні й Семен Корнієнко. Воював на Переяславщині та Канівщині. Так, 4 серпня 1919 р. зібрав біля Канева близько тисячі козаків і повів їх на повітовий центр. Місто звільнили, червону частину роззброїли. Мабуть, побували повстанці й на могилі Тараса Шевченка.
Воював отаман Корнієнко і проти Добровольчої армії Антона Денікіна. Наскакував на них разом з отаманом Зеленим (Данилом Терпилом). У вересні 1919 р. Семен Корнієнко приєднався до Армії УНР: 20 вересня його Золотоніський курінь влився до 12-го Немирівського пішого полку Степана Лисогора.
Дослідник Володимир Лободаєв стверджує, що частина золотоніських козаків вчинила у Сквирі “преступний бешкет”, через що Золотоніський курінь “опинився на межі розформування, але Корнієнко умовив командування залишити їх окремою бойовою одиницею в складі 6-ї Запорозької дивізії”3.
20 жовтня 1919 р. Семен Корнієнко очолив 12-й Немирівський полк. Воював у районі Чечельника, Бершаді, Вапнярки, відступав з боями через Чорний Острів на Старокостянтинів.
6 грудня 1919 р., коли Армія УНР вирушила в Зимовий похід, командування призначило його отаманом повстанського відділу, підпорядкованого командарму.
У “Нагороджувальному листі” Семен Корнієнко власноручно зазначив, що з 24 лютого 1920 р. командував 2-куренем 3-ї Залізної дивізії4. Але такої частини в Армії УНР на той час не існувало. Її розгромили денікінці 25 грудня 1919 р. під Животовом. “Залишилася тільки згадка про славну Залізну дивізію у вигляді 3-го кінного полку, сформованого з решток дивізії під командуванням полковника Стефанова”5. Очевидно, службу саме в цій частині й мав на увазі Семен Корнієнко.
З 1 червня по 1 жовтня 1920 р. він працював культурно-освітнім референтом 2-ї пішої дивізії. За день до переходу Армії УНР Збруча, 20 листопада 1920 р., Корнієнка було зараховано до гарматного куреня кінного полку Чорних запорожців.
Уже в таборі для інтернованих його було представлено до ордена Залізного хреста за Зимовий похід і участь у боях та підвищено до ранги сотника зі старшинством з 25 серпня 1918 року. Представлення ч. 415 від 10 березня 1921 р. підписав командир полку Чорних запорожців Петро Дяченко та скерував до штабу 1-ї Запорозької стрілецької дивізії.
Ось і все, що відомо про Семена Корнієнка, який почав службу в Російській імператорській армії (4.01.1915), а завершив бойовий шлях у кінному полку Чорних запорожців Армії УНР під проводом легендарного Петра Дяченка.
Вічна пам’ять борцям за волю України!
Павло ПОДОБЄД, Роман КОВАЛЬ
Джерела
1. ЦДАВОВУ. – Ф. 1075. – Оп. 1. – Спр. 67. – Арк. 27.
2. Лободаєв В. Революційна стихія. Вільнокозацький рух в Україні 1917 – 1918 рр.” – Київ: Темпора, 2010. – С. 246.
3. Там само.
4. ЦДАВОВУ. – Ф. 1075. – Оп. 1. – Спр. 67. – Арк. 27.
5. Удовиченко О. Третя залізна дивізія. Том II. Матеріали до історії Війська Української Народньої Республіки. Рік 1920. – Ню Йорк: Червона Калина, 1982. – С. 34.
|
