(7.02.1929, с. Гатне Києво-Святошинського р-ну Київської обл. – 15.04.2011, Київ) Добра, усміхнена і мудра мама Валерія Марченка – такою пам’ятатимуть її ті, що спілкувалися і зналися з цією світлою людиною. Вона вміла любити і прощати, вислухати і порадити, а часом і наполегливо навчати там, де бачила, що не було кому вчити і виховувати.  Ніна Михайлівна – із сім’ї науковця, педагог за покликанням, кандидат педагогічних наук. А склалося так, що улюблений син Валерій став її вихователем і навернув матір до своєї віри. У гнітючій атмосфері 1970-х років то була історія важка і драматична: поєднати працю в державній установі з вірністю синові, засудженому як особливо небезпечний державний злочинець. Син став неофітом, суворо послідовним у своїй вірі, яка не визнавала авторитету влади тоталітарних кесарів. І тут максималізм материнської любові поєднався із синовою вірою. У багатій драматизмом історії українського опору це чи не найяскравіший приклад материнської вірності та безстрашності. Валерій був безкомпромісним, а отже, приреченим. Мати супроводжувала його на останніх етапах життя, повідомляла всім про те, як убивають сина, аж до останнього дня – 5 жовтня 1984 року. Ціною надзусиль вона таки забрала його тіло й поховала на Покрову в рідному селі Гатне під Києвом. Любов перетворювалася на вимогливу віру, яку залишив син як заповіт.
Ніна Михайлівна упорядкувала і видала зворушливі та правдиві книги “Листи до матері з неволі”, “Творчість і життя”, “Вірити – і тільки!”. Вона часто виступала з глибокими і повчальними розповідями про сина. Біля неї гуртувалася молодь, яка вчилися глибоко розуміти громадянські чесноти, осяяні діяльною любов’ю. Для Ніни Михайлівни це було не просто вшанування пам’яті ¬сина – то було продовження його справи – виховання чесних і сміливих громадян, слово яких сповнене любові до України і віри в Бога.
За книги про сина Ніну Михайлівну було відзначено премією ім. Олени Теліги, а також нагороджена орденом “За мужність” І ступеня. Вона належала до тих діяльних авторитетних громадян, що дають приклад служіння і залишаються жити в пам’яті поколінь. Схиляємось у молитві за спокій її доброї душі: Євген і Валерія Сверстюки, Осип і Надія Зінкевичі, Віктор і Катерина Ющенки, Валентина Попелюх (Стус), Валентина Чорновіл, Микола Плахотнюк, Атена Пашко, Алла Марченко, Семен Глузман, Раїса Руденко, Петро Вінс, Андрій Григоренко, Раїса Мороз, родина Антоненка-Давидовича, Наталя Кучер, Василь Овсієнко, Інна Філіппова, Ніна Міщанчук, Ніна Романюк, Вахтанг Кіпіані, Зіновій Антонюк, Юрій Бадзьо, Світлана Кириченко, Леонід Плющ, Святослав Караванський, Ольга Кобець, Євген і Борис Захарови, Володимир Каплун, Мойсей Фішбейн, Ніна Вірченко, Ростислав Доценко, Олександр Сугоняко, Мирослав Симчич і Раїса Мороз, Йосип Зісельс, Євген і Галина Пронюки, Мирослав і Люба Мариновичі, Ірина та Ігор Калинці, Стефанія Шабатура, Микола Матусевич, Ольга Гейко, Михайло, Богдан і Ольга Горині, Левко Лук’яненко, Лесь Танюк, Володимир Тихий, Олесь Шевченко, Віталій Шевченко, Василь і Віра Лісові, Галина Севрук, Ірина Жиленко, Людмила Семикіна, Наталка Осьмак, Степан Хмара, Раїса Лиша, Микола та Андрій Горбалі, Ольга і Павло Стокотельні, Григорій Куценко, Андрій і Марія Кочури, Надія Самуляк, Олена Проскура, Сергій Білокінь, Марія Овдієнко, Петро Розумний, Кузьма Матвіюк, Олесь Сергієнко, Богдан Чорномаз, Лариса і Тетяна Крушельницькі, Зорян і Оксана Попадюки, Марія Гель, Юрій Шухевич, Григорій Приходько, Мирослава Зваричевська, Олекса Різників, Галина Могильницька, Ганна Михайленко, Олена Голуб, Євген та Олесь Обертаси, Галина Возна-Кушнір, Рита і Борис Довгані, Іван Русин, Анатолій Русначенко, Марія Овдієнко, Ростислав Семків, Анатолій Кислій, Людмила Голубчик, Володимир Сіренко, Борис Довгалюк, Леонід Фінберґ, Костянтин Сігов, Володимир Мармус, Роман Коваль, учні та педагоги школа № 175 ім. Валерія Марченка. На світлині Ніна Марченко із сином Валерієм |
