(17.07.1937, с. Кліцко Городоцького р-ну Львівської обл. – 16.03.2011, Львів)
16 березня відійшов у засвіти учасник Національно-визвольного руху, публіцист, організатор самвидаву, громадський і політичний діяч, син вояка Армії УНР
Народився він у родині вояка Армії УНР, голови сільської “Просвіти” Андрія Геля. Мати, Февронія Тершаковець, – зі старовинної української інтелігентної родини з глибокими традиціями Національно-визвольної боротьби. Першу сутичку з совєтською владою мав у 13 років, коли під час арешту батька енкаведисти побили матір і самого Йвана, який намагався захистити батьків.
Першим свідомим актом громадянської непокори була публічна відмова вступити в комсомол, за що в 1952-му, після закінчення першої чверті 10-го класу, Івана вигнали зі школи. Вперше арештований 24 серпня 1965 року. Засуджений за ст. 62 ч. 1 і ст. 64 КК УССР (“антирадянська агітація і пропаганда”, “організаційна діяльність”) до 3 р. таборів суворого режиму. Після звільнення видрукував у самвидаві та розповсюдив 11 книжок, у тому числі “Серед снігів” Валентина Мороза (передмовою до книжки була стаття Івана Геля “Тоталітаризм, український рух і Валентин Мороз”), працю Івана Дзюби “Інтернаціоналізм чи русифікація?”, збірку віршів Миколи Холодного “Крик з могили”, книжку листів Михайла Гориня з неволі, багато статей.
7 грудня 1970 р. Іван Гель виступив на похороні Алли Горської у Києві. В листопаді 1970 р. послав до Верховного суду УССР заяву протесту проти вироку в справі Валентина Мороза. 12 січня 1972 р. Іван Гель арештований вдруге. Засуджений за ст. 62 ч. 2 КК УРСР на 10 р. таборів особливого (камерного) режиму, 5 р. заслання, визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Термін відбував у Мордовії (Сосновка) та в Пермській області (Кучино), заслання – в Комі АССР.
У таборах Гель брав участь у багатьох правозахисних акціях і голодівках протесту, зокрема, в голодівці з вимогою статусу політв’язня. Одна з його голодівок тривала 100 діб: домагався реєстрації шлюбу зі своєю фактичною дружиною Марією, матір’ю їхньої доньки Оксани (1964 р. н.). 1975 р. шлюб зареєстровано. Усього Гель голодував понад 300 діб.
Іван Гель – автор книжки “Грані культури”, яку написав в ув’язненні в 1970-х роках (її вивезла з побачення дружина). Книга розповсюджувалася в самвидаві, нелегально потрапила за кордон і вперше під псевдонімом Степан Говерля була видана в Лондоні 1984 року Українською видавничою спілкою. В Україні книжку “Грані культури” під справжнім іменем автора видано у Львові 1993 року.
17 січня 1987 р. Гель повернувся в Україну. Рік жив у рідному селі, працював пастухом. Влітку 1987 р. разом з В’ячеславом Чорноволом, Михайлом Горинем, Павлом Скочком відновлює журнал “Український вісник”, стає його відповідальним секретарем. Співзасновник Української ініціативної групи за звільнення в’язнів сумління. У 1987 р. створює і очолює “Комітет захисту Української Греко-Католицької Церкви”, редагує журнал “Християнський голос”, організовує перші масові релігійні та політичні акції у Галичині, зокрема, збори 250 тисяч вірних УГКЦ 17 вересня 1989 р. біля собору Святого Юра у Львові, та поетапну голодівку на Арбаті в Москві, що тривала півроку, – тоді катакомбна Церква здобула офіційне визнання. Брав активну участь у створенні “Меморіалу” і НРУ, добився перед обласною владою офіційного визнання УПА воюючою стороною в Другій світовій війні.
У 1990 – 1994 рр. Іван Гель – 1-й заступник голови Львівської обласної ради народних депутатів. До 2002 р. очолював обласну комісію відновлення прав реабілітованих.
Нагороджений орденами Ярослава Мудрого ІV і V ступенів та орденом Свободи.
Похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі поруч із пам’ятним знаком Романові Шухевичу. Вічна пам’ять!
Борис ЗАХАРОВ, Василь ОВСІЄНКО |
