 21 лютого 2011 р. Віктор Лісовол у колі друзів та родини в Мамаєвій слободі
святкував своє 80-річчя. Вів вечір Тарас Компаніченко. Співали “Хорея козацька”, кобзарі Тарас Силенко, Ярослав Чорногуз, Олександр Гончаренко, виступали Костянтин Олійник, Ольга Страшенко, Світлана Списаренко, Роман Коваль. Були й цигани, які й сивого Лісовола підхопили до танцю. У жовтні цього року виповниться і 40 літ від його першого публічного виступу. Дасть Бог, і цей ювілей відсвяткуємо
З Віктором Лісоволом ми познайомилися у березні 1996 р. у Спілці письменників на презентації книжки “Невольницькі плачі” Зеновія Красівського. Підказав запросити його поет Микола Самійленко, який допомагав мені в організації того чудового вечора. Взяли в ньому участь і народні артисти України Павло Громовенко, Галина Яблонська, історики Ярослав Дашкевич, о. Ігор Онишкевич, Левко Лук’яненко, Євген Свестюк, Анатолій Сопільник, Максуд Хужбаров із Чечні, велика делегація прекрасних земляків із Прикарпаття.
Віктор Лісовол співав тоді геніальну пісню “До кобзи” на власну музику та слова Пантелеймона Куліша. Засмакувавши мелодику Лісовола, я вже його від себе далеко не відпускав. Скільки ми провели з ним прекрасних вечорів, скільки здійснили поїздок! Черкащина, Вінниччина, Житомирщина. Були і в Тернополі. В одному тільки Києві Віктор Лісовол взяв участь у кількох десятках вечорів, організованих Історичним клубом “Холодний Яр”. Я завжди довіряв йому перший виступ, адже він умів створити оту душевно-родинну-щемливу ноту. Переконаний, що від першої ноти – вдалої чи ні – залежить успіх чи невдача вечора. Всі вечори, які він розпочинав, були чудові! Віктор Лісовол ставав не тільки окрасою вечора, але і його камертоном. Його щирість, сердечність і безпосередність зачаровували всіх.
Віктор Лісовол народився 21 лютого 1931 р. на Полтавщині в районному центрі Семенівка. Дитинство провів у селі Оболоні, що за 25 км від райцентру. “Ах, що за село!.. – казав Лісовол Віктору Гаману. – На головних вулицях росли такі акації, що й мій батько обняти не міг. А як зацвітуть, як хлюпнуть пахощами!.. А як здіймуться пісні на різних кутках. Це тобі одразу і хор Верьовки, і ансамбль Вірського...”
Першу українську пісню Віктор сотворив (у 1965-му чи 1966 р.) – на слова Івана Драча “Та летіла гуска додому”. а вже 1967 року виспівав геніальну пісню “Нащо мені женитися”, яку вважаю однією з вершин його творчості.
Перший публічний виступ Віктора Лісовола як бандуриста відбувся в жовтні 1971 року в музеї Тараса Шевченка в Києві. 10 травня 1978 р. у Спілці письменників під час вшанувань старосвітського кобзаря Георгія Ткаченка Лісовол із величезним успіхом виконав “Думу про трьох самарських братів” і пісню на слова Тараса Шевченка “Нащо мені женитися”. “Подуріли всі, – згадував Лісовол, – хотіли, щоб я знов співав”...
А як оцінювали Віктора Лісовола ті, кому він співав?
Художник Олександр Фисун, прослухавши пісню “Кину пером”, дорікав кобзарю, що той не знає ціни своєму таланту:
– Такими червінцями на вітер будь-де не кидаються.
Володимир Іванович Северин про пісню “Наливаймо, браття” висловився так:
– Бандитська пісня, вибачайте, бунтарська, – поламала всі канони української народної пісні.
А Бориса Списаренка принаджувала в особистості Лісовола “непогамовна жага творення”. Списаренко називав Віктора “Прометеєм пісенного вогню”.
Віктор Гаман, даруючи Лісоволові свою книгу, підписав: “За пісню, що палить душу”. А от поет Володимир Забаштанський, увібравши у себе весь сум Лісоволових пісень і дум, охолодив кобзаря:
– Не співай таке... Душа кригою береться.
– Вікторе, не край мені душу, – вислухавши Лісоволове квиління, сказав Володимир Кравченко, брат дружини.
Додаю своє спостереження і я:
– Сумні пісні й думи Віктора Лісовола звеселяють душу.
Керамік Олександр Олійник про пісню “Кину пером” сказав захоплено:
– Навально... А останню строфу – притишено. Коли б ти так і далі продовжував (ураганно), я б здурів. Віктор, ти диявол...
Та найкраще висловився Вадим Крищенко у вірші “Вечір під бандуру”, який присвятив Віктору Лісоволу. Ось його початок і закінчення:
Наслухавшись козацьких гордих дум,
Заснуть не можу – мучать давні муки,
Я чую як пищаль стріляє в глум
І кривду б’ють освячені шаблюки...
Дзвенить в струні історія моя,
В живій бандурі міниться душа,
Спасибі їй, що нагадала знову,
З якого роду, кореня, коша,
Яку в душі ношу цупку основу.
Хоч найвідомішим твором полтавського козака стала “Наливаймо, браття, кришталеві чаші” на слова Вадима Крищенка, я найчастіше прошу пана Віктора заспівати пісню на слова Тараса Шевченка “Нащо мені женитися”.
А я буду красуватись у голубім жупані,
На конику вороному перед козаками.
Хоч і не в жупані, але з бандурою “красується” він уже 40 років перед козаками – і холодноярськими, і подільськими, і київськими... І його пісні розкривають українські серця, “засвічують душі”, допомагають нам відшукати в історичній пам’яті битий шлях історичних перемог.
Довгих років, Вам, дорогий батьку-отамане!
Роман КОВАЛЬ |
