28 листопада 1660 р. Юрій Хмельницький звернувся до полків, що разом з Якимом Сомком зрадили Українську державу. Гетьман нагадав, що сталося зі зрадником Мартином Пушкарем. Звернення подіяло: відданість Українській державі оголосили прилуцький полковник Федір Терещенко, лубенський полковник Степан Шамрицький, гадяцький полковник Павло Животівський та полтавський полковник Федір Жученко. Щоб підтримати їх, 10 грудня наказний гетьман Петро Дорошенко на чолі п’яти тисяч козацтва переправився через Дніпро під Максимівкою. А до Варшави вже поспішало українське посольство у складі колишнього військового писаря Семена Голухівського та Івана Креховецького. Посли мали домовитися з поляками про затвердження на найближчому з’їзді шляхти Речі Посполитої військового союзу на основі Гадяцької угоди 1658 року. Український уряд намагався відновити проект Івана Виговського та Юрія Немирича, який першому коштував гетьманської булави, а другому – життя.
Не спали й москвини: 11 грудня до Сум з Білгорода прибуло 20-тисячне військо воєводи Григорія Ромадановського.
Дорошенко просувався вздовж Псла, рішучо наводячи лад на теренах Української держави, населення яких вже було похитнулося у своїй відданості Гетьману. Гадяцький та полтавський полки вже здійснювали упереджувальні рейди на територію Московського царства. Гадяцький полк наступав на Охтирку, а полтавський – на Колонтаїв. З огляду на це Григорій Ромадановський змінив свій первинний задум рухатися на Ніжин і вислав відділ свого війська на Гадяч. Очолив цей відділ стряпчий Григорій Косагґв, пізніше відомий каральними акціями в Україні.
25 грудня Григорій Косаґов підійшов до Гадяча, але тут його зустріли війська гадяцького полковника Павла Животівського та чигиринського полковника Якова Черкаса. У звіті до Москви Григорій Косаґов писав, що тоді “з Українцями був бій великий з полудня до самої ночі і… на тому бою багатьох Українців побили і до полону побрали й рубали кінних та піших до міських воріт”, але… “місто здобути було неможливо”… через дощ, бо “у ратних людей зброя уся замокла”. Отже, дощ винний, а не запеклий опір оборонців.
Григорій Косаґов писав, що до Гадяча з Яковом Черкасом прийшло 6000 козаків і “постійно до Гадяча Українці прибувають, а очікують скоро собі на поміч від Гетьмана Українців та Кримців”, щоб “їм іти та воювати твої, Царю, порубіжні міста великим військом”.
Московський уряд вирішив вгамувати апетит: 22 грудня з Кремля до Григорія Ромадановського полетів наказ вийти з українських міст і надалі не вступати до них до особливих розпоряджень, а натомість розпочати переговори з українськими полковниками про встановлення миру.
Переконавшись в одностайності більшої частини українців, Москва на якийсь час принишкла, плануючи нові інтриги, щоб розколоти український народ.
Сергій КОВАЛЕНКО
Київ |
