• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень
• Вересень
• Жовтень
• Листопад

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

Становище московського війська під Чудновим було безнадійне. Василь Шеремєтєв погодився здатися полякам за умови збереження життя. При цьому пообіцяв вивести гарнізони з Києва, Переяслава, Ніжина та Чернігова.
3 – 4 листопада відбувся останній акт чуднівської драми. Першими з табору вийшли українці, що перебували у складі московського війська. Коли вони склали зброю, на них напали кримці (союзники Речі Посполитої) й почали забирати їх у полон. Козаки намагалися повернутися до табору, але москвини їх не пустили, залишивши на поталу степовим хижакам. Так скінчилося українсько-московське “братерство”.
4 листопада почали з табору виходити й московські стрільці. Поляки під охороною відправили їх до Києва. Воєвода Шерємєтєв і близько 300 його старшин стали заручниками до виведення московських залог з України – відповідний наказ Шерємєтєв надіслав. Проте московський уряд заборонив виконувати цей наказ, а воєводу відмовився визволяти, трактуючи як зраду спробу віддати українські міста. Отак воєвода Шерємєтєв “привів на ланцюгу польського короля до Москви”! Невдовзі поляки віддали його кримцям (22 роки пробув він в ув’язненні в Бахчисараї, до Москви повернувся сліпий і немічний).
Тим часом наказний гетьман Яким Сомко, рідний дядько юного Гетьмана, дізнавшись про мирну угоду українського уряду з Річчю Посполитою, втік з Білої Церкви до Переяслава, де стояла московська залога і почав просити посилення гарнізонів для боротьби проти “зрадників” – так він називав українську старшину Юрія Хмельницького. Ще далі – до Московщини – втік Іван Брюховецький. Він також запропонував послуги в боротьбі проти “зрадників”. Між ним та Якимом Сомком навіть виникло суперництво – хто ж більше прислужиться цареві в боротьбі проти Української держави.
19 – 22 листопада в Корсуні відбулася Рада Війська Запорозького, на якій Юрій Хмельницький, вражений тим, що тисячі лівобережних козаків потрапили до кримської неволі, заявив про своє бажання зректися гетьманства:
Старшина також схилялася до думки, щоб дати йому спокій і повернути на гетьманство Івана Виговського. Але на заваді став посол Станіслав-Казимир Беневський – уряд Речі Посполитої панічно боявся повернення до влади Виговського з огляду на його величезний політичний досвід і вплив у самій Речі Посполитій.
Гетьманом лишився Юрій Хмельницький. Саме йому й випало розпочати найтривалішу в історії українсько-московську війну, яка тривала до 1676 року. Війну за повернення земель, відірваних від Української держави внаслідок зради Якима Сомка.

Сергій КОВАЛЕНКО