• Головна сторінка
• Архів
• Розширений пошук
• Редакція
• Клуб "Холодний Яр"
• Книги - поштою
• Гостьова книга
• Стежками холодноярських отаманів

• Січень
• Лютий
• Березень
• Квітень
• Травень
• Червень
• Липень
• Серпень
• Вересень
• Жовтень
• Листопад

“Незборима нація” – газета для тих, хто хоче знати історію боротьби за свободу України. Це газета, в якій висвітлюються невідомі сторінки Визвольної боротьби за незалежність.
“Незборима нація” може стати неоціненним другом вчителя, школяра, студента, історика, краєзнавця, кожного, хто цікавиться героїчною і трагічною історією нашої Батьківщини.
Газету можна передплатити у будь-якому відділенні пошти:
Наш індекс – 33545
Індекс 87415 – для передплатників Донецької та Луганської областей.
Не забудьте передплатити “Незбориму нації” і для бібліотек та шкіл тих сіл, з яких ви вийшли.
Друзі, приєднуйте нових передплатників “Незборимої нації”.

У Києві в Центральному державному кінофотофоноархіві України ім. Г. С. Пшеничного зберігається кілька фотоальбомів зі збірки Музею Визвольних змагань у Празі, серед них і альбом №178 “Життя української громади в м. Везін і м. Шалетт (Франція)”. Я не раз гортав цей альбом, вбираючи в себе образи українців, які після краху УНР опинилися на чужині. Серед них була і дорога мені Любов Гаряча-Бацуца, сестра жалібниця Армії УНР, дружина сотника Павла Гарячого, про драматичну історію якого я писав у книзі “Багряні жнива Української революції”.
Сотні українців, багате культурне життя… Де ж це все поділося?
Вони померли в різний час, брали участь у похованнях один одного, але так сталося, що багато з них зійшлися ще раз – у спільній могилі на кладовищі Везін-Шалет.
У 1970 – 1980-х рр. стараннями ентузіастів, зокрема літературознавця Павла Плевака та старости парафії православної церкви в Парижі Дмитра Екчинського, до братської могили було перенесено тлінні останки кількох українців, первісно похованих в інших місцевостях Франції. На великій могильній бронзовій плиті викарбовано прізвища 45 осіб. Це переважно діячі й політики періоду УНР.
1994 року стараннями української громадськості тут встановлено надгробний пам’ятник роботи львівського скульптора Івана Самотоса. Спочивають тут прем’єр-міністр уряду УНР В’ячеслав Прокопович (1881 – 1942); генерал-хорунжі Олександр Осецький (1877 – 1936), Микола Удовиченко (1886 – 1931), Еспер Башинський (1884 – 1947), контр-адмірал Володимир Савченко-Більський (1877 – 1954), Вадим Богомолець (1874 – 1936), полковники Микола Таратуля (1872 – 1936), Антон Якубівський (1884 – 1950), Григорій Якимаха (1984 – 1940), Володимир Григораш (1880 – 1953), підполковники Тимофій Серга (1887 – 1950), Кирило Міщенко (1894 – 1952), Петро Пашин (1885 – 1944), перший директор Бібліотеки імені Симона Петлюри в Парижі Іван Рудичів (1879 – 1956), церковний діяч, настоятель православної церкви в Парижі священик Іларіон Бриндзан (1885 – 1946)…
Ось така історія. Сумна.
А хіба у емігрантів доля весела?

Роман КОВАЛЬ