Дивишся на фотографію подружньої пари Бризгунів і серце радіє – які чисті і красиві люди були в історії нашого народу. А ми нічого про них не знали! І ось тепер завдяки членові Історичного клубу “Холодний Яр” Володимирові Семеніву, який у “Лікарському віснику” розшукав посмертну згадку “Д-р Людмила і д-р Костянтин Бризгуни”, ми можемо дізнатися про тих, хто тихо і праведно служив своєму народові.
Костянтин Бризгун народився 14 грудня 1892 р. у Брикові на Волині (тепер Шумського р-ну Тернопільської обл. – Ред.) у багатодітній родині дворянина Івана Бризгунова та Єлисавети Кохомської. У трилітньому віці Костя утратив батька, тож мати, яка мала на руках 12 дітей, мусила відправити його на виховання до тітки в Шумськ. Згодом Костянтин переїхав в Острог, де навчався в гімназіїі. Заробляв лекціями та працею в бібліотеці. А ще диригував струнним оркестром та співав у церковному хорі.
По матуpi переїхав у Сибір до брата, що працював у переселенському відділі. Вступив на медичний факультет Томського університету. Тут і познайомився зі своєю майбутньою дружиною – Людмилою Скорюк. Народилася вона 28 грудня 1893 р. в Каїнську (тепер м. Куйбишев Новосибірської обл.) в родині нащадка козацького роду Якова Скорюка, довічного засланця за участь у замаху на царя, та Степаниди Леонової.
Костянтин був активним членом Української студентської громади Томського університету, напевно, і свою кохану залучив до української праці, принаймні, все своє подальше життя вона присвятила служінню українському народові.
Закінчивши університет, обоє виїхали до Києва, де й побралися. Костянтин вступив до Богданівського полку як санітарний сотник, а Людмила працювала земським лікарем у Трипіллі, Обухові й Гурівщині.
1918 року Бризгуни у складі місії Українського Червоного Хреста виїхали до Німеччини опікуватися українськими полоненими. З часом перебралися до Чехо-Словаччини. Тут, у с. Загані поблизу Братислави, 8 квітня 1920 р. Людмила народила дочку Лесю. В дорозі до України дитина важко захворіла. Відтак на Батьківщину, окуповану більшовиками, родина вже не повернулася.
Костянтин працював лікарем міністерства народної оборони, спочатку в шпиталі в Мукачеві, а тоді в Гуменному. Звідти переїхав до Братислави, де нострифікував диплом, відкрив канцелярію і продовжив працю військового лікаря. Заснував тут “Просвіту” (як філію головної “Просвіти” в Ужгороді), не раз був її головою. Очолював комітет допомоги незаможним студентам. Людмила ж відкрила при “Просвіті” “Рідну школу” для дітей емігрантів та пластовий гурток. 21 жовтня 1927 р. у Чехо-Словаччині, в м. Гуменне, вона народила дочку Оксану.
1939 року Костянтин Бризгун замкнув канцелярію і виїхав до Карпатської України допомагати будувати молоду державу. Працював повітовим лікарем у місті Дубове біля Тячева, там його навесні й арештували мадяри. Костянтинові пощастило повернутися до родини. У Братиславі він допомагав студентам і біженцям. Багато хто згадував родину Бризгунів як рятівників.
1944 року сім’я виїхала до Німеччини: Костянтин працював лікарем у Реґенсбурзі, в таборі переселенців, Людмила заснувала і очолила бурсу для самітних гімназисток.
1949 року родина оселилась у Канаді. Костянтин і Людмила тяжко працювали. Попри нестатки, фінансово підтримували українські наукові установи та українську пресу, брали участь у громадському житті: Кость був довголітнім членом УНДС та Союзу колишніх українських вояків, а Людмила активно працювала в Комітеті пань у час заснування пансіону ім. Івана Франка в Гай-Парку. Глибоко вірила в Бога, належала до парафії св. Володимира в Торонто, проповідувала толерантне ставлення до різних конфесій і релігій. Любила квіти, природу, людей, завжди готова була для всіх з порадою та розрадою. Вірила в позитивну українську людину і майбутню українську державність, але до її проголошення не дожила.
Людмила Скорюк-Бризгун померла 7 січня 1981 р. в Торонто. Через 5 літ, 10 лютого 1986 р. упокоївся і Костянтин Бризгун. Поховали обох на цвинтарі Парк Ловн у Торонто.
Перша дочка славного подружжя, Леся Шанта, стала дитячою письменницею. З чоловіком Юрієм дала життя Людмилі. Друга дочка, Оксана Соколик, стала музикантом, викладачем історії музики, відомим громадським діячем – головою Світової федерації українських жіночих організацій. З чоловіком Ярославом народила синів – Всеволода та Ігоря.
Вічна Пам’ять борцям за волю України – Костянтинові та Людмилі Скорюк!
Довгих років життя їхнім нащадкам!
Роман КОВАЛЬ |
