6 вересня 2024 р. померла Лариса Дармохвал – організаторка культурно-мистецького життя на Прикарпатті, вірна наша подруга-посестра. Скільки вона організувала презентацій моїх книжок у Болехові!.. Чи не з десяток світлих заходів ми провели разом! З нами завжди був і кобзар Тарас Силенко.
На моє прохання пані Лариса очолила комітет зі спорудження пам’ятника Михайла Гаврилка в Болехові (скульптор Василь Ярич). Стала вона і співорганізаторкою величного свята з нагоди відкриття пам’ятника Михайлові Гаврилку 7 вересня 2014 року.
Пані Лариса завжди дбала, щоб нас із Тарасом якнайкраще прийняти в Болехові, дбала як про синів. Пізнали ми багато доброзичливості і від її подруги – Елеонори Шиян, болехівської лікарки, сусідки Зеновія Красівського в с. Витвиці (жила через стежку).
Я називав пані Ларису Берегинею Історичного клубу “Холодний Яр”.
Пані Лариса – дочка Володимира Дармохвала. Маючи 15 літ, він 1 листопада 1918 р. уперше підняв синьо-жовтий прапор над Стриєм! Володимир – герой нашої книги “Діти у Визвольній війні”, яку наполегливо готуємо з Юрієм Юзичем.
Ось уривок спогаду про Володимира Дармохвала з нашої книжки.
“Згадаймо його неповторну, ясну молодість, – писав Ярослав Падох, – коли він у світлий день відродження власної державности після шістсотлітньої неволі 15-літнім гімназистом і пластуном йшов штурмом брати символ міста і держави – стрийську стародавню ратушу. А завісивши на ній державний прапор своїми руками щойно відновленої держави, він разом із такими, як він, 15 – 16 літніми юнаками зорганізував унікальну і неповторну Стрийську пластову сотню УГА і з нею забрався будувати Україну... А потім, як прийшли нові роки неволі і нові роки змагань з окупантом, Володимир Дармохвал продовжував свою вояцьку службу в рядах УВО, ПУН і Пласту. Це потрійне гроно організацій виховувало його і вело крізь в’язниці, тортури, суди й безнадію безробіття. Як близький приятель і співробітник Степана Бандери, Степана Охримовича, Олекси Гасина, він знав ціну ідеї і жертви за неї, знав вагу боротьби за державне майбутнє народу…”
На початку вересня я телефонував пані Ларисі. Слухавку підняв її син Борис. Я знав, що вона в тяжкому стані, тож попросив сина, якщо в неї буде прояснення, повідомити, що її тата буде вшановано в нашій книжці...
Пані Лариса за своє життя зробила багато добрих справ. Високо оцінювала діяльність нашого клубу. Скільки вона сказала про нас добрих і високих слів! Але ж прізвище в нею було Дармохвал... І це вносило жартівливий дисонанс, тож я називав Ларисою Доброхвал. Творячи добрі справи, вона хвалила інших...
Такою вона і залишиться в моїй пам’яті.
Від імені Історичного клубу “Холодний Яр”
Роман КОВАЛЬ |
