17 вересня виповнилося 70 років нападу Красної армії на Польщу. Війну Москва почала з метою знищення польської держави та встановлення спільного кордону між Третім Рейхом і СССР. Саме про це йшлося у секретних протоколах пакту Молотова – Ріббентропа, підписаного в Москві 23 серпня 1939 р. і спрямованого на знищення кількох суверенних європейських держав.
Москва і сьогодні намагається подати розв’язання нею війни як акт благодіяння. Зокрема члени Державної Думи від компартії, люди зі смішними прізвищами, Обухов, Рашкін і Хахічєв, написали протокольне доручення Комітету з міжнародних питань Думи, в якому попросили зробити запит до Міністерства іноземних справ РФ з метою з’ясувати, що зроблено для того, щоб “увековечить память… замученных и казненных бойцов Красной Армии, других жертв геноцидной политики польских властей в межвоенный период ХХ века”.
Депутати Думи стверджували, що похід Красної армії “привел к освобождению восточнославянского населения древних русских земель Западной Руси от польской оккупации. Он… не допустил оккупации немецко-фашистскими войсками исконных восточнославянских земель... Благодаря освободительному походу были приняты акты исторической справедливости: впервые восстановлено государственное единство двух частей триединого русского народа – украинцев и белорусов. О высоком морально-политическом авторитете действий СССР свидетельствует то, что ни одно государство после разрушения Советского Союза не отказалось от территориальных приобретений, полученных в результате этого освободительного похода… Восстановление 17 сентября 1939 р. исторической справедливости позволило освободить также тысячи политзаключенных, борцов за национальное и социальное освобождение Западной Руси, содержавшихся в одном из печально-знаменитых концентрационных лагерей Польши – Береза Картузская. Освободительный поход Красной Армии позволил вновь привлечь внимание мировой общественности к политике геноцида польских режимов периода Второй Речи Посполитой в отношении русских, украинцев и белорусов. Речь, в частности, идет об умерщвлении после 1920 года более 60 тыс. пленных бойцов Красной Армии…”
У зв’язку з “благородною” ініціативою депутатів Держдуми ведучий російської редакції Бі-Бі-Сі Ілля Бер запросив до розмови одного з авторів протокольного доручення – доктора політологічних наук, депутата Державної Думи Росії, члена ЦК КПРФ Сергія Обухова, а опонентом – президента Історичного клубу “Холодний Яр” Романа Коваля.
Важко без посмішки говорити з людиною, в якої замість думок – імперські штампи, а його доручення нагадує анекдот часів СССР про совєтського розвідника і американського шпигуна. “Коли Ви говорите про Польщу, – сказав Роман Коваль, – то неодноразово використовуєте терміни окупанти та геноцид, коли ж йдеться про агресію СССР, то у Вас на устах тільки слово “освобождєніє”. Це не науковий підхід, це пропаганда і я б радше назвав вас доктором пропагандистських, а не політологічних, наук”.
Ведучий зробив зауваження, мовляв, у студії Бі-Бі-Сі, не можна ображати опонента. Все ж, коли ж “товаріщ” Обухов завів стару московську шарманку про “трієдіний” народ, гість із Києва знову усміхнувся – сказав, що “пан доктор” забув згадати угро-фінів і татарів – головні етнічні первні російського народу.
Не знав московський пропагандист як відповісти і на резонне питання – як народ, що перебуває у рабстві тоталітарного режиму, може визволяти інші народи? Істина проста: якщо Москва когось і звільняла з польських тюрем, то лише для того, щоб відправляти на Сибір.
Що ж до жертв Красної армії у польських таборах у 1920 р., то на це питання вже відповів російський історик Михайло Мельтюхов у книзі “Советско-польские войны. Военно-политическое противостояние 1918 – 1939 гг.”. Ось цифри, які він наводить: поляки 1920 року взяли 146 тисяч полонених, з них не повернулося додому 60 тисяч, тобто 41%. Красна армія полонила близько 60 тисяч, з них не повернулось на батьківщину 30 тисяч, тобто половина. У процентному відношенні більше постраждали поляки, але саме їх Москва звинуватила у звірствах. Що ж до загибелі польських полонених, то на їхній долі “безусловно, сказывалась общая экономическая разруха”. Ось так: москалі тільки визволяють і нікого не убивають, якщо ж загинули тисячі, то це обставини винні. “Освобожденіє” – універсальний термін поневолювачки-Росії. Сотні воєн провела вона і всі вони були “освободітєльнимі” .
Запитав гість із Києва Сергія Обухова, яка ще країна, окрім СССР, заключала з Гітлером договір про дружбу?
Єдине на що спромігся московський політик, так це назвати позицію опонента “бандєровскімі фобіямі”, хоча Роман Коваль – виходець із Донбасу, а Обухов – уродженець “бандерівського” Львова. Цікаво б довідатися, хто його батько, звідки і з якою метою з’явився він у Львові в 1940-х роках? Чи не встановлювати московську владу в лавах МҐБ чи Красної армії?
Висновок дискусії можна сформулювати так: якби в 1917 – 1920-х рр. постала Українська держава, то Другої світової війни вдалося би уникнути, адже зовсім інший баланс сил існував би в Європі, та й не було би спільного кордону між Німеччиною та СССР, якого так прагнули Сталін і Гітлер, щоб несподівано розв’язати війну.
Вл. інф. |
