 У День Збройних сил України в Києві в Ukraine Crisis media center (Український дім) відбулася презентація книги і документального фільму “Шляхетні серця”. Промовляли модератор Ігор Стамбол, Роман Коваль, Марко Мельник і Владислав Дудчак. Оборонець “Азовсталі” (а згодом і політв’язень) Владислав Дудчак-“Доцент” високо оцінив діяльність Історичного клубу “Холодний Яр” із пошанування героїв цієї і минулих українсько-російських воєн.
Оскільки 6 грудня 1919 р. почався Зимовий похід, Роман Коваль згадав, у яких епічно-трагічних умовах він починався і як щасливо закінчився.
“Наприкінці листопада 1919 р. рештки Армії УНР докотилися до «трикутника смерті» (Любар – Чортория – Миропіль), – почав розповідь Роман Коваль. – Тут українські частини було стиснуто трьома арміями – більшовицькою, денікінською та польською. Знесилена, хвора на тиф і безнадію, українська армія агонізувала. Головний отаман звільнив вояків від присяги. Віддав наказ нищити зброю. І виїхав у Польщу, залишивши напризволяще свою армію.
І раптом – “хто хоче, може залишитись в армії”. Це був “блиск віри” – і за якусь мить любарська трагедія стала “виходом до слави”, – згадував чорношличник Валентин Сім’янців. “Знову Батьківщина нас потребує, знову ми – вояки, знову ми – люди, – такий витворився загальний настрій. Знову серце повне надій, а з ними – віри в нашу правду”, – зазначав Валентин Сім’янців.
6 грудня 1919 р., повернувшись із наради, яка ухвалила рішення продовжувати боротьбу, Петро Дяченко наказав збірку кінного полку Чорних запорожців. Чорношличники вишикувались на великому майдані в Новій Чорториї.
“Непорушно стояли кінні сотні, наїжачивши списи… Повільною ходою об’їхав я сотні, – згадував Петро Дяченко. – Все молоді, безвусі обличчя, все ясні, мов дитячі, очі, але яку втому видно в них... здавалося, що у кожного на лиці записана вся трагедія його Батьківщини. Але не видно було в них апатії. Все це молоді ветерани, що вже третій рік б’ються”.
– Козаки, для нас лишилася одна дорога – йти в запілля ворога, – мовив сотник Дяченко. – Хто не бажає йти на партизанщину, хай вийде вперед!
Лави стояли мов із каменю. Жоден козак не поворухнувся. Несподівано “громоподібне «слава!» затрясло повітрям! Втомлені й почорнілі обличчя козаків засвітились радістю, в очах запалав вогонь завзяття. Козаки мов відродились”.
1-й Зимовий похід завершився переможно: вдалося зберегти армію, яка продовжила запеклу боротьбу за волю і долю українського народу.
Це надихущий приклад для українських вояків нинішньої війни, які б’ються в нерівних умовах з переважальними силами того самого російського ворога. Віримо, що ЗСУ вистоїть і продовжить боротьбу за Українську державу.
На пам’ять про лицарів Першого зимового походу і полеглих у нинішній війні старосвітський кобзар Святослав Силенко виконав пісню “Чи то буря, чи то грім”.
Потім відбулися презентація книги і прем’єра фільму. Книга “Шляхетні серця” (упорядник Роман Коваль) – про козаків-добровольців, які загинули в боротьбі за Українську державу у 2022 – 2023 рр., – Юрія “Руфа”, Олега Собченка, Юліана Матвійчука і Дениса Антіпова.
Документальний фільм “Шляхетні серця” (автор сценарію Роман Коваль, оператори Юрій Дереневський та Артем Купчинський, режисер Юрій Дереневський) – про 28-мі вшанування героїв Холодного Яру, під час яких була поставлено пам’ятники Юрієві “Руфу”, Олегові Собченку, Юліанові Матвійчуку і Денисові Антіпову.
Слава борцям за волю України! Історичний клуб “Холодний Яр”
На світлинах – фрагмент картини Дмитра Потороки “У Зимовому поході” та Залізний хрест. 
|
