(Зі споминів українського партизана).
Закінчення., поч. у ч. 11
НА РОЗВІДЦІ
Після нападу нам треба було деякий час сидіти тихо, причаїтися. Настало “безробіття”. Користаючи з нього, вибираюся на розвідку до м. Гом[е]ля, щоб довідатися, як представляється політична ситуація під теперішній час. Вбираюся по комісарському, кишені випихаю большевицькими грішми, беру два добрі револьвери й документи помішника воєнкома Ч-ської округи. З початком липня я вже в Гомелі. Заходжу до ресторану, де бувають комісарі й де я сподівався застати знайомого комісаря з політвідділу, що мав з нами зв’язок. Чекаючи на обід, я мав час перечитати часописи та занотувати, які мені з них треба купити.
Поприходили комісарі на обід, прийшов і мій знайомий та сів до сусіднього столу. По кількох хвилинах нав’язалася розмова, я всім представився, навів бесіду на те, що мені було цікаво довідатися. Після обіду заходжу до канцелярії політвідділу, виказуюся своїми документами. Дали тальон на помешкання. У кабінеті шефа випили по чарці. Раптом мій знайомий дає очима мені знак, частує всіх папіросками, мене першого, та значуще поглядає на мою папіроску. “Ага, – думаю, – стара практика”. Виходжу до кльозету, розриваю тутку й находжу записку: “Вас обнаружили, канцелярист пізнав як гетьманського старшину”.
“Лихо, – думаю, – та не зовсім, вони мене не арештують зараз...”
Дякую за помешкання й виходжу. Зі мною йде один урядовець, щоб показати, де буду мешкати, а з ним ще один хоче мені товаришити. Показали вони мені помешкання, якого мені зовсім не треба було, а тоді кажу їм, що хочу купатися, і прошу, щоб мене завели. Вони дуже радо згодилися, бо думали, що в час купання переглянуть мої документи, кишені й течку. Підемо вечером, тоді вода тепліша, а покищо заходимо до ресторану випити. Не жалую почастунку, хочу, щоб моїм сопутникам розв’язалися язики. Але бестії виявилися дуже короткоязикими, тільки хвалилися, як-то висилали буржуїв у “штаб Духоніна”.
Сонце заходить. Сідаємо в човен; один з них веслує, другий держить напоготові револьвер – може, вдасться вбити качку. “І це тобі не поможе”, – думаю. Як від’їхали подальше від людей, я поклав свій револьвер на лавку, накрив блюзу, розбираюся купатися. Мій “мисливий”, заспокоєний, ховає й свій револьвер; два гуки – й хвилі ріки назавжди накрили тіла двох большевицьких охранників.
А в 1 год. вночі на малій стації побіля Гом[е]ля всідаю до поїзду з потрібним нам матеріялом – з документами завідувача телеграфом однієї з почт на Чернигівщині.
С. ХАРЧЕНКО
Дж.: Ілюстрований календар “Просвіти” в Аргентині на 1936 р. – С. 82 – 86.
Публікація Володимира Семеніва.
|
