“Розписали матір з мертвим батьком…”
Козак отамана Зеленого Андрій Терпило побрався з односельчанкою Катериною 1923 року. Вінчалися в церкві. До сільради не пішли – не звикли ще до порядків нової влади, а, може, й не хотіли визнавати її.
У квітні 1938 р., у п’ятницю перед Великоднем, Андрія Йосиповича арештували – за участь у “зеленівщині”. Додому він уже не повернувся… По смерті Сталіна, 1956 року, Андрія Йосиповича Терпила посмертно реабілітували, а 1960 року, його дружина, Катерина Архипівна, почала добиватись пенсії за чоловіка.
І почалась тяганина, адже в документах сільради не виявилося запису про їхній шлюб. Довелося шукати свідків, які 37 літ тому гуляли на їхньому весіллі. Нарешті знайшли – Петро Терпило і трипілець Удод підтвердили – шлюб був. “Розписали матір у суді з мертвим батьком, – згадував їхній син Йосип, – і райсобез призначив матері пенсію – 6 рублів і 20 копійок”.
Розповідаючи це мені, Йосип Андрійович не міг стримати сліз…
“Радість була безмежна”
1938 року над Трипіллям та іншими селами, які давали людей до війська Зеленого, знову зібралися чорні московські хмари… У тюрми кидали всіх, кого ще не встигли пересадити. Декого ув’язнювали вже вдруге, навіть втретє. Остерігаючись репресій, люди кинулися нищити фотографії, листи, документи, бо за них могли і до в’язниці кинути.
У найменшого сина Софії Ільківни Мартиненко, рідної сестри отамана Зеленого, Петра, теж були фотокартки рідних, учасників Визвольної боротьби. Його дружина, Надія Андріївна (у дівоцтві Літковська), не наважилась знищити родинні фотокартки. Вирішила закопати їх. Перед тим, як здійснити задумане, показала дітям – п’ятнадцятилітньому Петрові, Галині, 1930 р. н., навіть семилітньому Борисові.
Хотіла, щоб діти запам’ятали рідні образи на все життя.
Після війни дочка Надії Андріївни, Галя, викопала фотографії. Та замість очікуваної радості зустрічі з рідними її охопив розпач – фотографії “потекли”, зображень не було видно.
І ось 2008 р. Галина Петрівна, вже не Мартиненко, а Жаворонкова, вже не юна, а 78-річна, отримала з Києва від молодшої сестри Софії бандероль. У ній була книга “Отаман Зелений”.
Усі починають “читати” книги з фотографій. Так зробила і Галина Петрівна. Серед образів земляків знайшла вона й образи рідних, які, здавалося, навіки втрачено.
Радість її була безмежна!
“Кєм вам приходітся Терпило Данило Ількович”
Софія Ільківна Мартиненко (в дівоцтві Терпило) найменшого свого сина Петра народила вже після смерті брата Данила, трипільського отамана.
Напередодні Другої світової Петро Мартиненко поступив у Києві до військового училища (тепер КВІРТУ). Але провчився лише місяць.
Останнім уроком для нього виявилася розмова з начальником училища.
– Кєм вам приходітся Тєрпіло Даніла Ільковіч? – запитав той.
– Дядьком, – щиросердечно відповів юнак..
– Забірайтє дакумєнти і знайтє, что ваші родственнікі до третьєґо калєна пусть і нє патикаются в висшиє учєбниє завєдєнія...
– І головне, що так і сталося, – підсумувала дочка Петра Мартиненка, Софія Терпило.
А її маму, Надію Андріївну, дружину Петра Мартиненка, 1947 року репресували за те, що зняла зі стіни портрет Сталіна і повісила хреста. Про це 19 травня 2008 р. повідала мені Софія Петрівна Мартиненко, 1942 року народження.
“Та його, дочко, не можна згадувати”
Зеленівця Микиту Партику червоні вбили на валах у Григорівці. Поховали козака таємно в рідній Матяшівці. Могили не насипали, хреста не ставили, щоб вороги не сплюндрували. Аж через 30 літ брат повстанця, Пилип Партика, насипав могилу і поставив хреста.
“Як я мала була, – розповідала Марія Партика, – чула, як батьки поминали Микиту, я запитала батька: “А хто такий Микита?” – “Та його, дочко, не можна згадувати, – відповів батько. – Чого? Він, дочко, боровся за вільну Україну, а росіяни не дуже хотіли вільної України”.
Про Микиту Євдокимовича Партику, як “посіпаку” Зеленого, написав в обухівській газеті статтю Ананій Закревський із Григорівки. Було то 1989-го чи 1990 року. Згодом, “як уже розкидали Союз”, він почав писати проти комуністів.
Про це розповіла двоюрідна онучка повстанця – Марія Тодосівна Партика, 1940 р. н., із с. Матяшівка Обухівського р-ну Київської області.
Роман КОВАЛЬ |
