На початку великої війни позиції наші проходили по південному березі річки Ірпеня, по краю лісу, який дивився на село Демидів.
Між лісом і селом – великий луг, по якому, власне, Ірпінь і тече до Київського водосховища.
Наприкінці лютого земля в лузі була вогкою. І в першу ніч вторгнення на цьому лузі застрягло три бронемашини. Дві наші “Варти” і БРДМ росіян.
Одна “Варта” застрягла, друга стала її витягувати і теж застрягла. Врешті-решт, обидві наші вояки кинули. Тоді був бій, у нас були втрати.
“Варти” стояли ближче до наших позицій. В один з вечорів Олег туди злазив. Повернувся зі смачною сухою ковбасою. Виявилося, що у бронеавтівках повно добра. Перший – це суха ковбаса вищого ґатунку. Другий – це… протитанкові ракети “Стугни”.
“Стугна” – гордість українського ВПК, багато в чому це кращий комплекс, ніж оспівані “Джавеліни” і тим більше НЛАВи. Стріляє на понад 5 км (є версія з більшою дальністю ураження), має систему дистанційного керування: ракету можна поставити на пускову установку, витягнути 50 метрів кабелю і сховатися в укритті. Це безпечніше для стрільця, ніж “Джавелін”, який треба пускати з плеча, висовуючись із сховку.
До речі, нашого оператора “Стугни” на тій позиції атакував російський літак, ударив з гармати. Боєць залишився неушкоджений, бо пускову поставив на дорозі, а сам сидів в окопі поруч у лісі. Ліс, щоправда, зрізало як косою.
Так-от, там, у “Вартах”, було повнісінько “Стугн”. Зо два десятки! Були там і пускові установки, ще й дорогоцінний нічний тепловізор, який бачить кілометрів на 5, – вартістю щонайменше 100 тисяч доларів.
Це смертельне для росіян начиння кілька днів лежало під носом у ворога…
Рівень річки піднімався, машини через деякий час мали піти під воду. Власне, пізніше так і сталося, але їхній вміст вдалося порятувати. Виграв цей джекпот вартістю понад мільйон доларів хазяйновитий Олег.
Спини в нас з Олегом були не такі, щоб носити важкі ракети. Тож треба було вмовити бійців піти разом у “сіру зону”, щоб розвантажити “Варти”, – під ризиком обстрілів і вибуху цих небезпечних артефактів. Якщо б прилетіла міна чи навіть випадкова куля, детонація боєприпасів стерла б у порошок людей і машини.
Спрацювала харизма. Олега завжди сприймали як досвідченого військового, у званні не менше офіцера, хоча ми були прості старші солдати-вогнеметники. У нього була особлива постава, якась козацька хвацькість і одночасно акуратність і стиль – навіть у польовому одязі. Підсвідомо бійці бачили в ньому лідера.
Тож хлопці з 72-ї наповнилися відвагою і забрали з небезпечного лугу “Стугни”. Далі я знайшов протитанкістів. Вони приїхали, взяли ракети і досягли, як кажуть, непоганих результатів…
Це лише один епізод із життя Олега Собченка, козака 72-ї ОМБр імені Чорних запорожців.
Вічна слава!
Ігор ЛУЦЕНКО
Від редакції. У жовтні ц. р. плануємо поставити Олегові пам’ятник – на Меморіалі козакам-добровольцям у Холодному Яру – поруч із пам’ятниками Героям України “Да Вінчі”, “Хаммеру” і козакам Історичного клубу “Холодний Яр” Олегові Куцину та Андрієві Жованику. Хто бажає допомогти, ось рахунок: 4149499374426987, ПриватБанк, Галина Яківна Добровольська-Рибалкіна.
|
